Дуже важливий чинник, що ускладнює стосунки між дітьми і батьками, - невміння батьків спокійно і шанобливо по відношенню до дитини висловлювати свої думки. Нерідко дорослі не можуть спокійно і чітко пояснити дитині, чого вони від неї хочуть, тобто озвучити їй свої очікування. При цьому вони постійно її сварять, просять сторонніх людей, щоб ті пояснили синові або дочці, якими ﾹому або їй треба бути.

«Половинками» не народжуються, а стають.»

Літургія – найважливіше богослужіння, під час якого здійснюється святе Таїнство причастя (св. євхаристія), встановлене Господом нашим Іісусом Христом у четвер увечері, напередодні хресних Його страждань.

Друга частина всенічного бдіння – утреня – нагадує нам часи новозавітні: явлення Господа нашого Іісуса Христа у світ, для нашого спасіння, і Його славне Воскресіння.

Всенічним бдінням, або всенічною, називається таке богослужіння, яке проводиться ввечері напередодні особливо шанованих святкових днів. Воно складається з вечірні, ранньої і першого часу, причому як вечірня, так і рання відправляються більш урочисто і при більшому освітленні храму, ніж в інші дні.

У дні Святої Чотиридесятниці слід чинити такі доземні та поясні поклони.  При проказуванні молитви святого Єфрема Сирина: Господи і Владико життя мого робиться 16 поклонів, з них 4 доземні (великі) і 12 поясних.

Храм Господь дав людям ще у Старому Завіті через пророка Мойсея вказівки, яким повинен бути храм для богослужіння; новозавітний православний храм упорядковано за зразком старозавітного.

За прикладом старозавітної Церкви, де були первосвященик, священики і левити, святі апостоли встановили і в новозавітній християнській Церкві три ступені священства: єпископів (архиєреїв), пресвітерів (тобто  священиків) та дияконів.

Сам Господь дав людям ще у Старому Завіті через пророка Мойсея вказівки, яким повинен бути храм для богослужіння; новозавітний православний храм упорядковано за зразком старозавітного.

Як старозавітний храм (спочатку - скинія) ділився на три частини: святе святих, святилище і двір, так і православний християнський храм ділиться на три частини: вівтар, середня частина храму і притвор.

Як святе святих тоді означало, так і тепер вівтар означає -Царство Небесне.

У Старому Завіті у святе святих ніхто не міг входити. Тільки первосвященик міг входити, один раз на рік, і то лише з кров'ю очисної жертви. Адже Царство Небесне після гріхопадіння було закрите для людини. Первосвященик був прообразом Христа, і ця дія його знаменувала людям, що настане час, коли Христос, через пролиття Своєї крові, стражданнями на хресті відкриє Царство Небесне для всіх. Ось чому, коли Христос помер на хресті, завіса у храмі, яка закривала святе святих, розірвалася навпіл: з цього моменту Христос відкрив врата Царства Небесного для всіх, хто з вірою приходить до Нього.

Святилищу відповідає у нашому православному храмі середня частина храму. У святилище старозавітного храму ніхто з народу не мав права входити, крім священиків. У нашому ж храмі стоять усі віруючі християни, бо тепер ні для кого не закрите Царство Божﾵ.

Двору старозавітного храму, де знаходився увесь народ, відповідає у православному храмі притвор, який тепер суттєвого значення не має. Раніше тут стояли оголошені (оглашенні), які, готуючись стати християнами, ще не сподобилися Таїнства хрещення. Тепер же іноді тих, хто тяжко згрішив, і відступників від Церкви тимчасово посилають стояти у притворі, для виправлення.

Православні храми будуються вівтарем на схід - у бік світла, де сходить сонце: Господь Ісус Христос є для нас "Схід", від Нього засяяло нам вічне Божественне Світло. В церковних молитвах ми називаємо Ісуса Христа: "Сонце правди", "з висоти Сходу" (тобто "Схід звище", згори); "Схід - ім'я Йому".

