Початок

Життя о. Серафима само по собі вже чудо. Ніщо з його оточення не сприяло такому інтенсивному духовному зростанню. Людина, яка наблизила нас до древніх подвижників віри, народилася у звичайній протестантській сім'ї, в не менш звичайному курортному містечку Сан-Дієго у Каліфорнії. Батьки його матері Естер були вихідцями з Норвегії, а батько його був на пів француз, на пів датчанин. Він був простою людиною, заробляв на життя прибиранням бейсбольних полів. Більшого від життя він не бажав. Тим не менше, коли дванадцятого серпня 1934 р. в ﾽього народився третій, останній син, він дав йому ім'я Юджин, що у перекладі означає «благородний».

Юджин Роуз, в майбутньому о. Серафим, був надзвичайно талановитою дитиною. Один з його вчителів зізнавався, що присутність в класі Юджина примушувала його зібратися і більш зосереджено вести урок, «щоб не марнувати його часу». Одного разу мама сказала йому: «Якщо ти будеш вчитись такими темпами, ти далеко зайдеш». Юджин відповів: «Я хочу іншого. Я хочу стати мудрим».

Юджин відвідував протестантський біблійний клас ﾖ часто вражав батьків, цитуючи Святе Письмо напам'ять. Коли йому виповнилось чотирнадцять років, він виявив бажання охреститися, яке він і здійснив у Методистській Церкві.

В старших класах школи, яку він закінчив на відмінно, хлопчик цікавився математикою і особливо - морською біологією.

Інстинктивно він не приймав ідеалів оточуючої його молоді. В той час як його ровесники роз'їжджали по вечоринках та дискотеках, він одиноко бродив по зарослому лісом каньйону недалеко від дому, прагнучи знайти відповідь на відомі питання: що таке життя і де його місце в ньому, як могло існувати життя до буття часу і простору? На ньому був якийсь таємничий знак величності. Він був обдарований до геніальності. Ті, хто близько знав його, жаліли, що він не народився в інший час і в іншому місці. Відчуття своєї неадекватності світу спричиняло йому жорстокі страждання.

Бунт

У 1952 р. Юджин поступив в один з найстаріших університетів в Каліфорнії Ї Помола Коледж. Це був симпатичний молодий чоловік з глибоким поглядом, тендітний на вигляд і скромний у спілкуванні. Та всередині у нього вирувала пристрасть до пізнання речей, його душа прагнула зрозуміти сенс всього сущого.
У ті часи Юджина перестав задовільняти той ідеал християнства, що його пропонував протестантизм. Він відчував відразу до самовпевненого та прагматичного світу, в якому виріс, і підсвідомо відчував, що вчення цього світу про Бога занадто спрощене і тому невірне. Виходило, що християнство було покликане втішати людей, які живуть плотським життям і не прагнуть стяжати Царство Небесне у своєму житті. Будучи не від світу цього, Юджин повстав проти загальноприйнятих норм. Це була свого роду втеча від світу, коли вже нема куди втікати.

Не дивно, що в цей час молодому і гарячому Юджину більше подобалось безумство Ніцше, ніж те безхребетне християнство, яке йому пропонували.

В пошуках Бога

Але цього було мало для неспокійної душі Юджина. Як він пізніше сам писав, йому хотілося «знайти мир непреходящий, що лежить глибше повсякденних справ, які не дають душі тривалого спокою і залишають після себе лише сліди розкладу».

Західна філософія виявилась безпросвітним тупиком. І тоді він звернувся до Сходу. Він зайнявся дзен-буддизмом.

У коледжі він познайомився з дівчиною на ім'я Елісон. Лише з нею Юджин ділився своїми думками. Разом бродили вони ночами берегом океану, милуючись зоряним небом. Елісон належала до англіканської церкви і переконувала Юджина в істинності християнської віри, показуючи йому убогість дзену. Незважаючи на насмішки з його сторони, вона роз'яснювала йому різницю між протестантизмом та католицизмом. По проханню Елісон Юджин прочитав «Братів Карамазових» Достоєвського. Ця книга вперше привідкрила йому світ православ'я. Достоєвський припав йому до душі. Російський письменник піднімав ті ж самі питання, що й Ніцше, і вирішував їх не менш переконливо, тільки з позицій православного християнства.

