До духовенства завжди ставилися прискіпливо, і тому недоліки священства (не тільки наявні, але часто і вигадані) негайно стають темою, що обговорюється в суспільстві. Образ «жадібних церковників», так довго пропагований атеїстами, сьогодні посилено використовується різними протестантськими деномінаціями.

Тих, які ще не зважилися до кінця зрадити православну віру, протестантські проповідники після довгого знущання над православним богослужінням і віровченням «добивають» останнім аргумﾵнтом: «А ви знаєте, що попи від людей вимагають гроші?» - і це майже завжди діє безвідмовно. А хто піде перевіряти цю зухвалу брехню?

Спрацьовує підсвідомий стереотип, що склався за роки радянського атеїстичного виховання... І лише коли людина міцно увійде до секти - тоді їй пояснять, що Біблія вимагає від віруючого десятину: 10% свого доходу сектант повинен віддавати на користь «церкви». Крім того, на кожних зборах звучатиме заклик до пожертвувань з того чи іншого випадку. Без збору пожертвувань не обходиться тепер жодне «служіння» сектантів.

Що таке десятина?

Вперше про десятину згадується в Бут. 14:20: Авраам дав десяту частину всього того, що мав, Мелхіседеку, священикові Бога Всевишнього. Десятина практикувалася і у інших народів за часів біблейських патріархів. Іаков десятину вводить як обітницю Богові: «...із всього, що Ти, Боже, даруєш мені, я дам Тобі десяту частину» (Бут. 28:22).

У той час десятина ще не була обов’язковим законом, а тільки виразом особливих стосунків деяких патріархів з Богом.

Але не тільки десятина була способом жертви Богові - існували й іншого роду пожертвування; так, у Ісх. 23:29-30 читай:  «Не медли (приносить Мне) начатки от гумна твоего и от точила твоего; отдавай Мне первенца из сынов твоих; то же делай с волом твоим и с овцою твоею (и с ослом твоим): семь дней пусть они будут при матери своей, а в восьмой день отдавай их Мне».

Первістки людей присвячувалися Богу, а первістки від тварин приносилися на восьмий день в жертву Богові.

Звичайно, Бог не має потреби в чомусь, не має потреби Він і в жертвах, але вводить останні як засіб для релігійного виховання людей. У Ісх. 35:4-29 Мойсей передає веління Бога на пожертвування для скінії, але коли принесено було цілком достатньо, Мойсей зупинив потік пожертвувань (Ісх. 36:3-6).

Під десятиною розумілася десята частина зі всього, що отримує від своєї праці людина: «И всякая десятина на земле из семян земли или плодов дерева принадлежит Господу: это святыня Господня; если же кто захочет выкупить десятину свою, то пусть приложит к цене ее пятую долю. И всякую десятину из крупного и мелкого скота, из всего, что проходит под жезлом десятое, должно посвящать Господу; не должно разбирать, хорошее ли то, или худое, и не должно заменять его; если же ктﾾ заменит его, то и само оно, и замен его будет святынею и не может быть выкуплено» (Лев. 27:30-33).

Зазвичай левіти стояли, тримаючи в руках жезл, відлічували кожну десяту тварину і забирали її як десятину незалежно від стану тварини, а якщо господар втручався і намагався замінити хороше на погане або навпаки, то на десятину забиралися обидві тварини. Викуп предметів десятини, тобто заміна продуктів грошовим еквівалентом, був справою невигідною, оскільки тоді слід було додати ще 5% від десятини.

Тим самим Бог показував єврейському народу, що для пожертвуﾲань десятини потрібні плоди самої праці, а не гроші - інакше не було б цих 5% як «штрафні санкції».

Отже, десятина йшла на користь коліна Левія, що ніс на собі обов’язки священства. Коліно Левія не отримало, на відміну від інших колін, земельного наділу, оскільки служило скінії Господній. Матеріальний добробут священиків і левітів був поставлений в найтісніший зв’язок з релігійним благочестям єврейського народу. Тому, разом з етичним боргом, священики і левіти мали і матеріальні спонуки піклуватися про підтримку релігійного життя Ізраїлю на належній висоті, як того вимагала обстановка теократичної держави.

Десятина в даному випадку була на зразок ренти, яка виплачувалася замість земельного наділу, до того ж коліно Левія складало  близько 10% єврейського народу, тому у встановленні десятини полягала природна справедливість - ряд колін утримує на свої засоби одне коліно, яке виконує для всього народу жрецькі функції.