Кожен храм присвячується Богу, носячи ім'я в пам'ять тієї чи іншої священної події, або угодника Божого, наприклад, Троїцький храм, Преображенський, Вознесенський, Благовіщенський, Покровський, Михайло-Архангельський, Миколаївський та ін. Якщо у храмі влаштовують кілька вівтарів, кожен з них освячується у пам'яﾂь особливої події чи святого. Тоді всі вівтарі, крім головного, називаються приділами (тобто прибудованими, додатковими).

Храм Божий за своїм зовнішнім виглядом відрізняється від інших будівель. Здебільшого храм у своїй основі будується у вигляді хреста. Це означає, що храм присвячено розіп'ятому за нас на хресті Господу і що хрестом Господь Ісус Христос визволив нас від влади диявола. Часто храм будується у вигляді довгого корабля; це означає, що Церква, подібно до корабля, за образом Ноєвого ковчега, веде нас по морю життя до тихої пристані у Царстві Небесному. Іноді храм зводиться у вигляді кола, нагадуючи цим нам вічність Церкви Христової. Храм будується й у вигляді восьмикутника, немов зірки, означаючи, що Церква, подібно до дороговказної зірки, сяє у цьому світі.

Будівля храму, як правило, завершується вгорі куполом, який зображає собою небо. А купол закінчується вгорі главою, на якій ставиться хрест, на славу глави Церкви - Ісуса Христа. Часто на храмі зводять не одну, а кілька глав, тоді: дві глави означають дві природи (Божественну і людську) в Ісусі Христі; три глави - три Лиця Св. Тройці; п'ять глав - Ісуса Христа і чотирьох євангелістів, сім глав — сім таїнств і сім Вселенських Соборів; дев'ять глав - дев'ять чинів ангельських, тринадцять глав - Ісуса Христа і дванадцять апостолів, а іноді будують і більшу кількість глав.

Над входом у храм, а іноді поряд з храмом, будується дзвіниця, тобто вежа, на якій висять дзвони.

Церковний дзвін використовується для того, щоб скликати віруючих на молитву, на богослужіння, а також, щоб сповіщати про найважливіші частини здійснюваної у храмі служби. Удари в один дзвін називаються "благовістом" (блага, радісна звістка про богослужіння). Удари в усі дзвони означають християнську радість з приводу урочистого свята тощо, називаються "дзвонінням". Удари у дзвони з приводу сумної події називаються "перебір" ("передзвін"). Звуки дзвонів нагадують нам про вищий, небесний світ.

Найголовніша частина храму - вівтар. У вівтарі священнослужителями відправляється богослужіння і знаходиться найсвятіше місце в усьому храмі - святий престіл, на якому звершується Таїнство святого причастя (св. євхаристія). Вівтар влаштовується на підвищенні. Воно вище за інші частини храму, щоб усім було чути богослужіння і видно, що відбувається у вівтарі. Саме слово "вівтар" означає підвищений жертовник.

Престолом називається особливо освячений чотирикутний стіл, який знаходиться посередині вівтаря і прикрашений двома одіяннями: спіднім - білим, з полотна, і верхнім - з більш дорогої тканини, переважно з парчі. На престолі таємно, невидимо присутній Сам Господь, як Цар і Владика Церкви. Торкатися престолу і цілувати його можуть лише священнослужителі.

На престолі знаходяться: антимінс, Євангеліє, хрест, дарохра-нильниця і дароносиця.

Антимінсом називається освячений архиєреєм шовковий плат (хустка), із зображенням на ньому покладання Ісуса Христа у гріб, і, обов'язково, із зашитою на другому його боці частинкою мощей якогось святого мученика, бо в перші віки християнства літургія завжди звершувалася на гробницях мучеників. Без ан-тимінса не можна здійснити Божественної літургії (слово "антимінс" грецьке, означає "замість престолу").

Для кращого зберігання антимінс загортається в інший шовковий плат, який називається ілітоном. Він нагадує нам хустину, якою була огорнута голова Спасителя у гробі.

На самому антимінсі лежить губка для збирання частинок св. дарів. *

Євангеліє - це Слово Боже, вчення Господа нашого Ісуса Христа.

