ОБОВ'ЯЗОК без любові робить людину ДРАТІВЛИВОЮ.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ  без любові робить людину БЕЗЦЕРЕМОННИМ.
СПРАВЕДЛИВІСТЬ без любові робить людину ЖОРСТОКОЮ.
ПРАВДА без любові робить людину КРИТИКАНОМ
ВИХОВАННЯ без любові робить людину ДВОЛИКОЮ
РОЗУМ без любові робить людину ХИТРОЮ.
ПРИВІТНІСТЬ без любові робить людину ЛИЦЕМІРНОЮ.
КОМПЕТЕНТНІСТЬ без любові робить людину НЕПОСТУПЛИВОЮ.
ВЛАДА без любові робить людину НАСИЛЬНИКОМ
ЧЕСТЬ без любові робить людину ПИХАТОЮ.
БАГАТСТВО без любові робитﾌ людину ЖАДІБНОЮ.
ВІРА без любові робить людину  ФАНАТИЧНОЮ.

1. Бог не запитає тебе, яким автомобілем ти їздив, а скількох людей ﾂи підвіз…

2. Бог не запитає тебе, яку площу мав твій дім, а скільки подорожніх ти в ньому прийняв…

3. Бог не запитає тебе, як ти одягався, а запитає, скількох людей ти зодягнув…

4. Бог не запитає тебе скільки грошей ти заробляв, а запитає, яким чином…

5. Бог не запитає тебе яку посаду ти займав, але чи ти працював чесно і сумлінно...

6. Бог не запитає тебе, скількохдрузів ти мав, а для кого з них був другом ти…

7. Бог не запитає тебе, в якому оточенні ти жив, а як ти ставився до своїх сусідів…

8. Бог не запитає тебе, скільки разів ти говорив правду, але запитає скільки разів ти збрехав.

9. Бог не запитає тебе, чому ти так довго зволікав з покаянням і виправленням. Він з любов'ю прийме тебе до Свого небесного житла.

— У молодості, коли я був революціонером, я молився так:

«Господи, дай мені силу, щоби я міг змінити світ».

Ставши дорослим мужчиною і зрозумівши, що минула половина мого життя, до мене дійшло, що я не змінив жодної душі. Тоді я змінив молитву і молився такими словами:

«Господи, зроби так, щоб я міг змінити усіх тих, з ким спілкуюсь, — мою рідню, друзів, і тоді я буду вповні задоволений».

Тепер я вже стара людина, дні мої полічені, і починаю розуміти, яким я був дурнем. До мене прийшла мудрість - і я зрозумів, що якщо мені вдасться змінити себе - це вже буде достатньо.

Тепер одна з моїх молитов звучить:

«Господи, дай мені ласку, щоб я сам змінився!»

Якщо б я просив Господа про це від самого початку, то не змарнував би свого життя.

Живу и удивляюсь,

Как трудно бывает в скорбях и искушеньях,

И силой восхищаюсь как люди, вот Эти, Святые – простые,

В трудах и молитвах несли свои Кресты

И не красивые да золотые,

А пятитонные, дубовые, литые

Лежали на сильных спинах их

И сила та была внутри,

Снаружи были в большинстве слабы они.

Бессонными ночами в молитве проводили

Отмеренные им часы и дни,

А днём – трудами и примером

Спасали тысячи людей,

С любовью, лаской и терпеньем,

Не торопились жить скорей.

Всегда степенны в разговорах,

Скупы в словах, и так мудры,

Что Божий Свет из них выходит

И дарит всем свои Дары.

О, как я всех Вас уважаю,

Святые, праведники, мученики,  все

Кто истинно впитал в себя всё Слово Божье

И нёс Его во все миры и все концы,

Молюсь я Вам, святые девы и отцы!

И просто так, скажу по-светски:

Вы – мо-лод-цы!

Молите же за нас Христа,

Чтоб нам  с такой же радостью в сердцах и на устах

Нести свой Крест стремясь как можно ближе к Небесам!

Александр МАРТЫНЕНКО

Зазимье, 2009

Немає для християнина важливішого питання, ніж питання про спасіння. Чи увійду я в Царство Боже, чи з’єднаюся з Христом, чи мене чекає вічна загибель? Власне, все християнство - пошук практичної відповіді на це питання для кожної людини.

Професор в університеті задав своїм студентам таке питання.
- Все, що існує, створене Богом?