Ще більше вплинула на Юджина музика Йоганна Себастьяна Баха. Його чутливу душу глибоко хвилювали слова Святого Письма, покладені на органну музику. Особливо захоплювався він кантатою «Ich Habe Genug», яка виражає тугу за вічним і радість душі, що розлучається з тілом і входить у Райські двері.

Це був важкий період у житті Юджина. У глибокій зневірі він думав про смерть. Ніщо не могло вгамувати його духовної спраги — ні досягнення науки, ні «зверх-людина» Ніцше, ні безособове «я» дзен-буддизму. Христос вже торкнувся його серця, і тепер лише в Ньому він міг знайти спокій...

Принцип древності

Розуміючи, що він далекий від вищого метафізичного знання, Юджин засів за книги. В своєму дослідженні він керувався працями французського мислителя Рене Генона (+1951). Проте підхід Генона до релігії був виключно інтелектуальним, він не міг дати Юджину всієї повноти істини, яку той шукав. Тим не менше, Генон був першою людиною, яка остаточно утвердила його в християнстві.

Раніше, відчуваючи свою невідповідність цьому світові, Юджин думав, що вся справа в ньому самому. Від Генона він дізнався, що справа зовсім не в ньому, а в зіпсованості та хибності сучасного світу. На відміну від усіх новітніх філософів, які дивились на речі з точки зору історичного прогресу, Генон побудував свою філософію на принципі історичного регресу. Таким чином, у відповідності із загальноприйнятою концепцією, чим новіша річ, тим вона краща. По Генону все навпаки: річ тим краща, чим вона древніша.

Філософія Генона допомогла Юджину вирішити питання зі своєю спеціалізацією в коледжі. Він вирішив вивчати старокитайську мову для того, щоб представити Заходу китайську традицію з позицій не західних, а східних – завдання, ніким з лінгвістів донині не виконане.

Антихрист

Закінчивши коледж у 1956 році, Юджин поступив до Академії по вивченню Азії у Сан-Франциско. Курс порівняльної релігії при академії давав можливість молодим інтелектуалам випробувати себе в різних духовних напрямках: індуїзм, буддизм, іудаїзм, суфизм та ін. Юджин вивчив їх усі. Шукаючи, як він сам казав, “перш за все істину”. Один з його академічних друзів спеціалізувався на східному християнстві. Він і познайомив Юджина з “Філокалією” та “Розповідями мандрівника своєму духовному отцеві”.

У 1957 році Юджин написав твір, який був важливим поворотом у його житті. Він називався “Псевдорелігія і наш час” і досліджував проблему “нової релігійної свідомості” - предтечі екуменічного руху “Нова ера”. Погоджуючись з думкою Генона, Юджин писав, що подібні течії закладають фундамент для майбутнього царства антихриста.

За словами Елісон, “Юджин усвідомив існування зла і гріха перш, ніж він усвідомив існування праведності та істини”. Від Ніцше він знав пекельну силу Антихристﾰ. Від Генона він навчився бачити дію цієї сили у сучасному світі, яка заманювала людину в пастку матеріалізмами душевності і приховувала від неї справжню духовність. Він бачив сучасну людину, стиснуту політичними пристрастями, одержиму духовним голодом, яка очікує ізбавителя, та не Спасителя, а саме ізбавителя, який звільнить її від проблем. Для Юджина Антихрист був реальністю. Із цього неминуче випливав висновок: якщо є Антихрист, значить, має бути і Христос.

Прийшовши до інтелектуального прийняття віри, він все ж таки був далеким ﾲід неї. Не вистачало практичного пізнання Христа, і такий досвід невдовзі з'явився.

