В одному селі жила багатодітна сім'я – чоловік, дружина і четверо дітлахів. Усе життя господар будинку важко працював і намагався забезпечити своїх близьких усім необхідним.
Щонеділі дружина водила дітей до храму, на службу. Однак глава сім'ї відмовлявся ходити до церкви, і на запитання дружини, чому він не ходить, завжди відповідав одне й те саме: «Ти йди. А я зайнятий».
У господаря будинку була звичка. Яку б справу чоловік не починав, навіть найнезначнішу, завжди примовляв: «Боже, допоможи!» Або «З Божою допомогою!». Без цих слів він не брався ні до якої роботи. Тому за своє довге життя він велику кількість разів звернувся до Бога, і таку ж кількість справ переробив з Божою поміччю.
І ось настав час чоловікові вмирати.
– Давай я покличу священика, – обережно запропонувала дружина, – щоб ти сповідався і причастився.
Після слів дружини, чоловік задумався. За мить у нього перед очима проминуло все його життя – в працях і турботах. Він згадав, скільки разів дружина пропонувала йому піти до храму, і скільки разів він відмовлявся, посилаючись на зайнятість.
Несподівано чоловік зробив зусилля, з великими труднощами встав із ліжка і сказав дружині:
– Не клич священика. Я сам піду до храму. Господь стільки раз приходив до мене, а я до Нього – жодного разу!
Потім він обернувся до дітей і сказав:
– Якими б зайнятими ви не були, не втрачайте можливості прийти до Бога. Пам'ятайте – Господь має набагато більше клопотів, але завжди допомагає нам, як тільки ми до Нього звернемося!

Помер чоловік, але за п'ять хвилин знову ожив. Здивовані лікарі запитують, що він бачив на тому світі. Чоловік відповідає: «Для мене Бог зробив виняток, показавши і рай, і пекло». Лікарі запитують: «Ну і як там у пеклі?» «А там такий величезний безкрайній стіл із найрозкішнішою їжею, яку я коли-небудь бачив, а за цим столом сидять грішники страшенно голодні, дивляться на їжу, слину пускають, а навіть шматочка з'їсти не можуть». «Їм що нічого зі столу взяти не дозволяють?» «Чому не дозволяють, дозволяють», але відповідає чоловік. «А чому ж тоді вони голодні сидять?» «Та у них руки в ліктях не згинаються, ось такі у них вічні муки». «Н-да-а-а ...,  здивувалися лікарі й питають: «А в раю як?» «А в раю такий же величезний стіл з розкішною їжею. За столом сидять праведники і у них теж руки в ліктях не згинаються». «Як, невже вони теж голодні сидять?» «Ні, - відповідає чоловік,  вони годують один одного».

15 річна дівчинка тримає в руках однорічну дитину і люди називають її блудницею, але ніхто навіть не здогадується, що вона була зґвалтована в 13. Люди роблять посміховисько з товстої особи, не знаючи про те, що у неї серйозні проблеми зі здоров'ям, що й робить її такою. Побачивши на вулиці чоловіка зі шрамами на обличчі, люди називають його виродком, не підозрюючи того, що він отримав їх через серйозне пошкодження обличчя, служачи своїй Батьківщині і рятуючи життя мільйонів людей. Припиніть засуджувати і думайте, перш ніж говорити про інших.

Одного разу на вулиці я побачив голу дитину. Вона хотіла їсти і тремтіла від холоду. Я розлютився і звернувся до Бога: «Чому Ти дозволяєш це? Чому Ти нічого не робиш?» Бог нічого не відповів. Але вночі несподівано пролунав Його голос: «Я дещо зробив. Я створив тебе».

