Але книга Буття - не богословський трактат, в якому б містилися міркування про властивості і визначення Бога. Властивості Бога і створеного ним світу розкриваються, насамперед, у розповіді про творіння. Безглуздо було б шукати в цих рядках підтвердження або спростування фактів і гіпотез з галузі природничих наук - Біблія говорить зовсім не про те, а природничо-наукові уявлення її земних авторів цілком відповідали своєму часу. Ніде, наприклад, ми не знайдемо вказівок на те, що Земля кругла і обертається навколо Сонця. Але ми легко знайдемо в Біблії опис деяких принципів, за якими організовано світобудову.
Всесвіт - суворо упорядкований: небо і земля, світло і темрява, день і ніч. Коли Бог починав створювати живу природу, то з початку свого виникнення вона виглядала як безліч видів, несхожих один на одного, і вони самовідтворюються: «І земля зелень, траву, що сіяє насіння по роду її, і дерево, що приносить плід, що насіння його за родом його». Як не дивно, ще в радянський час ця проста істина була невідомою народному академіку товаришу Лисенко...
Крім того, всесвіт все більше і більше сам включається у творчий процес. Якщо небо і земля виникли безпосередньо з нічого, то траву і дерева по слову Боﾶому вже виростила земля. Всі ці події, за описом книги Буття, зайняли три дні, але навряд чи тут мається на увазі проміжок часу в 72 астрономічних години, адже впорядковане чергування дня і ночі виникає лише на четвертий день, коли Бог створює Сонце і Місяць. Мабуть, словом «день» тут називається період часу невизначеної тривалості - можливо, мільярди років в перерахунку на наш час.
Створення Сонця і Місяця в четвертий день виглядає, на перший погляд, нелогічно. Світло і темрява, день і ніч вже відокремлені один від одного - і лише потім з'являються світила, покликані керувати їх чергуванням. Деякі коментатори вважають, що тут створення світу показано з точки зору земного спостерігача: земна атмосфера в певні геологічні періоди була непрозорою, кажуть вони, тому Сонця і Місяця було просто не видно. Але скоріше тут перед нами окремий прояв загального принципу: спершу твориться матерія, а потім вона впорядковується, запускаючи «годинниковий механізм» Сонця і Місяця.
І коли на п'ятий день Бог створює риб і птахів, а на шостий - тварин (їх також створено з води і землі), то Він передає своєму творінню ще одне повноваження: «І благословив їх Бог, кажучи: «Плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте води в морях, і птаство нехай розмножується на землі». Але жива природа, на відміну від неживої, ще не структурована, у неї немає свого керівника. І тоді Бог створює людину.
Мова перших розділів Буття - поетична. Біблія каже, що перший чоловік був створений «з пороху земного». Так біблійний автор, мабуть, хотів описати нерозривний зв'язок людини з матеріальним світом, в якому вона живе. Втім, у людині є не лише матеріальне, тваринне начало. Біблія оповідає про це так: «Людина не ожила, поки Бог не вдихнув у неї свій Дух, який і став диханням людини».
«Навіщо Бог створив людину?» - таке питання мені одного разу, багато років тому, поставила маленька донька. Трохи подумавши, я відповів: «Щоб Йому було кого любити». Ця відповідь і тепер мені здається найправильнішою. Оглядаючи Своє творіння в кінці кожного дня, Бог говорив: «Добре», - та лише наприкінці шостого дня, відразу після створення людини, сказав: «Дуже добре!» Але з самого початку їхньої історії ми бачимо й іншу мету: «І сказав Бог: «Створімо людину по образу Нашому і по подобі Нашій, і хай панує над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усією Землею, і над усіма гадами, що плазують землею». Людина була створена не просто «по образу» Бога (як ми читаємо в Синодальному перекладі), але по Його образу й подобі, як Його ікона в цьому світі. Це, зокрема, означає, що людина покликана панувати над світом живої природи. Відтепер Бог ділиться зі Своїм творінням не просто Своєю творчою силою, а й Своєю владою над створеним сﾲітом.
Ця влада людини проявилася найяскравіше, коли вона дала тваринам імена. Ім'я на стародавньому Сході (та й не лише на Сході, й не лише в давнину) аж ніяк не вважалося випадковим поєднанням звуків - знання справжнього імені вказувало на розуміння сутності його носія.
