Уміння правильно обговорити виниклу проблему з дитиною - це ще один важливий момент педагогічного мистецтва батьків. «Це можливо, якщо з раннього дитинства встанов­лювати діалог, а не монолог, - пише митрополит Антоній Сурозький. - А якщо дитина має бути тільки вухами, а батьки тільки голосом, то нічого не виходить. Але якщо з найранішого дитинства батьки виявляли цікавість: ти мені цікавий!

Кожна твоя думка мені цікава, весь твій досвід і всі рухи розуму і душі цікаві, поясни, я не розумію... Біда з батьками в тому, що вони майже завжди займають таку позицію: я розумію, а ти не розумієш...

А якщо батьки говорили б (що просто правда): «Я не розумію, ти мені поясни, дуже багато що могло б бути пояснено. Тому що діти з готовністю пояснюють, що вони думають, якщо не очікують, що їм тут же доведуть, що вони не мають рації». Але як створити хорошу основу для діалогу?

Перш за все стати спокійним і впевненим. Сьогодні багато батьків виглядають пригніченими, такими, що втратили надію, безсилими. Їх поведінка часто коливається між владним примусом, за допомогою якого вони намагаються «вжити заходів», і бездіяльною вседозволеністю «демократів», що бояться обмежити «свободу дитини».

Щоб досягти спокою і впевненості, потрібно наступне:

• пригадати, що ви відповідаєте за виховання, ваш обв’язок - передати свої життєві принципи і цінності дітям;

• постаратися знайти віру в себе. Зрозумійте, що будь-які крайнощі батьківського виховання (нервовий крик, пасивність) походять від невпевненості в собі, в сﾲоїх батьківських повноваженнях;

•  не вимагайте від себе неможливого, пам’ятайте, що ваш син (дочка) - самостійна особа, на яку неможливо вплинути, якщо загублена довіра.

Бути послідовним у стосунках з дітьми. Багато хто думає, що доб’ються довіри і любові дітей тільки якщо поводитимуться з ними «дружньо». Стати для дитини іншим якоюсь мірою, поза сумнівом, добре, але слід розуміти, що ваша «приятельська» позиція може дозволяти їй час від часу виходити за рамки «можна» і «не можна» у ваших стосунках.

Приятельські стосунки стають небезпечними у випадках, коли:

• батько забуває про свою роль вихователя, яка тримає­ться на авторитеті;

• поведінка батька по відношенню до дитини стає двозначною, нерішучою, непослідовною, а іноді і дитячою (мстивість, безвідповідальність, поведінка за принципом «на зло»).

Твердість і послідовність - дуже важливі батьківські якості, що приносять спокій, ясність думки. Бути з дітьми твердими - зовсім не означає бути грубими.

Просто людина з дитинства повинна звикати до того, що на цьому світі є певні межі і правила, яких потрібно дотримуватися.

Навчити дитину відповідальності і самостійності. Цього можна досягти таким чином:

• пропонувати зрозумілі і чіткі правила: «Роби так, а так не роби», поступово перекладаючи відповідаль­ність за виконання цих правил на саму дитину;

• допускати можливість незгоди з боку дитини, якщо при цьому вона виражає її шанобливо по відношенню до батька;

• не виконувати за неї справи, за які вона особисто відповідальна;

• дозволяти дитині діяти самостійно, експериме­нтувати, але при цьому вона повинна відпо­ві­дати за наслідки своїх рішень і виправляти помилки;

• допомогти їй розкрити свої сильні сторони.

Кажучи про помилки і слабкі сторони дитини, не робити висновків, що далеко йдуть, не ображати її особистість. Людина і її вчинок - не одне і те ж!

Скажіть синові (дочці) про свою невдоволеність конкретним вчинком, але не узагальнюйте вчﾸнок до особового рівня, не переходьте на образу особистості дитини. Наприклад, не називайте її тупою за двійку, за запах пива - не пророкуйте «алкоголізм».

Дівчинку, яку вперше ввечері помітили в компанії хлопчиків, не називайте тим словом, яким деякі люблячі мами лають в подібних випадках своїх дочок.

Не використовуйте в спілкуванні з дитиною іронію і сарказм.

Не принижуйте дитину перед іншими людьми, не розповідайте іншим про її помилки.

Ніколи-ніколи-ніколи не переходьте на рівень особистих образ!

А зараз - дійте! Знайдіть найбільш сприятливий для вас і вашого сина (або дочки) час і обговоріть з ним те, що хвилює вас. Розкажіть про свої почуття з приводу ситуації, що схвилювала вас, ні в якому разі не стверджуючи, що саме такий стан речей насправді. Коли ваш співбесідник говорить - уважно слухайте, не перебивайте, постарайтеся його зрозуміти.

Головне завдання подібного діалогу - знайти компромісне рішення, навчити дитину переходити на взаємоприйнятну позицію.

інтернет-журнал “Амвон”