Хрест - це меч Божий, яким Господь переміг диявола і смерть.

Дарохранильницею називається ковчег (скринька), у якому зберігаються святі дари на випадок причастя хворих. Як правило, дарохранильницю виготовляють у вигляді невеличкої церкви.

Дароносицею називається невеличкий ковчежець (скринька), в якому священик носить святі дари для причастя хворих удома.

За престолом стоїть семисвічник, тобто підсвічник на сім свічок, а за ним запрестольний хрест. Місце за престолом біля східної стіни вівтаря називається горнім (високим) місцем; воно зазвичай робиться підвищеним.

Ліворуч від престолу, в північній частині вівтаря, стоїть інший невеликий стіл, також прикрашений з усіх боків одіянням. Цей стіл називається жертовником. На ньому готуються дари для Таїнства св. причастя.

На жертовнику знаходяться священні сосуди, а саме:

Чаша, або потир, куди перед літургією вливається вино з водою, які перетворюються потім, під час літургії, на кров Христову.

Дискос - невелике кругле блюдо на підставці. На нього кладеться хліб для освячення на Божественній літургії, для перетворення його на тіло Христове. Дискос символізує собою одночасно і ясла, і гріб Спасителя.

Звіздиця складається з двох металевих невеликих дуг, скріплених посередині гвинтом так, щоб їх можна було чи скласти, чи розсунути хрестоподібно. Вона ставиться на дискосі для того, щоб покрівець не торкався вийнятих з проскур частинок. Звіздиця символізує собою зірку, яка з'явилася при народженні Спасителя.

Копіє - ніж, подібний до списа, для виймання агнця і частинок з проскур. Воно символізує той спис, яким воїн проколов ребра Христу Спасителю на Хресті.

Лжиця - ложечка, яка використовується для причастя віруючих.

Губка чи плат - для витирання сосудів.

Малі покрівці, якими покриваються окремо чаша і дискос, так і називаються покрівцями. Більший же покрівець, який покриває і чашу і дискос разом, називається воздухом, символізуючи собою той повітряний простір, над яким з'явилася зірка, що привела волхвів до ясел Спасителя. Усі ж разом покрівці зображують пелени, якими Ісус Христос був сповитий при народженні, а так само і Його поховальні пелени (плащаницю).

До всіх цих священних предметів нікому не можна доторкатися, крім єпископів, священиків і диякоﾽів.

На жертовнику ще знаходиться ківш, в якому подається, на початку проскомидії, вино з водою для вливання у святу чашу; потім, перед причастям, у ньому подається теплота (гаряча вода), і в ньому ж виноситься запивка після причастя.

У вівтарі ще знаходиться кадильниця чи кадило, яке використовується для кадіння фіміамом (ладаном). Кадіння встановлено ще у старозавітній Церкві Самим Богом.

Кадіння перед св. престолом та іконами виражає нашу пошану та благоговіння перед ними. Кадіння, звернене до віруючих, що моляться, виражає пошану до людини як образу Божого, а також побажання, щоб молитва їхня була щирою та благоговійною і легко підносилася б до неба, подібно до кадильного диму, і щоб благодать Божа так осіняла віруючих, як огортає їх дим кадильний.  На кадіння віруючі повинні відповідати поклоном.

У вівтарі також зберігаються дикирій та трикирій, які використовуються архиєреєм для благословення народу, і рипіди.

Дикирієм називається підсвічник з двома свічами, які символізують дві природи в Ісусі Христі - Божественну і людську.

Трикирієм називається підсвічник з трьома свічами, які символізують нашу віру у Пресвяту Тройцю.

Рипідами або опахалами називаються прикріплені до руків'їв металеві круги із зображенням на них херувимів. Рипідами диякони віють над дарами при освяченні їх. Раніше вони робилися з павиного пір'я і використовувалися для оберігання св. дарів від комах. Тепер віяння рипід має символічне значення, воно зображує присутність Небесних Сил при здійсненні Таїнства св. причастя.