Сучасна парафія дуже схожа на лікарню. Ми знаємо, що в лікарні одні пацієнти здатні доглядаﾂи за сусідами, а інші (наприклад, паралізовані або тимчасово нерухомі) вимагають тільки уваги і піклування. Так і тут - парафія складається з людей діяльних і людей, які потребують опіки. Чудово, що в Церкві є місце всім - хворим, кинутим, відкинутим. Деяких світ вигнав (можливо, і з їхньої вини), але в храмі їх приймають, терплять, по можливості піклуються про них. І ці люди теж збагачують Церкву. Вони - не тягар, а рівноправні члени громади, які просто беруть участь в її житті.

 Як знайти своє місце в парафії?

о. Максим КОЗЛОВ: Нові люди, приходячи в наш храм, часто кажуть: «Батюшка, мені у вас сподобалося, що я можу робити? У мене ось така професія ... » Як правило, відповідаєш їм: почніть з регулярних відвідувань богослужіння. Найго­ловніше - молитися разом. І реагуйте на загальні заклики. Звикніть до думки про те, що ви тут не в гостях, а вдома. І поступово самі побачите, до чого ляже ваше серце і до чого Господь направить ваші можливості. Набуття своєї справи відбувається природньо. Людина, що відвідує регулярно храм, поступово знайомиться з люﾴьми. Крок за кроком з'ясовується, куди її Господь направить, до чого вона може докласти свої руки. Іноді буває, що заняття зовсім не пов'язане з власними уявленнями про свою корисність у парафії. Вона може проситися до «керма», але потім з'ясовується, що вміє цвяхи забивати або кабель прокладати. У результаті виявиться, що ця справа у неї краще за все і виходить.

Священик Аріс Метракос, колишній морський пілот, стверджує, що 85% всіх церков можна уподібнити туристичним кораблям, яким слід було б стати військовими: «Туристичні кораблі і військові: що може бути простіше і ясніше? Подумайте про те, що відбувається на туристичному кораблі. Ми не робимо ніякої роботи. Хтось інший піклується про всі наші потреби. Ми не несемо ніякої відповідальності і ніякої звітності.

Чи не так більшість людей ставиться до Церкви? Проводити бо­го­служіння та різні церковні заходи лежить на інших плечах. Ми час від часу відвідуємо бого­служіння і називаємо себе членами церкви. Вся робота виконується або церковним кліром, або добровольцями, і тому на нас не лежить ніякої відповідальності.

Інша річ військовий корабель. У військового корабля завдання життя або смерті. Кожен член екіпажу має роботу, яку він повинен макси­мально виконувати. Всі повинні працювати один з одним, тому змушені надіятися один на одного для успіху завдання і для спільного виживання.

Здорова парафія повинна бачити себе в ролі військового корабля. Завдання Церкви є питанням життя або смерті. Ми покликані пронести Євангеліє по всьому світу і допомагати нужденним. Ніяка інша робота не є такою кри­тичною або значимою. Кожен член церковного екіпажу має божественне покликання визначити і зайняти своє власне місце в житті парафії. Коли ж члени церкви перестають працювати разом, то вони ставлять під загрозу і роботу Церкви і своє спасіння.

Будь-яка людина, яка провела час на тури­сти­чному кораблі і на військовому знає, що спосіб життя на цих двох кораблях є діаметрально протилежним. Пасажири туристичного корабля - відпочилі, засмаглі та ситі. Моряки на військовому кораблі страждають від недосипа­ння, напруги, занедбаності. Ніхто при здоровому глузﾴі не проводив би відпустку на військовому кораблі.

Церковне життя не є відпусткою. Навпаки, воно є боротьбою не на життя, а на смерть з духами злоби підне­бесної. І подібно до пасажи­рів туристичного корабля, які не можуть влізти в свій одяг після чотирьох днів об'їдання, члени 'туристичних' цер­ков непридатні до духовної брані».

pravmir.ru