Патріарх Тихон

  • Оцініть матеріал!
    (0 голосів)

Василь Іванович Белавін (майбутній Патріарх Московський і всієї Русі) народився 19 січня 1865 року в селі Клин Торопецкого повіту Псковської губернії, в благочестивій родині священика з патріархальним устроєм. Діти допомагали батькам по господарству, доглядали худобу, все вміли робити своїми руками.

У дев'ять років Василь поступає на навчання до Торопецького Духовного училища, а в 1878 році, після його закінчення, покидає рідну домівку, щоб продовжити освіту в Псковській семінарії. Василь був доброї вдачі, скромний і привітний, навчання давалося йому легко, і він з радістю допомагав однокурсникам, які прозвали його «архієреєм». Закінчивши семінарію одним з кращих учнів, Василь успішно здав іспити в Петербурзьку Духовну академію в 1884 році. І нове шанобливе прізвисько - Патріарх, яке він отримав від академічних друзів і стало пророчим, говорить про спосіб його життя в той час. У 1888 році закінчивши академію 23-річним кандидатом богослов'я, він повертається в Псков і три роки викладає в рідній семінарії. У 26 років, після серйозних роздумів, він робить перший свій крок за Господом на хрест, схиливши волю перед трьома високими чернечими обітницями - дівства, убогості і послуху. 14 грудня 1891 він приймає постриг з ім'ям Тихон, на честь святителя Тихона Задонського, на наступний день його висвячують у сан ієродиякона, і незабаром - в ієромонаха.

У 1892 році о. Тихона переводять інспектором в Холмську Духовну семінарію, де скоро він стає ректором в сані архімандрита. 19 жовтня 1899 року в Свято-Троїцькому соборі Олександро-Невської лаври відбулася хіротонія його в єпископа Люблінського з призначенням вікарієм Холмсько-Варшавської єпархії. Тільки рік пробув святитель Тихон на своїй першій кафедрі, але, коли прийшов указ про його переведення, місто наповнилося плачем - плакали православні, плакали уніати і католики, яких теж було багато на Холмщині. Все місто зібралося на вокзал проводжати архіпастиря, який хоч і не багато в них послужив, але заслужив любові багатьох. Народ силою намагався утримати від'їжджаючого владику, знявши поїзну обслугу, а багато хто й просто лягли на полотно залізниці, не даючи можливості вивезти від них дорогоцінну перлину - православного архієрея. І тільки сердечне звернення самого владики заспокоїло народ. І такі проводи оточували святителя все його життя. Плакала православна Америка, де й понині його іменують Апостолом Православ'я, де він протягом семи років мудро керував паствою: долаючи тисячі миль, відвідував важкодоступні й віддалені парафії, допомагав облаштовувати їх духовне життя, зводив нові храми, серед яких - величний Свято-Нікольський собор в Нью-Йорку. Його паства в Америці зросла до чотирьохсот тисяч: росіяни і сеタби, греки та араби, звернені з уніатства словаки та русини, корінні жителі - креоли, індіанці, алеути і ескімоси.

Патріарх ТихонОчолюючи протягом семи років давню Ярославську кафедру, після повернення з Америки, святитель Тихон верхи на коні, пішки або на човні добирався в глухі села, відвідував монастирі і повітові міста, приводив церковне життя в стан духовної згуртованості. З 1914 року по 1917 рік він управляє Віленською і Литовською кафедрою. У Першу світову війну, коли німці були вже під стінᄚми Вільно, він вивозить до Москви мощі Віленських мучеників, інші святині і, повернувшись в ще не зайняті ворогом землі, служить в переповнених храмах, обходить лазарети, благословляє і надихає війська, які йдуть захищати Вітчизну.
Незадовго до своєї смерті святий Іоанн Кронштадтський в одній із розмов зі святителем Тихоном сказав йому: «Тепер, Владико, сідайте Ви на моє місце, а я піду відпочину". Через кілька років пророцтво старця збулося, коли митрополит Московський Тихон жеребом був обраний Патріархом. У Росії був смутний час, 15 серпня 1917 Соборі Рテської Православної Церкви було піднято питання про відновлення патріаршества на Русі. Думку народу на ньому висловили селяни: «У нас більше немає ні Царя, ні батька, якого б ми любили; Синод любити неможливо, а тому ми, селяни, хочемо Патріарха».

