У величавий храм на празник прийшло багато людей та з’їхалось багато священиків. Було справді дуже урочисто і навіть можна було сказати: божественно. Хор співав нові твори, люди поступово наповнювали храм, а святі отці заходили поважно у Святеє Святих. Серед отців був один у довгій новій рясі, гарно причесаний, з пишною бородою. Він побожно перехрестився, підійшов до тетраподу, поцілував ікону і вклонився людям, як велів устав. Витягнув молитвослов і почав возносити до Бога свою молитву: молитва перед відправою Літургії. Відразу люди зауважили його – це дійсно був зразковий священик.
Він завжди молився церковне правило, ніколи не запізнювався на Богослуження, уміло цитував на проповіді мудрих людей, виконував всі рубрики Літургії, у подвижницьких постах йому не було рівних. І ніколи про нього не ходила погана слава, всі казали, що це був ідеал священослужіння. Саме тому присутність такої особи на храмовому празнику свідчило про величність події.
По якомусь часі увійшов до храму інший священик, який явно не створював святкової атмосфери. Справа була в тому, що він постійно запізнювався. Дехто твердив, що це ставалось ненавмисно, бо через своє добре серце той не міг відмовити у допомозі. Цього разу також, мабуть, відвідував якогось хворого або ж робив щось невідкладне.
Лишень він зайшов до храму, як почалась Служба. Захеканий поспіх перехрестився, усміхнувся до якоїсь бабці, шепочучи слова молитви “на ходу” та ще й ненароком штовхнув якогось поважного пана, пропихаючись в напрямку до святилища.
Але людей вже було досить багато і доступитись йому вже було важко. Зробивши кілька спроб, він переконався, що до вівтаря ще далеко, а люди стояли тісно, возносячи свої благання до всевишнього. Робити було нічого він, покірно схиливши голову, почав щось і собі шептати, залишаючись при вході у храм.
У цю мить відкрились дверцята іконостасу і поважний священик, несучи Святе Євангеліє у блискучій мітрі, давав цілувати Святу Книгу почесним запрошеним гостям, що були у перших рядах храму. Погляд центрального служителя випаково потрапив у глибину храму, де і побачив невдаху-священика, котрий схилив голову, а почервоніле обличчя видавало його сором.
Старший пресвітер усміхнувся, похитуючи головою і дорікаючи поглядом, а потім зупинився перед Царськими дверими, голосно промовив літургічний текст: “Благословенний вхід святих Твоїх ...” і далі, входячи в середину святилища, поважно ще раз повторив “вхід святих твоїх...”, наголошуючи на слові “святих“. За ним послідували інші святі отці.
Цей празник так і скінчився би в пафосі величності, як би парох храму не зробив помилку, заклавши до читання уривок з Євангелії, де була історія “Про митаря і ﾄарисея”.
Того дня ніхто не зрозумів чому “поважний священик” в часі читання Євангелії почервонів відразу. Зате всі похвально оцінили його звернення на початку проповіді, щоб пропустити священика, котрий залишився в натовпі вірних.
Блог “Духовні роздуми”