Один учень запитав свого наставника: - Учителю, що б ти сказав, якби дізнався про моє падіння? - Вставай! - А наступного разу? - Знову вставай! - І скільки це може тривати - все падати і підніматися? - Падай і піднімайся, поки живий! Адже ті, хто упав і не піднявся, мертві.

Жінка їде роздратована в тролейбусі і думає: "Пасажири, хами і грубіяни. Чоловік п'яна скотина. Діти садисти і хулігани. А я така бідна і нещасна..." За спиною у неї стоїть ангел-охоронець з блокнотиком і все записує по пунктику: 1.Пасажири - хами і грубіяни. 2. Чоловік-п'яна скотина... і т.д. Потім прочитав і задумався: "Боже, і навіщо це їй все потрібно? Але якщо потрібно, треба виконувати...."

Недавно я прочитал несколько коротких историй о людях, которые по тем или иным причинам не оказались в эпицентре трагедии 11 сентября 2001 года. Все эти истории, как и множество других счастливых случайностей, объединяет одно: эти люди опоздали в гости к своей смерти.

Метушня, поспіх, безліч справ, проблем, питань.… Це те, з чого ми починаємо свій ранок, чим заклопотані протягом дня і з чим лягаємо спати. Проблеми, сімейні клопоти і т.п. Знаю - ця суєта захоплює, закручує, вижимає всі соки і забирає всі сили. І тільки тоді, коли нас спіткала біда, коли ми оступилися, коли в небезпеці наші рідні, душа кричить відчайдушно.

Чёрный ураган безбожной стужи свирепствовал в стране, которая ранее называлась Русью Святой. Жили люди в этой стране в духовной слепоте и невежестве, находясь в цепких когтях коммунистической, откровенно бесовской идеологии. Но эта совершенно безжизненная идеологическая конструкция за семьдесят лет своего существования пришла в полный упадок, совпав с экономическим кризисом, некогда мощная тоталитарная империя рухнула, как карточный домик - в стране начинался беспредел.

Зважай на твої думки,
бо вони стануть твоїми СЛОВАМИ...
Зважай на твої слова,
бо вони стануть твоїми ВЧИНКАМИ...
Зважай на твої вчинки,
бо вони стануть твоєю ЗВИЧКОЮ...
Зважай на твої звички,
бо вони стануть твоїм ХАРАКТЕРОМ...
Зважай на твій характер,
бо він стане твоєю ДОЛЕЮ...

Уміння бути щасливим залежить, між іншим, і від уважності. Навчися помічати навколишню красу - і шлях до щастя напﾾловину пройдений.

Питання «вірити чи не вірити» для мене взагалі ніколи не стояло. Років в чотирнадцять, послухавши «Акваріум» і Шевчука, я зрозуміла, що вже ні за що не виберу «Пепсі». В існуванні Бога сумніватися мені взагалі не приходило в голову; до думки про необхідність Шляху я підійшла рано, мабуть, завдяки високим етичним ідеалам і духовним пошукам батьків. Проте уявлення про Бога у мене були вельми своєрідні...

Легко стати найкращим другом для того, хто не має друзів
Легко стати найкращим учнем там, де ніхто не хоче вчитися
Легко стати найкращим сином у сім’ї, де немає інших дітей
Легко бути найкращим священиком, якщо інших не було і немає
Легкﾾ бути найкращою обдарованою людиною серед тих, хто не зумів розвинути свої таланти
Легко бути найкращим керівником, якщо інші ніколи не керували
Легко стати найкращим, коли немає вибору
Легко стати найкращим, коли порівняєш себе із гіршими
Легко створити найкращий сайт духовних роздумів, якщо інших поки що немає.

Під час пасхальних свят прийшли якось до Владики великосвітські пані,  і одна з них запитала Митрополита:
- Чому Спаситель після воﾁкресіння Свого з’явився спершу жінкам-мироносицям?
Святитель відповів:
- Тому що жіноча стать дуже балакуча, а треба було, щоб ця подія стала  відома всім якнайшвидше...

*   *   *

Ще один справжній випадок. До якогось батюшки підійшла жінка і попросила його помолитися за упокій душі Володимира Ілліча Леніна.
Священик робити це категорично відмовився, а свою відмову пояснив таким чином:
- Як відомо, Ленін - вічно живий. А живих за упокій не поминають.