Умивши ноги Своїм апостолам, щоб показати їм приклад смирення, Господь воздав хвалу Богу Отцю, взяв хліб, благословив його, переломив і дав апостолам, промовляючи: "Прийміть, споживайте: це є тіло Моє, що за вас ламається"; потім Він узяв чашу з виноградним вином, також благословив її і подав апостолам, промовляючи: "Пийте з неї всі: це є кров Моя Нового Завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів"; причастивши їх, Господь дав заповідь завжди чинити це таїнство: "Це чиніть на спомин про Мене" (Див.: Мф 26, 26–28; Лк 22, 19; 1 Кор. 11, 24).
Апостоли здійснювали св. причастя за заповіддю і за прикладом Іісуса Христа і навчили християн здійснювати це велике і спасительне Таїнство. В перші часи порядок і спосіб здійснення літургії передавалися усно, і всі молитви і священні піснеспіви вивчалися напам'ять. Потім з'явився і письмовий виклад апостольської літургії. З часом літургія поповнювалася новими молитвами, піснеспівами і священними дійствами, що порушувало в різних Церквах однаковість її звершення. Виникла необхідність об'єднати всі існуючі чини літургій, виробити єдиний спільний варіант. Це і було зроблено в четвертому столітті, коли припинилися гоніння на християн, і християнська Церква отримала можливість взятися за упорядкування свого внутрішнього життя (Вселенські Собори). В цей час св. Василій Великий записав і запропонував для загального використання складений ним чин літургії. Св. Іоан Золотоустий дещо скоротив цей чин. В основу цього чину була покладена найдавніша літургія св. апостола Якова, першого єпископа Єрусалимського.
Св. Василій Великий був архиєпископом Кесарії Каппадокійської (у Малій Азії). "Великим" його називають за великі подвиги на користь Церкви. Він залишив після себе багато церковних писань, багато молитов і церковних правил. Помер у 379р.
Св. Іоанн Золотоустий був архиєпископом Константинопольським. "Золотоустим" його прозвали за особливу красномовність, з якою він проповідував Слово Боже. Він також залишив після себе багато церковних творів. Він трохи (у молитвах, які читали священики таємно) скоротив чин літургії св. Василія Великого, але суттєвих змін не допустив. Помер у 402 р. на засланні.
Літургія має різні назви. Перша назва "літургія" – грецька, означає "спільна служба" і вказує на те, що Таїнство святого причастя є спасительна жертва Богу за гріхи всієї громади віруючих – живих і померлих. Оскільки Таїнство св. причастя по-грецьки називається євхаристією, що означає "подячна жертва", то й літургія називається "євхаристією". Літургію називають ще "обіднею", бо її належить звершувати в обідній час, і тіло і кров Христові, пропоновані у Таїнстві св. причастя, у Слові Божому називаються "трапезою" і "вечерею" Господньою (Див.: 1 Кор. 10, 21; 11, 20). В апостольський час літургія називалася ще "ламанням хліба" (Див.: Діян. 2, 46). У літургії згадується земне життя і вчення Ісуса Христа від народження і до воскресіння та вознесіння Його на небо і принесені Ним на землю спасительні блага.
Порядок літургії такий: спочатку готується речовина для таїнства, потім віруючі готуються до таїнства і, нарешті, здійснюється саме таїнство, і віруючі причащаються. Літургія, таким чином, поділяється на три частини:
1) проскомідію;
2) літургію оголошених;
3) літургію вірних.
Проскомідія
"Проскомідія" - слово грецьке і означає принесення. Так називається перша частина літургії від звичаю давніх християн приносити хліб, вино і все необхідне для звершення літургії; тому і сам хліб, споживаний на ній, називається проскурою, тобто приношенням. Хліб (просфора) повинен бути квасним, чистим і пшеничним. Сам Господь Іісус Христос для звершення Таїнства св. причастя взяв квасний, а не прісний хліб. Просфора повинна бути круглою і складатися з двох частин за образом двох природ Іісуса Христа - Божественної і людської; на верхній частині є печатка із зображенням хреста і по кутах - початкові літери імені Христа Спасителя: ІС. ХР. та грецьке слово: НІ-КА; тобто Іісус Христос - Переможець. Вино для таїнства має бути виноградним, червоним, бо червоний колір нагадує колір крові. Вино змішується з водою на згадку того, що з проколотого ребра Спасителя на хресті витекли кров і вода. Для проскомидії використовується п'ять просфор на спомин про чудесне нагодування Христом п'ятьма хлібами п'яти тисяч чоловік, обставина, яка дала Ісусу Христу привід навчати людей про духовне насичення і про нетлінну духовну їжу, яку дає Таїнство св. причастя (Див.: Ін. б, 22-58). Але власне для причастя використовується одна просфора (агнець), за словом апостола: "Один хліб, і нас багато — одне тіло; бо всі причащаємось від одного хліба" (Див.: 1 Кор. 10, 17), а тому за своїм розміром ця проскура має відповідати кількості причасників.