Після збору десятина розподілялася усередині коліна Левія по досить складній системі. З десятини, отриманої від «синів Ізраїлевих», виділялася десятина в жертву Богові, на первосﾲященика, на священиків, на пристрій свят (Числ. 18:21-32); також на підставі Втор. 14:28-29 можна зробити висновок, що кожен третій рік збиралася ще десятина, яку потім з’їдали вдови, бідняки і левіти.

Хоча в Законі не вказувалося, яке покарання за несплату десятини, кожен ізраїльтянин вважав своїм обов’язком підтримувати це правило.

В дні пророка Малахії Бог навіть звинуватив ізраїльтян, які перестали жертвувати, що вони «обкрадають» Його «десятиною і приношеннями» (Мал. 3:8).

Чи можна таке ж звинувачення застосувати і до християн, які не приносять десятﾸни? Давайте подумаємо: закони якоїсь країни зазвичай не діють за її межами. Так само і закон, що вимагає приносити десятину, був частиною особливого Заповіту між Богом і народом Ізраїлю (Ісх. 19:3-8; Пс. 147:8-9). Цей закон був дійсний для ізраїльтян.

Десятина і Новий Заповіт

Як ми знаємо з Письма, Сам Бог ніколи не змінюється, але іноді змінюються Його вимоги. Біблія недвозначно говорить, що жертовна смерть Христа і Його преславне Воскресіння поклали край іудейському Закону з його обрядовими заповідями, «упразднив... закон заповедей учением» (Еф. 2:15); «истребив учением бывшее о нас рукописание...» (Кол. 2:14).

Значить, Господь поклав край Закону  з його заповіддю про десятину.

Що ж прийшло на зміну десятині в час Новозавітний? Апостол Павло не визначає конкретну суму або частину доходу, яку повинні збирати християни на потреби Церкви, але пропонує: «У перший день тижня хай кожен... відкладає зі свого заробітку частину грошей» (1 Кор. 16:2).

Коринфяни повинні були заздалегідь обдумувати, скільки вони зможуть пожертвувати, і регулярно відкладати певну суму, щоб, коли ап. Павло прийде, віддавати не примусово. Кожен християнин сам повинен був визначити, скільки він дасть; кожен повинен був поступати так, як він вирішив в своєму серці» (2 Кор. 9:5-7).

Щоб «щедро зібрати», коринфянам потрібно було «щедро і сіяти».

Ніколи не потрібно було віддавати все до останнього. «Я не маю на увазі, щоб... вам [було] важко», - запевняв їх Павло. Пожертвування «приймалися з особливою прихильністю», дивлячись по тому, що у людини є, а не по тому, чого у неї немає» (2 Кор. 8:12-13; 9:6).

У своєму  листі апостол застерігав: «Якщо ж хто не піклується про потреби... своїх домашніх, то він відрікся вﾖд віри і гірше за невіруючого» (1 Тим. 5:8). Павло не заохочував жертвувати в таких розмірах, які порушували б даний принцип.
Слід зазначити, що ап. Павло проводив «збір для святих», які потребували підтримки. Ніде в Біблії ми не читаємо, щоб Павло чи інші апостоли збирали засоби або десятину як плату за своє служіння (Діян. 3:6). Хоча Павло завжди з вдячністю приймав дари від збору, він вважав своїм обов’язком «не обтяжувати [братів] великими витратами» (1 Фес. 2:9; Філ. 4:15-18).

Отже, серед послідовників Христа в першому столітті практикувалося добровільне даруﾲання, а не збір десятини. Пізніше св. Іустин Мученик писав: «Багаті серед нас допомагають бідним... І забезпечені, за бажанням, дають кожен скільки вважає за потрібне» («Перша апологія», ок. 150 р.).

Проте, десятина як форма забезпечення Церкви іноді зустрічалася в Православ’ї. Так, св. равноап. князь Володимир на десяту частину своїх доходів побудував Десятинну церкву. На Русі збирали десятину, як і в стародавньому Ізраїлі, натурою, на користь храму і його служителів. Була навіть посада «десятника», а після Стоголового собору - «десяцький священик», у відомі якого був збір десятини. Але в XVIII столітті ці посади були скасовані.

Зробимо основні висновки. Зі скасуванням обрядового закону в Церкві Новозавітній десятина стала не обов’язкова; за часів апостолів не було десятини, а було добровільне пожертвування. У Православній Церкві зараз не існує обов’язкової для всіх десятини, а виключно добровільні пожертвування, хоча деякі прихожани прагнуть жертвувати десяту частину своїх доходів, посилаючись на біблейське правило. Це справа їх особистого благочестя.

Священик Діонісій Дунаєв