Повернення додому

Завдяки старанням тієї ж людини, яка познайомила його з Філаколією, Юджин вперше відвідав православне богослужіння. Це відбулося у Велику П'ятницю на Страстному тижні у православному соборі Сан-Франциско. Чи міг він передбачити тоді, як ця подія вплине на його життя? Через багато років він згадував: “Коли я вперше переступив поріг православного храму, я відчув те, чого не відчував у жодному буддистському чи західному храмі. Моє серце ніби говорило мені, що це мій дім і пошуки завершені. Я був збентежений і не знав, до чого це віднести. Богослужіння звершувалось на незрозумілій для мене мові. Але я не міг забути того першого відчуття і почав відвідувати православні богослужіння, паралельно вивчаючи мову і читаючи книги про Православ'я. Мене осяяла думка, що істина не може бути абстрактною ідеєю для розуму, істина має бути чимось особистим – навіть Особистістю – і її визнання відбувається не через розум, а від серця. Так я прийшов до Христа”.

Страждаючій душі Юджина було дароване одкровення від Бога. Якось він сказав: “Якщо людина дійсно звертається до Істини, то отримує від Бога одкровення. Ви страждаєте в пошуках виходу, коли несподівано перед вами відкривається інший світ. І чим більше ви страждаєте, чим більше призиваєте ім'я Боже, тим більшу втіху ви отримуєте від Бога, Котрий відкриває вам Себе і Свою волю”.

Що привело Юджина до порога Істини? Бах з його музикою? Генон з його прихильністю до традиції та критикою сучасності? Можливо. Проте лише Православ'я дало йому можливість побачити всю повноту Істини: неспотворений образ Христа. Невдовзі після свого навернення він написав Елісон: «Православ'я краще від Баха».

Усе далі віддалявся Юджин від тої християнської традиції, в якій він виріс. Йому не подобалося те християнство, котре, непогано влаштувавшись у цьому житті, бралося повчати інших. Його Церква покладала все своє упованіє на Єдиного Бога і на «життя будущого віку», що його прагнула стяжати, відкинувши земні насолоди та розіп'явши свою плоть з пристрастями та похіттю вслід за Богом своїм, Який показав Своїм учням приклад «смерті хресної». Лише такий Бог достойний поклоніння всім єством і всіма силами душі.

Одного вечора, прогулюючись вулицями Сан-Франциско, новонавернений Юджин звернув увагу на сонце, яке повільно ховалося за горизонтом. На нього нахлинуло відчуття кінця часів. Нестерпно важкою була думка про те, що він сам свого часу зрікся Христа і продовжував розпинати Його своїми гріхами протягом багатьох років.Чудо, що Господь змилостивився і відкривСебе такому грішнику! У вдячному захопленні, повﾽому розкаяння, Юджин впав на коліна і поцілував землю.

Пітер Будберг

Після півтора року, проведених в академії, він поступив у Каліфорнійський інститут в Берклі, щоб отримати ступінь магістра із східних мов. Тут, окрім своїх основних занять, він сам викладав мови студентам. Його наставником був видатний лінгвіст-кітаїст, професор Пітер А. Будберг.

В міру того, як Будберг з Юджином ближче пізнавали один одного, вони почали обмінюватися думками, які не мали безпосереднього відношеﾽня до їхньої академічної діяльності. Як і Юджин, професор Будберг виявився прихильником істини. В молодості він також полюбляв бродити по березі нічного моря в роздумах про долю світу. Але потім суєта повсякденного життя й сімейні турботи зробили свою справу.

Будберг був американцем російського походження. Його батько служив ще в царській армії і виховав сина в православній традиції. Проте на час їхнього знайомства Будберг вже не ходив до церкви.

