Притчі та повчання

Жив у якомусь монастирі недбайливий чернець: він часто спізнювався до служби, засмучував цим братів і змушував гніватися ігумена. Ченці нарікали, і навіть просили настоятеля вигнати його.
І ось цей монах захворів, хвороба посилювалася, і він вже наближався до смерті. Засмучені були брати, що загине душа нещасного. Зібралися вони у одра його, щоб полегшити передсмертні страждання своєю молитвою, але що ж бачать вони? Цей чернець помирав смертю праведника. Обличчя його виражало спокій і радість.
Коли він трохи отямився, браття запитали:
- Яку розраду отримав ти від Бога? З ким ти розмовляв, як з близькими рідними своїми?
І вмираючий, зібравши останні сили, відповідав:
- Брати, ви знаєте, що я жив негідно, і ось я побачив, як демони оточили мій одр, в руках їх була хартія - лист, зверху до низу списаний моїми гріхами. Вони наблизилися до мене, Ангел же охоронець мій стояв вдалині і плакав. І раптом я почув голос із неба: «Не судіть, і не судимі будете! Цей чернець не засудив нікого, і Я прощаю його!»- І негайно хартія в руках демонів загорілася, і вони з криками зникли. Підійшов до мене Ангел і вітав мене, і я говорив з ним.
Брати, - продовжував він, - після прийняття чернецтва я не засудив жодної людини! Брати, - сказав він ще, - ви засуджували мене і засуджували справедливо, а я, грішний, не судив нікого.

Яке вміння найбільш рідкісне? - Уміння віддавати.
Яке вміння найкраще? - Уміння прощати.
Яке вміння найважче? - Вміння мовчати.
Яке вміння найважливіше? - Уміння запитувати.
Яке вміння найпотрібніше? - Уміння слухати.
Яка звичка найнеприємніша? - Каверзність.
Яка звичка найшкідливіша? - Балакучість.
Яка людина швидше приходить до Бога? - Милосердна.
Яка людина найсильніша? - Яка здатна осягнути Істину.
Яка людина найслабша? - Яка надіється на власні сили.
Яка людина найрозумніша? - Яка стежить за своїм серцем.
Яка прихильність найнебезпечніша? - Прихильність до свого тіла.
Яка людина найбідніша? - Яка найбільше любить гроші.
Чим протистояти біді? - Смиренням.
Чим протистояти стражданню? - Терпінням.
Яка ознака здорової душі? - Віра.
Яка ознака хворої душі? - Безнадія.
Яка ознака неправильних дій? - Роздратування.
Яка ознака добрих вчинків? - Мир душі.
Яка людина заживо померла? - Байдужа.
Яка людина ніколи не помре? - Та, що любить Бога і ближніх.

Один учень запитав свого наставника: - Учителю, що б ти сказав, якби дізнався про моє падіння? - Вставай! - А наступного разу? - Знову вставай! - І скільки це може тривати - все падати і підніматися? - Падай і піднімайся, поки живий! Адже ті, хто упав і не піднявся, мертві.

Жінка їде роздратована в тролейбусі і думає: "Пасажири, хами і грубіяни. Чоловік п'яна скотина. Діти садисти і хулігани. А я така бідна і нещасна..." За спиною у неї стоїть ангел-охоронець з блокнотиком і все записує по пунктику: 1.Пасажири - хами і грубіяни. 2. Чоловік-п'яна скотина... і т.д. Потім прочитав і задумався: "Боже, і навіщо це їй все потрібно? Але якщо потрібно, треба виконувати...."

Зважай на твої думки,
бо вони стануть твоїми СЛОВАМИ...
Зважай на твої слова,
бо вони стануть твоїми ВЧИНКАМИ...
Зважай на твої вчинки,
бо вони стануть твоєю ЗВИЧКОЮ...
Зважай на твої звички,
бо вони стануть твоїм ХАРАКТЕРОМ...
Зважай на твій характер,
бо він стане твоєю ДОЛЕЮ...

У величавий храм на празник прийшло багато людей та з’їхалось багато священиків. Було справді дуже урочисто і навіть можна було сказати: божественно. Хор співав нові твори, люди поступово наповнювали храм, а святі отці заходили поважно у Святеє Святих. Серед отців був один у довгій новій рясі, гарно причесаний, з пишною бородою. Він побожно перехрестився, підійшов до тетраподу, поцілував ікону і вклонився людям, як велів устав. Витягнув молитвослов і почав возносити до Бога свою молитву: молитва перед відправою Літургії. Відразу люди зауважили його – це дійсно був зразковий священик.
Він завжди молився церковне правило, ніколи не запізнювався на Богослуження, уміло цитував на проповіді мудрих людей, виконував всі рубрики Літургії, у подвижницьких постах йому не було рівних. І ніколи про нього не ходила погана слава, всі казали, що це був ідеал священослужіння. Саме тому присутність такої особи на храмовому празнику свідчило про величність події.
По якомусь часі увійшов до храму інший священик, який явно не створював святкової атмосфери. Справа була в тому, що він постійно запізнювався. Дехто твердив, що це ставалось ненавмисно, бо через своє добре серце той не міг відмовити у допомозі. Цього разу також, мабуть, відвідував якогось хворого або ж робив щось невідкладне.
Лишень він зайшов до храму, як почалась Служба. Захеканий поспіх перехрестився, усміхнувся до якоїсь бабці, шепочучи слова молитви “на ходу” та ще й ненароком штовхнув якогось поважного пана, пропихаючись в напрямку до святилища.
Але людей вже було досить багато і доступитись йому вже було важко. Зробивши кілька спроб, він переконався, що до вівтаря ще далеко, а люди стояли тісно, возносячи свої благання до всевишнього. Робити було нічого він, покірно схиливши голову, почав щось і собі шептати, залишаючись при вході у храм.
У цю мить відкрились дверцята іконостасу і поважний священик, несучи Святе Євангеліє у блискучій мітрі, давав цілувати Святу Книгу почесним запрошеним гостям, що були у перших рядах храму. Погляд центрального служителя випаково потрапив у глибину храму, де і побачив невдаху-священика, котрий схилив голову, а почервоніле обличчя видавало його сором.
Старший пресвітер усміхнувся, похитуючи головою і дорікаючи поглядом, а потім зупинився перед Царськими дверими, голосно промовив літургічний текст: “Благословенний вхід святих Твоїх ...” і далі, входячи в середину святилища, поважно ще раз повторив “вхід святих твоїх...”, наголошуючи на слові “святих“. За ним послідували інші святі отці.
Цей празник так і скінчився би в пафосі величності, як би парох храму не зробив помилку, заклавши до читання уривок з Євангелії, де була історія “Про митаря і トарисея”.
Того дня ніхто не зрозумів чому “поважний священик” в часі читання Євангелії почервонів відразу. Зате всі похвально оцінили його звернення на початку проповіді, щоб пропустити священика, котрий залишився в натовпі вірних.
Блог “Духовні роздуми”