ПРОВЕДЕННЯ ПРОСКОМІДІЇ
Приготувавшись, за церковним уставом, до звершення літургії, священик і диякон читають перед зачиненими Царськими вратами так звані "вхідні" молитви й у вівтарі облачаються у священні ризи. Потім, підійшовши до жертовника, священик благословляє початок проскомідії, бере першу (агнецеву) просфору і копієм робить на ній тричі зображення хреста, промовляючи: "На спомин Господа Бога і Спаса нашого Іісуса Христа". Це означає: проскомидія проводиться згідно із заповіддю Іісуса Христа. З цієї просфори священик копієм вирізає середину, у формі куба, промовляючи слова прор. Ісаї: "Як агнця на заколення ведено Його. І як агнець непорочний перед тим, що стриже його, - мовчить, так і Він не відкриває уст своїх. У смиренні Його суд над ним відбувся; але про рід Його хто оповість? Бо візьметься від землі життя Його" (Іс. 53, 7-8). Ця кубічна частина просфори називається агнцем (Див.: Ін. 1, 29) і покладається на дискос. Потім священик хрестоподібно надрізує з нижнього боку агнця, промовляючи слова: "Приноситься в жертву Агнець Божий, що бере гріх світу ради життя світу і спасіння", і пробиває правий бік Агнця копієм, промовляючи слова євангеліста: "Один із воїнів списом проколов Йому ребра, і зараз витекла кров і вода. І той, що бачив, засвідчив, і свідчення його правдиве" (Ін. 19, 34). З цими ж словами у чашу (потир) вливається вино, змішане з водою. З другої просфори, "богородичної", священик виймає одну частку на честь Божої Матері і покладає її з правого боку від агнця, на дискос. З третьої просфори, що називається "дев'ятичинною", виймається дев'ять часток на честь святих: Іоана Хрестителя, пророків, апостолів, святителів, мучеників, преподобних, безсрібників, бого-отців Іоакима та Анни і того святителя, в чию пам'ять звершується літургія; ці частки кладуться ліворуч від Агнця на дискосі; з четвертої просфори виймаються частки за живих і кладуться нижче Агнця на дискосі; з п'ятої - за померлих, і кладуться нижче вийнятих за живих. Насамкінець виймаються частини з просфор, поданих віруючими; одночасно читаються "поминання" за здоров'я і спасіння живих і за спокій спочилих рабів Божих; частки з цих просфор кладуться разом з частками, вийнятими з четвертої і п'ятої просфор.
У кінці проскомідії священик благословляє кадило з фіміамом і, покадивши звіздицю, ставить її на дискос над Агнцем і частинками, щоб зберегти їх у належному порядку, покриває дискос і потир двома невеликими покрівцями і поверх них - ще одним, трохи більшим за розмірами, воздухом, кадить перед дарами і молить Господа благословити запропоновані дари, пом'янути тих, хто приніс ці дари, і тих, за кого вони принесені, самого ж його зробити достойним для священнодійства Божественних таїн.
Священні предмети, що використовуються на проскомідії, і дії, що здійснюються, мають символічне значення: дискос знаменує і вифлеємську печеру, і Голгофу, звіздиця - вифлеємську зірку і хрест, покрівці - пелени різдвяні, плащаницю, яка була у гробі Спасителя, потир - ту чашу, в якій священнодіяв Ісус Христос, приготування Агнця - суд, страждання і смерть Ісуса Христа, а проколення його копієм - проколювання, вчинене одним з воїнів на тілі Спасителя. З'єднання всіх часток у певному порядку на дискосі означає всю Церкву Божу, членами якої є: Божа Матір, ангели, всі святі угодники Божі, усі віруючі християни - живі і померлі, а Главою є Сам Господь наш Спаситель. Кадіння знаменує осінення Св. Духа, благодать Якого передається у Таїнстві св. причастя.
Проскомідія проводиться священиком на жертовнику при зачиненому вівтарі упівголоса. Завершується вона, коли на криласі читаються 3-й і 6-й (а іноді і 9-й) часи із Часослова.
