У грецькому часослові 1897 року так пояснюється походження цього свята:

"Внаслідок хвороб, які часто траплялися  в серпні, спрадавна утвердився в Константинополі звичай виносити Чесне Древо Хреста на дороги і вулиці для освячення місць і відвернення хвороб. Напередодні, виносячи його з царської скарбниці, клали на святому престолі Великої Церкви (на честь Святої Софії - Премудрості Божої). Від цього дня  до Успіння Пресвятої Богородиці, творили літії (короткі молебні) по всьому місту і пропонﾃвали Хрест народу для поклоніння. Це і є винесення Чесного Хреста".

У нашій Церкві це свято з'єдналося із спогадом Хрещення Русі в 988 році. Згадка про день Хрещення Русі збереглася в Хронографіях XVI століття:

"Крестися князь великий Владимир Киевский и всеz Руси августа І". У "Сказанні дійсних чинів святої соборної і апостольської великої церкви Успіння", складеному в 1627 році по благословінню патріарха Московського і всієї Русі Філарета, дається таке пояснення свята 1 серпня: "А на происхожде­ние в день Честного Креста бывает ход освящения ради водного и просвещения ради людского, по всем градам и весем".

Цього ж дня встановлено свято Всемилостивому Спасителю Христу Богу і Пресвятій Богородиці на честь перемоги в 1164 році великого князя Андрія Боголюбського в поході проти поволжських болгар і грецького імператора Михайла над сарацинами.

За прийнятим в Православній Церкві чи­ном цього дня здійсню­ється поклоніння Хресту (за чином   Хрестопо­клонної неділі Великого посту) і мале освячення води. Разом з освяченням води освячується також мед нового збору (звідси народна назва свята - медовий Спас).

Макавеї

Про мучеників Макавеїв розповідається в 2-ій Книзі Макавеїв в Біблії, відомий також окремий твір на цю тему Іосифа Флавія. Події, висвітлені в цій книзі, відносяться "до періоду гонінь сирійського царя Антіоха IV Єпіфана (176-164 до Р.Х.), який проводив політику інтенсивної еллінізації Іудеї. Ця політика супроводжувалася примушенням євреїв до участі в язичницьких жертвопринесеннях, порушенні суботи і інших "законів батьківських". За відмову прийняти язичництво тисячі євреїв були страчені Антіохом".

Так, жертвами стали немолодий вчﾸтель Єлеазар, а також сім його учнів із своєю матір’ю, які за відмову їсти свиняче м'ясо були піддані жорстоким мукам і смерті. Спочатку був замучений Єлеазар. Потім брати, яких мати всіляко надихала, мужньо зазнавши муки, гідно зустріти смерть. Після чого гонителі вбили і її. Перед лицем смерті всі вони твердо сповідували віру в Єдиного Бога і Воскресіння мертвих. Один із синів, помираючи, говорив: "Ти, мучитель, позбавляєш нас цього життя, але Цар світу воскресить нас, померлих за Його закони, для життя вічного". Інший, протягнувши руки для відсікання, сказав: "Від неба я отримав їх, і за закони Його не жалію їх, і від Нього сподіваюся знову отримати їх". "Той хто вмирає від людей жадано покладати надію на Бога, що Він знову оживить", - упевнений був ще один з братів. В ті часи траплялися тисячі подібних історій. Що ж було особливого в їх подви­зі, що Церква, детально описавши їх стражда­ння, свято пам'ятає про них до цього дня?

"Розповідь про мучеників свідчить не тільки про мужність іудеїв, які були готові померти за свої батьківські традиції, але і про те, що віра у Воскресіння мертвих була широко поширена в єврейському народі задовго до пришестя Христа". Починаючи Слово, присвячене Макавеям, Григорій Богослов говорить про те, що небагато християн вшановуватимуть цих мучеників, оскільки вони постраждали до Христа.

Не дивлячись на те, що Макавєї які постраждали до хресної смерті Христа - постраждали "згідно Хреста", а тому, поза сумнівом, заслуговують на особливе шанування з боку християнського світу.

