Уже з дитячих років Арсеній жив як подвижник. Він насолоджувався читанням Житія Святих, ретельно, з надзвичайною ревністю і з дивною безкомпромісністю прагнув наслідувати їхні подвиги. Він віддавався безперестанній молитві і, одночасно з цим, намагався розвинути в собі любов і смиренність. У юнацькому віці майбутній Старець вивчився ремеслу теслі, бажаючи й у цьому бути схожим на Христа. Коли в Греції почалася Громадянська війна (1944 -1948), Арсеній Езнепідіс був призваний до діючої армії, здобув військову спеціальність радиста і три з половиною роки служив Батьківщині. В армії він продовжував подвижницьке життя, відрізнявся відвагою, здатністю на самопожертву, високою християнською моральністю і різноманітними дарами.

Виконавши свій обов'язок перед Батьківщиною, Арсеній став на шлях чернечого життя - того, до якого прагнув ще з дитинства.  Отець Паїсій подвизався на Святій Афонській Горі, у монастирі Стоміон в Коніці і на Святій Горі Сіпай. Він проводив своє життя в безвісності, цілком вручивши себе Богові, Який, у Свою чергу, явив і віддав його людям. Багато, багато людей приходили до Старця і знахоﾴили настанови і розраду, зцілення і спокій своїм вимученим душам. Божественна любов щедро виливалася з освяченої душі Старця, сіяння Божественної Благодаті випромінював його преподобницький вигляд. Цілими днями, без утоми Старець Паїсій Святогорець забирав у людей їхній біль, випромінюючи навколо себе божественну втіху.

12 липня 1994 року після воістину мученицьких страждань, які, за словами самого Старця, дали йому користь більшﾃ, ніж подвижницькі подвиги всього попереднього життя, він почив у Господі. Місцем його блаженної кончини став Свято-Йоано-Богословський монастир, розтагиований біля селища Суроти, неподалік від Салонік. Там само, ліворуч за вівтарем монастирського храму Преподобного Арсенія Каппадокійского, Старця Паїсія Святогорця поховано.