Літургія оголошених
Друга частина літургії називається літургією "оголошених" тому, що при її звершенні можуть бути присутніми й оголошені, тобто ті, хто готується до прийняття св. хрещення, а також ті, хто розкаюється, хто відлучений за тяжкі гріхи від св. причастя.
Диякон, отримавши благословення від священика, виходить з вівтаря на амвон (місце навпроти Царських врат) і голосно промовляє: "Благослови, владико!", тобто благослови розпочати службу і віруючим, які зібралися, взяти участь у молитовному прославленні Бога. Священик у першому своєму виголосі прославляє Святу Трійцю: "Благословенне (тобто достойне прославлення) Царство Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки віків". Хор співає: "Амінь" (справді так). Потім диякон виголошує велику єктенію, в якій перелічуються різні християнські потреби і наші прохання до Бога, а священик у вівтарі таємно молиться, щоб Господь звернув увагу на цей храм і на тих, хто молиться в ньому, і виконав їхні прохання. Велика єктенія починається нагадуванням, що молитися Господу треба в "мирі", тобто примирившись з усіма, не маючи ні проти кого гніву чи ворожнечі; за вченням Спасителя, ми не можемо приносити Богові дари, якщо маємо "щось проти ближнього" (Мф 5, 23-24). Вище благо, за яке слід молитися, це - душевний мир і спасіння душі: про небесний мир і спасіння душ наших; цей мир є той спокій совісті, те радісне почуття, яким ми наповнюємося, наприклад, коли щиро висповідались і достойно причастились св. Таїн, або співчутливо поставились до долі ближнього, або коли вчинили якесь добре діло; цей мир Спаситель подав апостолам у прощальній бесіді на Тайній вечері (Див.: Ін 14, 27). "За мир у всьому світі" - щоб не було чвар і ворожнечі між народами і державами у всьому світі. "За добрий стан святих Божих церков" - щоб православні Церкви у всіх державах твердо і непохитно, на основі Слова Божого і правил Вселенської Церкви, сповідували святу православну віру. "За з'єднання всіх" віруючих у єдине стадо Христове (Див.: Ін 10, 16). Молимося "за святий храм цей", який є головною святинею парафії і має бути предметом особливої турботи кожного парафіянина, щоб Господь уберіг його від пожежі, злодіїв та іншої біди, і за тих, хто входить у нього з щирою вірою, побожністю і страхом Божим. Молимось за патріархів, митрополитів, архиєпископів і єпископів, бо їм належить головний нагляд за чистотою християнської віри та моралі; за благовірних правителів, які охороняють свободу православної віри і законний порядок для мирного життя усіх громадян, "за місто це" (чи село), в якому ми живемо і трудимося, "за всяке місто, країну і тих, хто з вірою живе у них", молимося також з почуття християнської любові за всі інші міста та села і за всіх віруючих, які живуть там. "За добре поліття, за врожай плодів земних, і за мирні часи": молимося, щоб була добра погода, щоб земля давала достатньо плодів, щоб було на спожиток усім жителям країни; і за час мирний, щоб серед громадян не було ворожнечі і боротьби, що відволікає від мирної і чесної праці. "За тих, хто у морі, подорожніх, недужих (хворих), знеможених (у кого багато горя і скорботи на душі), поневолених і за спасіння їх" - усі ці особи більше, ніж інші, потребують Божої допомоги і нашої молитви. Молимося: "Щоб визволитися нам від усякої скорботи, гніву і недолі". Потім просимо Господа, щоб Він заступив і охоронив нас не за ділами нашими чи за заслуги наші, яких у нас немає, а тільки з Своєї милості (благодаті): "Заступи, спаси, помилуй, охорони нас, Боже, Твоєю благодаттю". В останніх словах єктенії, прикликавши на поміч Божу Матір і всіх святих, ми віддаємо, доручаємо Христові себе й один одного, щоб Він керував нами Своєю премудрою волею. Священик закінчує велику єктенію виголосом: "Бо Тобі належить усяка слава, честь і поклоніння, Отцю, і Сину, і Святому Духу, нині, і повсякчас, і на віки віків".