У величавий храм на празник прийшло багато людей та з’їхалось багато священиків. Було справді дуже урочисто і навіть можна було сказати: божественно. Хор співав нові твори, люди поступово наповнювали храм, а святі отці заходили поважно у Святеє Святих. Серед отців був один у довгій новій рясі, гарно причесаний, з пишною бородою. Він побожно перехрестився, підійшов до тетраподу, поцілував ікону і вклонився людям, як велів устав. Витягнув молитвослов і почав возносити до Бога свою молитву: молитва перед відправою Літургії. Відразу люди зауважили його – це дійсно був зразковий священик.
Він завжди молився церковне правило, ніколи не запізнювався на Богослуження, уміло цитував на проповіді мудрих людей, виконував всі рубрики Літургії, у подвижницьких постах йому не було рівних. І ніколи про нього не ходила погана слава, всі казали, що це був ідеал священослужіння. Саме тому присутність такої особи на храмовому празнику свідчило про величність події.
По якомусь часі увійшов до храму інший священик, який явно не створював святкової атмосфери. Справа була в тому, що він постійно запізнювався. Дехто твердив, що це ставалось ненавмисно, бо через своє добре серце той не міг відмовити у допомозі. Цього разу також, мабуть, відвідував якогось хворого або ж робив щось невідкладне.
Лишень він зайшов до храму, як почалась Служба. Захеканий поспіх перехрестився, усміхнувся до якоїсь бабці, шепочучи слова молитви “на ходу” та ще й ненароком штовхнув якогось поважного пана, пропихаючись в напрямку до святилища.
Але людей вже було досить багато і доступитись йому вже було важко. Зробивши кілька спроб, він переконався, що до вівтаря ще далеко, а люди стояли тісно, возносячи свої благання до всевишнього. Робити було нічого він, покірно схиливши голову, почав щось і собі шептати, залишаючись при вході у храм.
У цю мить відкрились дверцята іконостасу і поважний священик, несучи Святе Євангеліє у блискучій мітрі, давав цілувати Святу Книгу почесним запрошеним гостям, що були у перших рядах храму. Погляд центрального служителя випаково потрапив у глибину храму, де і побачив невдаху-священика, котрий схилив голову, а почервоніле обличчя видавало його сором.
Старший пресвітер усміхнувся, похитуючи головою і дорікаючи поглядом, а потім зупинився перед Царськими дверими, голосно промовив літургічний текст: “Благословенний вхід святих Твоїх ...” і далі, входячи в середину святилища, поважно ще раз повторив “вхід святих твоїх...”, наголошуючи на слові “святих“. За ним послідували інші святі отці.
Цей празник так і скінчився би в пафосі величності, як би парох храму не зробив помилку, заклавши до читання уривок з Євангелії, де була історія “Про митаря і ﾄарисея”.
Того дня ніхто не зрозумів чому “поважний священик” в часі читання Євангелії почервонів відразу. Зате всі похвально оцінили його звернення на початку проповіді, щоб пропустити священика, котрий залишився в натовпі вірних.
Блог “Духовні роздуми”

Одного подвижника благочестя запитали: “як нам додержувати заповідей Божих у цьому сучасному світі? Адже стільки нововведень технічних, стільки різних речей, що відволікають нас від ділання духовного?”
- А ви, - відповів той, - дивіться на всі людські винаходи і вбачайте у них нагадування про шлях до світу горнього.
- Як це?
- А от так: приміром, телефон – хай він нагадує вам, що усе, що ми говоримо тут, чують Там. Телегﾀаф або комп'ютерна пошта нагадають про те, що за кожне слово треба платити. А стугоніння залізничних вагонів нехай нагадує вам те, що спізнившись всього лиш на мить можна втратити все
(“Від серця до серця” Київ).

Господи, Боже мой. Удостой меня быть орудием мира Твоего,
Чтобы я вносил любовь туда – где ненависть,
Чтобы я прощал – где обижают,
Чтобы я соединял – где есть ссора,
Чтобы я говорил правду – где господствует заблуждение,
Чтобы я воздвигал веру – где давит сомнение,
Чтобы я возбуждал надежду – где мучает отчаяние,
Чтобы я вносил свет во тьму,
Чтобы я возбуждал радость – где горе живет.

Господи, Боже мой, удостой
Не чтобы меня утешали, но чтобы я утешал,
Не чтобы меня понимали, но чтобы я других понимал,
Не чтобы меня любили, но чтобы я других любил.
Ибо кто дает – тот получает,
Кто забывает себя – тот обретает,
Кто прощает – тот простится,
Кто умирает – тот просыпается к вечной жизни.

Старість самим Богом призначена для підготування до вічності. Щоденні клопоти й турботи стали другорядними, діти зросли та розлетілися у різні боки, в них свої родини. А при сучасному ставленні до батьків – очікувати частих відвідин не доводиться. Чоловіка, як це часто буває, вже поховано, адже, як відомо, чоловіки у нашій країні живуть приблизно на десять років менше ніж жінки. Ось і лишається в житті тільки храм.