Як впізнати другу половинку?

  • Оцініть матеріал!
    (0 голосів)

«Половинками» не народжуються, а стають.»

— Чи дійсно у кожного з нас на цьому світі тільки одна половинка, яку ми повинні знайти?
— Я думаю, що «єдина половинка» - красивий міф. Цей міф був описаний у Платона в «Бенкеті», коли кілька людей говорять про ᄏюбов, і один зі співбесідників розповідає легенду про андрогіне: колись люди були такими, що складаються з двох половинок - чоловічої і жіночої, а потім Бог їх роз’єднав, і тепер ці «половинки» шукають одна одну.

Але це лише легенда. Думати про те, що є на світі всього одна людина, яка призначена тільки для тебе, це неправильно. Адже на світі дуже багато людей. Так би майже ніхто не знайшов свою 1/2. Такий погляд дуже ризикований ще і тому, що, якщо людина так думатиме, то при першій же невдачі в сумісному житті вона може вирішити, що «помилочка вийшла» - «половинка не моя», і треба продовжувати шукати і шукати.

Мені здається, що «шлюби укладаються на небесах» в тому розумінні, що людина, яка усвідомлює, що її життя, - в руках Божих, розуміє і те, що шлюб для неї не випадковість. Тобто, якщо люди, підійшовши до цього серйозно, створили сім’ю, то це означає, що Господь з’єднав їх.

Але це зовсім не означає, що такий шлюб обов’язково повинен стати щасливим без наших зусиль. Бувають, напевно, такі ситуації, коли дві людини, зустрівшись, дійсно відчувають, що вони один для одного створені, що воᄑи доповнюють один одного, що вони удвох є одним цілим, і чим довше вони живуть, тим більше це відчуття зростає і зміцнюється. Але я думаю, що таке буває дуже рідко. Частіше буває по-іншому.

Частіше буває, що, коли люди зустрічаються, вони наділяють один одного певними якостями, які бажають бачити в своєму потенційному супутнику життя. І він їм уявляється тією самою половинкою. А що таке половинка, якщо розібратися?
Моя душа жадає зустрічі з людиною, наділеною якимись певними якостями, тому що або мені їх не вистачає, або я їх потребую - наприклад, ласки, турботи, ніжності, відданості, уваги, розуміння, - і, зустрівшись з людиною, я, не знаючи її, звичайно, сподіваюся в ній бачити ці якості і думаю, що це і є моя половинка. Потім з’ясовується, що все зовсім по-іншому, і тих якостей, які я чекав, якраз і немає. Зате виявилися ті, які я менше всього хотів би бачити. Означає. що це не моя половинка, «помилочка вийшла»? Насправді, в слова «половинка» є значення, але інше.

Люди, що люблять один одного, не спочатку є «половинками», а стають ними в процесі життя. Тому що любов насправді - це не тільки відчуття, переживання якісь, а великий труд у ставленні один до одного. Мова не про те, що десь є одна-єдина половинка, яку я знайду і тоді буду щасливий, а решта всіх варіантів не буде для мене щастям, а все навпаки: в принципі будь-яка людина може стати моєю половинкою, і все залежить від того, які зусилля я докладу для любові.
Дуже важливо, коли шлюб відбувся, щоб я для себе твердо вирішив, що, як би не склалися наші подальші відносини, але мені саме з цією людиною належить пройти все життя і не тільки це життя, але за цю людину мені відповідати і у вічності, перед Богом, Який мене з нᄉю звів.

Мені сподобався момент в одному з романів Солженіцина. Там з контексту зрозуміло, що чоловік героїні абсолютно її не гідний, і ось вона дуже гірко переживає із-за їхнього конфлікту, але їй в голову ніколи не приходило пошкодувати про те, що вона вийшла заміж за цю людину.

Тому що вона була віруючою і знала, що все, що відбулося, тільки так і могло бути. Треба не шкодувати про те, що відбулося так, а не інакше. І на тому, що є, будувати своє життя. Я зустрічав немало сімей, де спочатку була палка, прекрасна романтична любов, а потім все руйнувалося.

Спочатку їм всі заздрили - як вони дивляться в очі один одному, як вони розмовляють, а потім, через рік, через два, вони розлучалися.

І було видно, що їхні стосунки перетворилися на пекло. В той же час я зустрічав немало сімей, де, навпаки, не було особливих почуттів, просто час прийшов, жінка немолода вже, зустріла врешті-решт чоловіка - все зрозуміло, не хочеться бути одній, хочеться сім’ю, дітей - це нормально - поступово у них склалася прекрасна сім’я. Любов прийшла вже в процесі їх життя, хоча теж бувало не все гладко. І таких ситуацій скільки завгодно.

Ми говоримо, що сім’я- це мала церква... А що, якщо порівняти її з великою Церквою? Ось дивлюся я на наш прихід і інші приходи, на тих людей, які складають церковну общину, - це, дійсно, сім’я. Церква - це велика сім’я. І я спостерігаю, що Господь збирає в общину людей, абсолютно різних і, здавалося б, не відповідних один одному ні за якими показниками - ні за освітою, ні за характером, ні за родом занять. Тут професор, тут же і продавець, і тут же вчитель, і водій, і так далі - люди з різним мисленням і колом спілкування, але вони живуть єдиним життям, ми збираємося пісᄏя служби на трапезу, кудись їдемо всі разом.

І думаєш, як цікаво Господь влаштував, адже ці люди, не будь вони в Церкві, ніколи б не перетнулися, кожен був би у своєму світі. Але коли вони прийшли до Христа, в Церкву, то Дух Святий направив їх таким чином, що їм не нудно один з одним, вони один одного доповнюють, збагачують, і думаєш, що Господь в Церкві збирає людей, які ніколи б не зустрілися. Так само відбувається і в сім’ї: якщо Господь єднає людей, то це єднання може бути всупереч уявленням цих людей про те, яким би їм хотілося бачити свого супутника життя, але при цьому обоє на своїх місцях. Тому, хто тобі дістався, з тим і живи, того і люби, прагни зробити так, щоб ця людина стала твоєю половинкою, прагни знайти в ній якусь глибину, яка збудить в тобі любов до неї.

Звичайно, це дуже важко зробити. Тому не треба поспішати одружуватися і, познайомившись з людиною, потрібно трохи краще її пізнати. Проте, коли шлюб укладений, потрібно для себе вирішити: це моя половинка, вона повинна нею стати. Я бачив дуже багато людей, які були нещасливі у шлюбі, хоча він починався з дуже палкої і яскравої романтичної любові. З іншого боку, мені за службовим обов’язком доводиться спілкуватися з людьми, між якими були і кризи, деколи хотіли розлучитися. Тобто, спочатку все було зовсім не так, як повинно б по наших мірках бути в ідеальній сім’ї, але врешті-решт, вони зрослися. Ось в цьому розумінні можна говорити про половинки.


http://realove.ru

Протоієрей Ігор ГАГАРІН

Детальніше в цій категорії: Вчимося будувати діалог »
Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Найближчі паломництва