Після великої єктенії співаються псалми 102-й: "Благослови, душе моя, Господа..." і 145-й: "Хвали, душе моя, Господа...", які розділяються малою єктенією: "Ще і ще в мирі Господу помолімось..." У зазначених псалмах зображені благодіяння Божі роду людському: серце (душа) християнина повинно прославляти (благословляти) Господа, Який очищає і зціляє наші немочі, виконує благі наші жадання, визволяє від істління життя наше, — і не забувати всіх Його благодіянь; Господь - щедрий, милостивий і довготерпеливий; Він зберігає істину навіки, творить суд ображеним, дає їжу голодним, визволяє ув'язнених, любить праведників, приймає сиріт і вдів і карає грішників... Псалми ці називаються зображальними, а через те, що співати їх треба на двох криласах поперемінно, то по-грецьки вони називаються також "антифонами". В дванадесяті Господні свята зображальні псалми (антифони) не співаються: замість них співаються особливі стихи з інших псалмів, які відповідають події, що святкується. За кожним стихом першого святкового антифону співається приспів: "Молитвами Богородиці, Спасе, спаси нас!" А за кожним стихом другого антифону, з уваги на свято: "Спаси нас, Сину Божий, що народився від Діви", на Різдво Христове, або "що у Йордані хрестився", на Хрещення Господнє, або "що воскрес із мертвих", на Пасху тощо... "співаючи Тобі: алилуя!" (хваліть Бога). Після закінчення другого антифону завжди співається пісня: "Єдинородний Сину і Слово Боже, Безсмертний Ти, і зволив ради нашого спасіння тіло прийняти від святої Богородиці і Приснодіви Марії, непреложно ставши чоловіком; розіп'ятий був, Христе Боже, і смертю смерть подолав; Ти один у Святій Тройці, співпрославлюваний з Отцем і Святим Духом, спаси нас". У цій пісні викладено православне вчення про другу Особу Св. Трійці - Сина Божого, Іісуса Христа; Єдинородний (єдиний за природою) Син і Слово Боже, Христос Бог, будучи безсмертним, став людиною, не перестаючи бути Богом, не змінившись, став чоловіком, прийнявши людську плоть (тіло) від Святої Богородиці і Приснодіви Марії; і, будучи розіп'ятим, Він Своєю смертю переміг нашу смерть, "смертю смерть подолав", одна з Трьох Осіб Св. Трійці, що прославляється нарівні з Отцем і Св. Духом.
Далі йде мала єктенія та співання блаженств євангельських (Мф 5, 3—12), в яких вказується, що християнин, благаючи милості у Бога, повинен мати смирення духу (духовну убогість), сумувати через свої гріхи, бути лагідним (незлобивим), чинити за правдою Божою, мати чистоту в серці, бути милосердним до ближнього, примиряти ворогуючих, бути терпеливим у всіх випробуваннях, готовим перенести ганьбу, вигнання ("коли гнатимуть") і смерть за Христа, тобто бути сповідником Його, за що на нього чекає велика нагорода на небесах. На великі Господні свята замість євангельських блаженств співається кілька разів відповідний тропар зі стихами.
Під час співу євангельських блаженств Царські врата відкриваються для малого входу. В кінці "блаженств" священик бере з престолу св. Євангеліє, передає його дияконові та виходить у супроводі диякона (що йде попереду), несучи св. Євангеліє, північними дверима на амвон. Цей вихід священнослужителів зі св. Євангелієм називається малим входом, на відміну від наступного великого входу, і нагадує віруючим перший вихід Іісуса Христа на всесвітню проповідь. Одержавши благословення від священика, диякон зупиняється у Царських вратах і, підносячи вгору св. Євангеліє, голосно виголошує: "Премудость! Вонмем! (Станьмо побожно!)" Диякон входить у вівтар і кладе св. Євангеліє на престіл. Виголос: "Премудрість! Станьмо побожно!" нагадує віруючим, що вони повинні стояти прямо, тобто бути уважними, зосередженими в думках. Дивлячись на св. Євангеліє як на Самого Іісуса Христа, що йде на проповідь, віруючі співають: "Прийдіть, поклонімось і припадімо до Христа. Спаси нас, Сину Божий, що воскрес із мертвих (чи: Молитвами Богородиці, або: Дивний у святих, співаємо Тобі: алилуя!" Після цього співається тропар (воскресний, чи святковий, чи святого) та інші піснеспіви, а священик у цей час в таємній молитві просить Отця Небесного, Якого оспівують херувими і славословлять серафими, прийняти і від нас ангельську (трисвяту) пісню, простити гріхи, освятити і дати нам силу праведно служити Йому; кінець цієї молитви: "Бо Ти Святий єси, Боже наш..." він вимовляє вголос.