Вони стали досить близькими. Можливо, Юджин нагадував Будбергу себе в молодості. Один випадок, проте, виявив розбіжність їхніх ідеалів. Якось вони гаряче посперечались про те, хто більший: Толстой чи Достоєвський? Будберг був на боці Толстого, Юджин захищав Достоєвського. Будберг так вперто сперечався, що Юджин почав сумніватися: чи не пропустив він чогось у Толстого? «Яка книга краще за все показує глибину Толстого?» - запитав він у свого наставника. «Війна і мир», - відповів той. Прийшовши додому, Юджин засів за книгу. Через декілька днів у двері Будберга постукали. Це був Юджин. «Ви помиляєтесь, - сказав він, - Достоєвський набагато глибший».

Колоцерковний матеріалізм

Юджин дуже швидко прийшов до шанування Божої Матері. Він почав читати молитву до Богородиці (Пресвятая Богородице, спаси нас) ще раніше, ніж Іісусову молитву (Господи, Іісусе Христе, Сине Божий, помилуй мя грішного).

Він вирішив самостійно вивчити російську мову. Можливо, це не було найскладнішим у його житті, зважаючи на лінгвістичні здібності та освіту. Проте тепер йому важче стало відвідувати служби у Соборі. Справа в тому, що тепﾵр Юджин розумів, що таке істинна Церква Христова: Царство Боже на землі. Він був у нерішучості, боявся звикнути до благодатної сили, яка є у храмі. Він боявся перестати відчувати душевний трепет біля святині, перетворити віру в обрядність або в слово, як це сталося у професора Будберга. Він хотів сприйняти одразу містичну, аскетичну сутність православного вчення, залишаючи світові його суєту. Але хтось мав йому в цьому допомогти.

Блаженні шукачі правди

Навернення Юджина було все глибшим, все менше прﾾстору в ньому займала пустота. Невдовзі, коли він, як посудина, наповнився до країв, він зіткнувся з внутрішньою потребою давати вихід почуттям, що переповнювали його. Він почав писати. Навчаючись і навчаючи в університеті, він почав записувати духовні враження від оточуючих його речей. В цих записках християнина, які можна було б назвати листами вдячності Богові, він часто виявляв неординарне мислення і глибокі почуття.

Але вибрана ним форма коротких ессе не могла задовільнити його. Юджин вирішив написати книгу, яка би досліджувалﾰ духовний стан сучасної людини. З власного досвіду він знав, що людині неможливо інакше прийти до Бога, як тільки через усвідомлення Боговідступництва свого часу. Він хотів, щоб люди побачили, що недостатньо бути такими як всі, або навіть кращими за інших, щоб зрозуміли – без Христа не спасеться ніхто. Він свідомо підібрав для книги таку неоднозначну назву: «Царство Людини і Царство Боже». Задумана річ вимагала віддачі всіх його душевних сил та енергії. І Юджин засів за письмовий стіл.

Йому пророчили блискучу кар'єру китаїста. Професор Будберг хотів, щоб Юджин став його протеже. Але Юджина така перспектива зовсім не приваблювала. Він був розчарований академічним світом, в якому пошук істини замінювався дослідженнями на тему, що гарантує хорошу оплату. У 1961 році, завершивши підготовку дисертації на звання бакалавра, він вирішив залишити навчання на час, потрібний для написання книги.

Професор Будберг виявив розуміння і не намагався його зупинити. Проте мати Юджина впала у відчай. Вона так надіялась на академічну кар'єру сина! Чи могла вона передбачити, яке служіﾽня уготоване для її сина?


Православ’я

Задумана справа вимагала віддачі всіх його душевних сил та енергії. Відмовившись від викладання в університеті, він вибирає для заробітку найбруднішу, некваліфіковану роботу прибиральника, двірника, вважаючи за краще будь-яку фізичну працю розумовій, щоб не заважати ходу своїх думок. У тому ж 1961 Юджин серйозно захворів. Лікарі знайшли що його хвороба невиліковна і передбачали близьку смерть. Фізичні страждання поглиблювалися думкою про те, що він не встиг здійснити свого пﾀизначення. Він гаряче молився Богородиці та видужав.