Безперечно, одним з найбільш яскравих прикладів християнського подвигу в цьому оповіданні є мати, яка не тільки стала свідком смерті своїх дітей, але і сама ﾽадихала їх на мученицький подвиг: "Я не знаю, як ви з'явилися в чреві моєму; не я дала вам дихання і життя; не мною утворився склад кожного. Отже, Творець світу, Який створив природу людини і влаштував походження всіх, знову дасть вам дихання і життя з милістю, оскільки ви тепер не жалієте самих себе за його закони". Святий Григорій, очевидно враже­ний вчинком матері, порів­нює її подвиг з подвигом Аврама, який готовий, із слухняності Богу, принести в жертву свого сина: "Мати, мужня і благородна, любляча і своїх дітей, і Бога, переносить в серці своєму надприродні страждання. Не жаліє вона страждаючих дітей, навпаки, вона боїться, що вони не постраждають. Вона не стільки тужить про тих хто відпав, скільки бажає, щоб приєдналися до них ті, хто залишився... О, мужня душа в жіночому тілі! О, дивна і великодушна жертва! О, жертва Авраамова і, якщо не зухвало сказати - більша Авраамової! Бо він одного, хоча і єдинородного, приносить з готовністю, вона ж присвятила Богу цілий народ синів, перевершивши і матерів, і священиків числом жертв... Вона приводила в приклад свою сивину і старість для більшої переконливості умовлянь не для того, щоб врятувати дітей від смерті, але щоб спонукати їх до страждань".

Передсмертні слова Єлеазара сповнені сповідування Єдиного Бога, готовності померти за Нього:

"Антіох і всі хто стоїть тут! У нас один цар - Бог, від Якого ми отримали буття і до Якого повернемося. Одне у нас спасіння - в дотриманні заповідей. Одне багатство - ті блага, на які сподіваємося; і ніщо для нас не страшне, крім того, щоб боятися чого-небудь більше Бога. Наша батьківщина - горний Єрусалим, якого ніякий Антіох не візьме в облогу і не зможе взяти. Наш храм - прекрасне небо, а свято наше - ликування ангелів. У нас одне велике і найбільше таїнство - Бог, на Якого вказують і всі інші таїнства".

Св. Григорій співвідносить ситуацію в Іудеї часів Антіоха Єпіфана з епохою Візантійської імперії часів Юліана Відступника - нечестивий цар, який примушував людей відректися від віри в Істинного Бога і прийняти язичництво. "І там і тут - громадяни, лояльні своєму цареві у всьому, але коли стосується віри та постає вибір між царем земним і Царем небесним, вони віддають перевагу останньому.

Святитель Григорій говорить, що "мучеництво не просто приклад героїзму окремої людини або групи осіб - воно може бути таким, що надихає, очищає і спасає цілий народ. Іншими словами, мучеництво і сповідництво можна порівняти із спокутним подвигом Христа". Саме на подвизі сповідників віри будується і стоїть Церква, саме кров'ю мучеників вона зберігає­ться і зростає.

Очевидно, що вже в ті часи духовна доля цілого народу залежала від твердості духу кожної окремої людини і всього народу в цілому. Можна говорити про те, що завдяки таким людям, як Єлеазар, його дружина і сини - віра була збережена.
Так само і за часів Юліана майбутнє християнства залежало від того, наскільки твердим виявиться народ і кожен християнин в сповідуванні віри в Христа. А в епоху імператора Валента (164-178) від твердості захисників віри залежала доля Церкви - чи вистоїть вона під натиском аріанства або, підкорившись, стане на сторону єретиків.

Подвиг сім'ї Макавеїв засвідчує нас в тому, що кожен християнин повинен мати в собі мужність стати, якщо знадобиться, сповідником, мучеником і свідком істинної віри. Мільйони людей протягом всієї історії Церкви - починаючи з апостолів і закінчуючи мучениками наших днів - віддавали своє життя за віру, тим самим являючись соратниками Христа в Його спокутній справі.

З цього дня починається Успенський піст. По строгості він прирівнюється до Великого посту (без м'ясних, молочних і рибних продуктів) і продовжується з 14 по 27 серпня (до дня Успіння Пресвятої Богородиці). Тільки 19 серпня в свято Преображення Господнього - один раз за весь піст - можна їсти рибу. Втім, коли у одного з відомих сучасних священиків запитали, чи існують в Православній Церкві (і якщо існують, то які і для кого) послаблення посту, він відповів приблизно так: "Послаблення посту є: для новонавернених, дітей, вагітних, матерів які годують, хворих, подорожуючих або тих хто у відпустці. Які послаблення - питання індивідуальне і відноситься, скоріше до особистої християнської свідомості". Проте не варто турбуватися, якщо ви не знайдете себе в жодній із цих груп: піст продовжується всього два тижні, а дотримання церковних канонів літом - суцільне задоволення.