Одного подвижника благочестя запитали: “як нам додержувати заповідей Божих у цьому сучасному світі? Адже стільки нововведень технічних, стільки різних речей, що відволікають нас від ділання духовного?”
- А ви, - відповів той, - дивіться на всі людські винаходи і вбачайте у них нагадування про шлях до світу горнього.
- Як це?
- А от так: приміром, телефон – хай він нагадує вам, що усе, що ми говоримо тут, чують Там. Телегタаф або комп'ютерна пошта нагадають про те, що за кожне слово треба платити. А стугоніння залізничних вагонів нехай нагадує вам те, що спізнившись всього лиш на мить можна втратити все
(“Від серця до серця” Київ).

В одному селі жила багатодітна сім'я – чоловік, дружина і четверо дітлахів. Усе життя господар будинку важко працював і намагався забезпечити своїх близьких усім необхідним.
Щонеділі дружина водила дітей до храму, на службу. Однак глава сім'ї відмовлявся ходити до церкви, і на запитання дружини, чому він не ходить, завжди відповідав одне й те саме: «Ти йди. А я зайнятий».
У господаря будинку була звичка. Яку б справу чоловік не починав, навіть найнезначнішу, завжди примовляв: «Боже, допоможи!» Або «З Божою допомогою!». Без цих слів він не брався ні до якої роботи. Тому за своє довге життя він велику кількість разів звернувся до Бога, і таку ж кількість справ переробив з Божою поміччю.
І ось настав час чоловікові вмирати.
– Давай я покличу священика, – обережно запропонувала дружина, – щоб ти сповідався і причастився.
Після слів дружини, чоловік задумався. За мить у нього перед очима проминуло все його життя – в працях і турботах. Він згадав, скільки разів дружина пропонувала йому піти до храму, і скільки разів він відмовлявся, посилаючись на зайнятість.
Несподівано чоловік зробив зусилля, з великими труднощами встав із ліжка і сказав дружині:
– Не клич священика. Я сам піду до храму. Господь стільки раз приходив до мене, а я до Нього – жодного разу!
Потім він обернувся до дітей і сказав:
– Якими б зайнятими ви не були, не втрачайте можливості прийти до Бога. Пам'ятайте – Господь має набагато більше клопотів, але завжди допомагає нам, як тільки ми до Нього звернемося!

Помер чоловік, але за п'ять хвилин знову ожив. Здивовані лікарі запитують, що він бачив на тому світі. Чоловік відповідає: «Для мене Бог зробив виняток, показавши і рай, і пекло». Лікарі запитують: «Ну і як там у пеклі?» «А там такий величезний безкрайній стіл із найрозкішнішою їжею, яку я коли-небудь бачив, а за цим столом сидять грішники страшенно голодні, дивляться на їжу, слину пускають, а навіть шматочка з'їсти не можуть». «Їм що нічого зі столу взяти не дозволяють?» «Чому не дозволяють, дозволяють», але відповідає чоловік. «А чому ж тоді вони голодні сидять?» «Та у них руки в ліктях не згинаються, ось такі у них вічні муки». «Н-да-а-а ...,  здивувалися лікарі й питають: «А в раю як?» «А в раю такий же величезний стіл з розкішною їжею. За столом сидять праведники і у них теж руки в ліктях не згинаються». «Як, невже вони теж голодні сидять?» «Ні, - відповідає чоловік,  вони годують один одного».

15 річна дівчинка тримає в руках однорічну дитину і люди називають її блудницею, але ніхто навіть не здогадується, що вона була зґвалтована в 13. Люди роблять посміховисько з товстої особи, не знаючи про те, що у неї серйозні проблеми зі здоров'ям, що й робить її такою. Побачивши на вулиці чоловіка зі шрамами на обличчі, люди називають його виродком, не підозрюючи того, що він отримав їх через серйозне пошкодження обличчя, служачи своїй Батьківщині і рятуючи життя мільйонів людей. Припиніть засуджувати і думайте, перш ніж говорити про інших.

Одного разу на вулиці я побачив голу дитину. Вона хотіла їсти і тремтіла від холоду. Я розлютився і звернувся до Бога: «Чому Ти дозволяєш це? Чому Ти нічого не робиш?» Бог нічого не відповів. Але вночі несподівано пролунав Його голос: «Я дещо зробив. Я створив тебе».

Найближчі паломництва