«И произрастил Господь Бог из земли всякое дерево, приятное на вид и хорошее для пищи, и дерево жизни посреди рая, и дерево познания добра и зла» – читаем мы в книге Бытия (2:9). В дальнейшем одно из этих деревьев сыграет ключевую роль в истории грехопадения: именно плод с дерева познания добра и зла вкусит Ева, а потом угостит им Адама, вопреки ясному запрету. В результате оба окажутся изгнанными из рая, отрезанными от другого дерева – дерева жизни.

Зараз часто сперечаються про те, як розуміти перший розділ книги Буття, як співвідноситься він з даними сучасної науки тощо. Але варто задуматися ось над чим: як розуміли ці рядки в контексті того ﾇасу? Сьогодні, наприклад, люди часто задають собі питання: «А чи є Бог?» Для нас перша фраза Біблії - «На початку Бог створив небо і землю» - звучить як відповідь насамперед на це питання. Але стародавній читач був твердо впевнений, що боги існують, і що навколишній світ створений ними. Читаючи ту ж  фразу про створення світу, він, скоріш за все, запитував себе: «А який із богів це зробив і яким чином?»

Коли ви приходите в гості і вам показують сімейний фотоальбом, то вам не обійтися без деяких додаткових коментарів, які допомагають правильно орієнтуватися у змальованих обличчﾏх. Адже сімейний архів є надбанням даного сімейства, так що людина стороння може і не розібратися тут самостійно. Біблія була написана для обраного народу, спадкоємцем якого після пришестя у світ Господа і Спасителя став народ Божий, тобто Церква Христова. Біблія є книга Церкви. І тому розуміти її треба так, як розуміє її сім'я, якій вона належить, тобто Церква.

У Нагірній проповіді Господь Іісус Христос говорить: “Ще не чули ви, що сказано древнім: не порушуй клятви, а виконуй перед Господом клятви твої. А Я кажу вам: не клянись зовсім: ні небом, бо воно престол Божий; ні землею, бо вона підніжжя ніг Його, ні Єрусалимом, бо воно місто великого Царя; ні головою твоєю не клянись, тому що не можеш жодної волосини зробити білою або чорною. Нехай буде слово ваше: так, так; ні, ні, а що зверх цього, те від лукавого” (Мф. 5: 33—37).

Навіщо в Біблії пишуть про всілякі жертви? У примітивному древньому язичництві, звичайно, люди думали, що до божества або духа, як до начальника, без подарунка-хабара звертатися незручно. Але чому жертв вимагав і Єдиний Бог, Якому і так належить весь всесвіт? І чому, нарешті, смерть Христа на хресті описується як жертва особливого роду - хто, кому і навіщо її приніс?

Мова Біблії

Книги Старого Заповіту були написані староєврейською і близькою їй арамійською мовﾰми (є припущення, що саме арамійською розмовляв Христос). Найбільш стародавній, важливий і точний переклад Старого Заповіту був зроблений в III столітті до Р. Х,

Хто автор?

Коли ми беремо в руки книгу, то насамперед дивимося на обкладинку - цікавимося назвою і авторством. Візﾌмемо товстий том Синодного видання. Що бачимо? "Біблія. Книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту". Тут кожне слово потребує пояснення, окрім, звичайно ж, "Книги".

У 80-і роки мені доводилося бачити в музеї атеїзму, що знаходився в Києво-Печерській Лаврі, потворні карикатури на православне духівництво - священиків зображали жадібними, срібролюбивими експлуататорами трудового народу. Безліч подібних прикладів можна знайти і в літературі: це і пушкінський любитель «дешевизни» персонаж «Казки про попа і робітника його Балду», це і «жадібні» піп з попадею з «Нахаби» М. Шолохова, які ховають від продрозкладки зерно в льосі... Духівництво є класовий ворог, - цей стереотип міцно відобразився в свідомості післяреволюційних поколінь і частково зберігся у наших сучасників.