У нього з'явилися російські православні друзі. Багато з того, що дізнався від них про святі місця російської Америки було для Юджина відкриттям. Він остаточно усвідомив, що хоче стати православним, і в лютому 1962 року був прийнятий в лоно Православної Церкви.

Юджин багато часу проводив у храмі, відвідуючи всі ранкові та вечірні служби, з особливим благоговінням дивлячись на архієпископа Іоанна (Максимовича), про якого було відомо, що він веде аскетичне життя і ﾼає дар чудотворіння. Владика Іоанн запропонував йому читати на криласі. Юджин швидко освоївся зі складними церковнослов'янськими текстами. Коли ж Владика Іоанн заснував у Сан-Франциско теологічну школу, Юджин, відучившись три роки, закінчив курс з відзнакою, незважаючи на те, що лекції читалися російською мовою. З благословення архієпископа Іоанна Юджин пише статті в місцевий православний бюлетень "Православний вісник".

Найближчий друг Юджина, випускник Джорданвільської духовної семінарії Гліб Подмошенський (майбутній ігумен Герман), розуміючи, яким рідкісним даром володіє Юджин, пропонує йому організувати братство, щоб продовжити справу Православної місії в Америці, яку почав чернець Валаамського монастиря Герман Аляскінський, і назвати братство в його честь. Робота повинна була початися з відкриття книжкової крамниці. У той час в Америці ще не було книжкових магазинів, які продавали православну літературу. Незабаром поруч з собором у Сан-Франциско відкрилася книжкова крамниця "Православні книги та ікони", що стала справжнім центром православ'я в Америці. Через Братство бﾰгато американців прийшли до віри.
Братам все частіше приходила думка про чернецтво. Особливо заманював їх подвиг пустельництва. Їм хотілося відкинути всяку мирську суєту, хотілося життя, наповненого тишею і молитвою, життя серед дикої природи в єднанні з Богом. У липні 1967 року вони почали шукати місце для скита. Незабаром була знайдена ділянка землі на пагорбі, що порос лісом, в кількох милях від невеликого містечка Платина в Північній Каліфорнії (зараз тут знаходиться монастир преп. Германа Аляскинського).

У 1969 році, на свято Успіння Божої Матері брати переїхали у свою пустинь, де протягом року працювали в тиші і в мовчанні, продовжуючи випускати "Православне слово" та інші видання. У жовтні 1970 року вони були пострижені в чернецтво - Юджин - з ім'ям Серафима, на честь Серафима Саровського, а Гліб - з ім'ям Германа, на честь новопрославленого Германа Аляскінського. Завдяки щоденному богослужінню, постійному вивченню духовної літератури та відокремленості від світу, отець Серафим набував все більшого глибокого духовного досвіду. Вивчаючи писання святих отців, він успішно передававїх дух у своїх роботах, окормляючи тим самим тисячі читачів. У в 1977 році отці Серафим та Герман були висвячені у священики. У 1982 році, напередодні свята Преображення Господнього, отець Серафим виголосив свою останню проповідь.

За своїм смиренням він ніколи не скаржився на стан здоров'я і, захворівши, мовчки пішов у келію для молитви. Брати скоро зрозуміли, що він серйозно хворий, і помістили його в найближчу лікарню. Після операції лікарі попередили про можливий летальний кінець. 20 серпня (2 вересня) 1982 року отець Серафим відійшов до Господа. Йому буﾻо 48 років.

Книги, написані отцем Серафимом за роки подвижницького життя, зробили величезний вплив на розвиток Православ'я в Америці. Вони стали духовної класикою XX століття.

Основні книги о. Серафима (Роуза):
Православие и религия будущего
Душа после смерти
Будущее России и конец мира
Православное понимание книги Бытия
Святые отцы: верный путь християнства
Православное мировоззрение
Человек против Бога
Православный взгляд на эволюцию