Прийшло марнославство до мудрої людини і каже:
– Давай дружити! Я для тебе тоді все, що хочеш, зроблю!
- І що ж ти для мене зробиш? – Не кваплячись із відповіддю, запитав мудрий чоловік.
- Допоможу стати кандидатом наук!
- А потім?
- Потім – доктором!
- Припустимо. А потім?
- Потім ти станеш професором, академіком! Всі будуть звеличувати тебе, називати великим …
- А потім?
- Як що – постарієш!
- А потім? Ну, проживе моя слава після мене років десять. Але через сто вже й ім’я моє навряд чи хто згадає! А через тисячу років? Через мільйон? То що ж ти можеш дати мені?
Подивилося марнославство на мудру людину, зітхнуло … і пішло шукати того, хто б з ним, не замислюючись про це, подружився!

Дивно, що 100-гривнева купюра нам здається такою великою, коли ми її залишаємо в церкві, і такою малою, коли ми залишаємо її на ринку.

Дивно, що час, проведений за читанням молитв, нам здається таким довгим, а час, проведений біля телевізора, таким коротким.

Дивно, що, читаючи молитву, ми ледь збираємося ﾷ думками, тоді як у розмові з приятелем це не складає ніяких труднощів.

Дивно, що ми так радіємо, коли оголошують додатковий час футбольного матчу, і скаржимося, коли проповідь затягується довше звичайного.

Дивно, що нам так важко змусити себе прочитати хоча б одну главу Біблії, і так легко ми читаємо сто сторінок улюбленого роману.

Дивно, що в концертному залі люди займають перші ряди, а в церкві - останні.

Дивно, що нам так важко вивчити хоч одну молитву, але ми так легко запам'ятовуємо і переказуємо чутки.

Дивно, що ми так легко віримо написаному в газетах, і нам так важко повністю увірувати написаному в Слові Божому.

Дивно, що кожен із нас бажає увійти в Рай і не хоче обтяжувати себе стараннями для його здобуття.

Дивно, що майже кожен із нас одночасно є і суддею і адвокатом. Коли мова йде про чужі гріхи - ти суддя, а коли мова йде про власні гріхи - ти адвокат.

Дивно, що, прочитавши ці рядки, майже кожен із нас вважатиме їх актуальними для інших і разом з тим вони не мають відношення до самого себе.

Приходя в храм, мы видим знакомые лица, иконы, свечи. Сама жизнь в храме идет. Люди ставят свечи, заказывают молебен, некоторые утверждают, что находятся на службе. Как часто оказывается, что обычные вещи, которые нас окружают,  нам совсем не знакомы. Мы так мало знаем о том, что в самом деле  нас окружает.  У любого в Церкви  спроси: «зачем ставить свечи у иконы?» и быстрее всего человек удивится, что Вы вообще об этом спрашиваете.  А  у скольких человек спросите, столько ответов и получите, причем некоторые будут противоположными или невнятными, абстрактными.

о.Алексій ПОТОКІН: Ніякі методики не допоможуть створити парафіяльне життя. Основа приходу - діяльні, ініціативні люди. Якщо таких людей багато, справа йде на лад. А буває, що людина втомиться, благодать її тимчасово залишить, послух перетворюється на тяжку повинність, і справа одразу починає згасати. А коли людина працює з радістю, життя парафії і все навколо розквітає.

Часто люди, які хочуть бути не просто випадковими захожанами, а парафіянами церкви, не гостями в Домі Божому, а дітьми Небесного Отця, ставлять хороше і досить вірне питання: «Чим я можу допомогти церкві?». Це питання показує, що людина ставиться до церкви не як споживач, а дбайливо, як до своєї сім’ї у Христі.

«И произрастил Господь Бог из земли всякое дерево, приятное на вид и хорошее для пищи, и дерево жизни посреди рая, и дерево познания добра и зла» – читаем мы в книге Бытия (2:9). В дальнейшем одно из этих деревьев сыграет ключевую роль в истории грехопадения: именно плод с дерева познания добра и зла вкусит Ева, а потом угостит им Адама, вопреки ясному запрету. В результате оба окажутся изгнанными из рая, отрезанными от другого дерева – дерева жизни.