В храмі Преображення Господнього на київському жилому масиві Теремки-2 з середини жовтня почалися регулярні богослужіння українською мовою. З благословення настоятеля храму вікарія Київської єпархії єпископа Олександра (Драбинко) українські літургії правитимуться щосуботи.

У ідеалі чернець має бути в монастирі. Але я відношуся до так званого «приходського чернецтва», тобто служу на приході. Давайте відразу пригадаємо про те, що в самій кращій книзі про — «Чинонаслідування чернечого постригу» — ясно сказано: «Пребудеши ли в монастыре сем, или же в месте, где от святого послушания тебе сказано будет». Ченцям визначено жити в монастирі, або там, де призначений послух — на приходах.

"Возлюбивши Бога, визнавши Його велику Жертву і Його благодіяння, а також з розважанням примусивши себе до наслідування Святих, людина швидко освячується: вона починає смирятися, відчувати своє непотребство й велику свою невдячність Богові"

Увесь тиждень я зайнята на роботі. Зайнятися домашніми справами - випрати, зварити обід - встигаю тільки в неділю, коли повертаюся з храму. Але моя бабуся стверджує, що працювати в недільний день - гріх. Чи так це?

Що таке чудо? Де ми можемо його зустріти? Наскільки чудо важливе в житті християнина? Про це ми розмовляємо зі священиком Олексієм Уманським.

Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний є (Лк. 6, 36), заповідає нам Євангеліє. Ці слова примушують замислитися. Адже не сказав же нам Господь, наприклад: "будьте сильними, як і Батько ваш сильний і всемогутній". Тим більше неможливо представити, щоб Христос сказав що-небудь ніби "будьте такими, що постяться, як Батько ваш Небесний". Значить, милосердя - це те, що найбільш уподібнює нас Богові, і, з іншого боку, те, що полягає в нашій владі.

Чи можна православним християнам носити шорти?, а читати Майстра і Маргариту?, а їсти суші?, а загоряти на морі? - такі питання часто присилають в редакції православних видань. Що можна взяти з собою з «минулого» життя, а що треба залишити? Таке враження, що християни - це дуже боязливі люди, які насамперед хочуть з'ясувати список «релігійних заборон».
Навіщо взагалі потрібні такі заборони і як не звести до них своє життя в Церкві, відповідає протоієрей Аркадій ШАТОВ, настоятель храму Святого благовірного царевича Димитрія при Першій лікарні міста Москви.

Жінка, що стоїть біля «прилавка», де записують для поминання імена; бабуся, що наглядає за свічником; нарешті, просто «досвідчена прихожанка» - вірніше, людина, вигляд якої «свідчить про досвідченість» в церковному житті. Саме на їх суд пропонуються різні, деколи заплутані життєві розповіді, які супроводжуються питаннями: «А чи можна мені причащатися?». Або: «І як нам тепер його охрестити?» А також універсальним: «І ось що з цим можна зробити?»

Апостол Павло називав святими всіх християн без винятку. Ці слова можна розуміти як імператив: «Кожен християнин зобов’язаний прагнути до святості».
Але зустрічаючи просто порядну людину, ми теж кажемо: «Ось подивіться, просто свята людина!» Чи про цю святість проповідував апостол? Що означає — бути святим? На наші питання відповів професор МДА, відомий апологет і богослов Олексій ОСИПОВ.

Эти правила благочестивой жизни преподалъ мнѣ въ день моего Св. Ангела великій Оптинскій Старецъ Іеромонахъ Нектарій, съ такими словами: «Это тебѣ мой именинный даръ». Преподалъ его Батюшка, держа листокъ преподнятымъ въ рукахъ. На этомъ листкѣ начертанъ крестъ со словами: «Господи, помилуй». Это было 26 августа 1925 года. Я въ первый моментъ не понялъ значенія для меня этого святого листка, и, только послѣ кончины старца, скончавшагося 9 апрѣля 1928 года, мнѣ стало ясно значеніе этого — батюшкинаго мнѣ дара. Когда скончался Старецъ, я остался одинокъ, безъ старческихъ указаній, и въ тотъ моментъ, когда мнѣ была необходима старческая помощь, я нашелъ этотъ листокъ и, перечитавъ его вторично, понялъ значеніе батюшкинаго дара: «Правила благочестивой жизни» въ сущности были для меня живымъ старцемъ.