Оселившись в печері біля підніжжя гори, преподобний Павло, нікому не відомий, прожив у ній 91 рік, невпинно молячись Богові вдень і вночі. Полюбивши самотність та богомільне життя пустельника, він вирішив уже ніколи не повертатись до грішного світу. Живився він фініками і хлібом, які приносив йому ворон, в одязі з пальмового листя він ховався від холоду і спеки.

За промислом Божим, вже незадовго до кончини преподобного Павла, Бог сповістив про нього преподобному Антонію Великому. Преподобний Антоній Великий також подвизався в Фіваїдскій пустелі. Одного разу святому Антонію спало на думку, що немає на світі такого пустельника,  як він, і тоді почув голос: "Антоній, є раб Божий, який досконаліший за тебе і задовго до тебе оселився тут у пустелі. Йди в вглиб неї і знайдеш його". Антоній пішов і знайшов печеру святого Павла. Даючи Антонію урок смирення, преподобний Павло вийшов йому назустріч. Старці назвали одне одного на ім'я, обнялися і довго розмовляли. Під час бесіди прилетів ворон і приніс їм обом хліба.

Преподобний Павло повідав преподобному Антонію  про наближення своєї смерті і заповів поховати його. Преставився святий Павло під час молитви, стоячи на колінах. Преподобний Антоній бачив, як його свята душа в оточенні ангелів, пророків і апостолів, сходила до Бога. Два леви прибігли з пустелі й  лапами викопали йому могилу. Преподобний Антоній поховав святого старця і, взявши його одяг з пальмового листя, повернувся до свого монастиря.  Цей одяг преподобного Антоній тримав у себе як найбільшу святиню, і одягав її тільки два рази на рік – на Пасху і П’ятидесятницю.

Помер преподобний Павло Фівейський у 341 році, коли йому було 113 років. Він не заснував жодної обителі, ﾰле незабаром після його смерті з'явилося багато наслідувачів його життя, які згодом покрили всю  пустелю обителями (монастирями). Преподобний Павло вважається батьком православного чернецтва.

До 1920 р. лівий приділ Зазимського храму був присвячений преп. Павлу Фівейському, небесному покровителю архієпископа Павла (Суботовського).