Саме після розповіді про найменування тварин біблійний автор поміщає розповідь про створення Єви з ребра Адама. Перше оповідання про створення чоловіка та жінки підкреслює внутрішню єдність людства, а друге, де Єва з'являється з ребра Адама, - пояснює першість чоловіка, яка в давнину здавалася непорушною. Але і ця розповідь підкреслює найтісніший зв'язок двох статей - не легковажна рівність, як вимагає того сучасність, але єдність аж до злиття: «Покине чоловік батька свого і матір свою і пристане до дружини своєї, і стануть двоє одним тілом».
Найпершу людину звуть просто Людина - саме так перекладається давньоєврейське слово Адам. Це ім'я пов'язане зі словом «адама» - «грунт», причому зв'язок цей можна пояснити двояко. Людина створена «з пороху земного», тобто, на відміну від Бога, належить до матеріального світу. Але цей світ - не тільки місце його появи, але й точка докладання його творчих сил, без яких цей світ не може повноцінно плодоносити: «...І не було людини (адама) для обробітку землі (адама)». Бог поселяє людину в Едемі, райському саду, «щоб обробляти і зберігати його». Так людина була покликана брати участь у творенні світу - зберігати і примножувати створене Богом. До речі, ніде в Біблії не говориться, щоб Бог відібрав у нього цей привілей...
Вавілонські міфи, за віком набагато древніші за Старий Завіт, теж пропонують свою історію творення світу. Перша пара богів, Апсу і Тіамат, породили безліч божеств, які поступово почали ворогувати зі своїми батьками. Низка воєн і «палацових переворотів» закінчилася тим, що бог Мардук в бою вбив прародительку Тіамат, розірвав її на частини і з них створив Всесвіт.
У створеному світі потрібно було підтримувати порядок, і цю роботу верховні боги доручили молодшим. Їм скоро таке життя набридло, вони підняли повстання і змусили верховних богів створити їм заміну - людинﾃ. Люди справно виконували свою повинність, але, в той же час, вони ще й розмножувалися, і через дванадцять сотень років численне людство стало створювати такий шум, що боги не могли спати. Щоб відрегулювати чисельність своїх слуг, боги послідовно наслали на них епідемії та засухи. Але ці заходи допомагали ненадовго, і, врешті-решт, боги вирішили вдатися до радикального методу - потопу. Втім, тут ми вже підходимо до історії біблійного Ноя ...
Характерно, що для вавилонян, так само як і для інших язичницьких народів, відносини богів та людеﾹ були абсолютно позбавлені морального начала: боги створюють або знищують людей приблизно так, як люди розводять бджіл або виводять тарганів, виходячи зі своїх інтересів. Але біблійний текст разюче відрізняється від усіх них. Бог єдиний, каже Біблія, і в стародавньому світі це було б сенсацією. Він не був ніким народжений, ні з ким не ворогував, не завойовував Свого трону у запеклій боротьбі. Він одноосібно створив цей світ Своїм словом, а людина стала вінцем цього творіння - правителем і співтворцем, а зовсім не рабом.
Наприкінці істﾾрії про шість днів творіння світу ми читаємо: «І вчинив Бог на сьомий день справи Свої, які Він робив, і відпочив у день сьомий від усіх справ Своїх, які робив. І благословив Бог сьомий день, і освятив його, бо в нім відпочив від усіх справ Своїх». Неважко помітити, наші щотижневі вихідні походять саме з цієї розповіді (жоден народ у давнину, крім ізраїльтян, і не думав влаштовувати собі неробочі дні так часто і так регулярно). Але є тут і щось важливіше. Творіння закінчено, здатність до творчості передана людині, яка і може тепер піклуватися про цей світ. Бог, зрозуміло, не залишає його. Адже ми читаємо, що в сьомий день Він одночасно завершує творіння і спочиває (творцям російського Синодального перекладу це здалося настільки дивним, що вони неточно перевели «завершил к седьмому дню»). Можна зрозуміти це так, що тепер дія Бога в світі має відбуватися через Його образ - людину.
Про те, наскільки цей задум вдався і що відбувалося потім, власне, і розповідає Біблія.
Андрій ДЕСНИЦЬКИЙ
Журнал “ФОМА”
Переклад - газета "Зазимський Благовісﾽик"