Час був такий, коли все й усіх охопила тривога за майбутнє, коли ожила й розросталася злість і смертельний голод заглянув в обличчя трудового люду, страх перед грабіжництвом і насильством проник в будинки і храми. Загальне передчуття насування царства антихриста обійняло Русь. І під гріᄐ гармат, під скрекіт кулеметів поставляється Божою рукою на Патріарший престол Первосвятитель Тихон, щоб зійти на свою Голгофу і стати святим патріархом-мучеником. Він горів у вогні духовної муки щогодини і карався питаннями: «Доки можна поступатися безбожній владі?» Де межа, коли благо Церкви він зобов'язаний поставити вище благополуччя свого народу, вище людського життя, причому не свого, але життя вірних йому православних дітей. Про своє життя, про своє майбутнє він вже зовсім не думав. Він сам був готовий на загибель щодня. «Нехай ім'я моє заᄈине в історії, тільки б Церкві була користь», - говорив він, йдучи слідом за своїм Божественним Учителем до кінця.

Патріарх ТихонЯк слізно плаче новий Патріарх перед Господом за свій народ, Церкву Божу: «Господи, сыны Российские оставили Завет Твой, разрушили жертвенники Твои, стреляли по храмовым и Кремлевским святыням, избивали священников Твоих...» Він закликає російських людей очистити серця покаянням і молитвою, воскресити в годину Великого посещения Божия в нынешнем подвиге православного руチского народа светлые незабвенные дела благочестивых предков". Для піднесення в народі релігійного почуття, за його благословення влаштовувалися грандіозні хресні ходи, в яких незмінно брав участь Святійший. Безбоязно служив він в храмах Москви, Петрограда, Ярославля та інших містах, зміцнюючи духовну паству. Коли під приводом допомоги голодуючим була зроблена спроба розгрому Церкви, Патріарх Тихон, благословивши жертвувати церковні цінності, виступив проти зазіхань на святині і народне надбання. У результаті він був заарештований і з 16 травня 1922 по червень 1923 перебував в ув'язненні. Влада не зломила святителя і була змушена випустити його, проте стала стежити за кожним його кроком. 12 червня 1919 і 9 грудня 1923 року були зроблені спроби вбивства, при другому замаху мученицьки загинув келійник Святійшого Яків Полозов. Незважаючи на гоніння, святитель Тихон продовжував приймати народ в Донському монастирі, де він самотньо жив, і люди йшли нескінченним потоком, приїжджаючи часто здалеку або пішки долаючи тисячі верст. Останній болісний рік свого життя він, переслідуваний і хворий, незмінно служив по недіᄏьних і святкових днях. 23 березня 1925 він відслужив останню Божественну літургію в церкві Великого Вознесіння, а на свято Благовіщення Пресвятої Богородиці спочив у Господі з молитвою на вустах.

Прославлення святителя Тихона, Патріарха Московського і всієї Русі, сталося на Архієрейському Соборі Руської Православної церкви 9 жовтня 1989 року, в день кончини Апостола Іоанна Богослова, і багато хто бачить у цьому Промисел Божий. «Діти, любіть один одного! - Каже в останній проповіді Апостол Іоанн. - Це заповідь Господня, якщо виконуєте їラ, то і цього достатньо».

В унісон звучать останні слова Патріарха Тихона: «Чадца мои! Все православные русские люди! Все христиане! Только на камени врачевания зла добром созиждется нерушимая слава и величие нашей Святой Православной Церкви, и неуловимо даже для врагов будет Святое имя ее, чистота подвига ее чад и служителей. Следуйте за Христом! Не изменяйте Ему. Не поддавайтесь искушению, не губите в крови отмщения и свою душу. Не будьте побеждены злом. Побеждайте зло добром!»

Схожі матеріали (за тегом)

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Найближчі паломництва