Життя матушки Марії

  • Оцініть матеріал!
    (0 голосів)

Напередодні 22 червня — 69-ї річниці Великої Вітчизняної війни — ми не випадково знову звертаємось до цієї тематики. Адже буремні воєнні роки стали лакмусовим папірцем для виявлення справжніх рис людського характеру. Сьогоднішня оповідь — про одну із найнеординарніших і найталановитіших російських жінок — поетесу, революціонерку й релігійного діяча Єлизаᄇету Скобцову (в чернецтві — матушку Марію).

Коли у 2004 р. Константинопольський Патріархат канонізував російську черницю Марію (Скобцову), це викликало і продовжує викликати неоднозначну реакцію. Вельми яскравою і неординарною особистістю вона була. Дуже вже багато власних поглядів і переконань привнесла у чернецтво. Багато незбагненного в її житті і діях, окрім одного — готовності жертовно служити ближнім.

Є люди, життєвий шлях яких найлегше передати за допомогою чітко датованої біографії. Є люди, чиє життя схоже на житіє — великий духовний пошук. Є і такі, життя яких нагадує художню літературу, своєрідний роман, події в якому розгортаються так дивовижно, що просто не віриться “авторові”. Життя матушки Марії — це водночас і роман, і духовні пошуки, і чимало чітко датованих фактів. Все залежить від погляду…

 

Факти

Єлизавета Юріївна Пиленко, а саме так звали у дівоцтві майбутню черницю Марію, народилася 8 грудня 1891 р. в Ризі. Сім’я належала до аристократії. Мати походила зі стародавнього роду Дмитрієвих-Мамонових. Батько був сином генерала і займався юриспруденцією. Коли дівчинці було три роки, Юрій Дмит­рович Пиленко вийшов у відставку, і сім’я переїхала у родовий маєток, поблизу Анапи. Через десять років родина знову переїздить — до Криму, ще за рік — до Петербурга, де помирає глава сім’ї. Ліза навчається у гімназії, після закінчення якої повертається до Анапи.

Життя матушки Марії У 18‑річному віці Єлизавета виходить заміж за юриста, члена Партії більшовиків і відомого суспільного діяча Дмитра Кузьміна-Караваєва. Юна дружина повністю присвячує себе літературній діяльності, навіть друкує кілька збірок своїх віршів (“Скіфські черепки”, “Юралі”, “Руф”). Шлюб розпався через чотири роки, і з новонародженою дочкою Гаяною Ліза повертається на південь. У наступні роки вона бере активну участь у політиці: стає членом партії есерів (соціал-революціонерів), а в 1917 р. її обирають главою міста Анапи. 1918 р. Єлизавета вдруге виходить заміж за учасника Білого руху Данила Єрмолайовича Скобцова й уже разом із ним емігрує спочатку до Грузії (де народжується син Юрій), потім — до Константинополя, а далі — до Сербії (де народилася дочка Анастасія) і, нарешті, до Парижа.

У Парижі Скобцови терплять нестатки. Єлизаветі доводиться братися за будь-яку роботу, аби тільки прогодувати родину. Через жахливі умови існування захворіла на менінгіт і померла молодша дочка — Анастасія. Не полишаючи літературної та громадської діяльності, Єлизавета настільки заглиблюється у релігію, що її другий шлюб, по суті, перестає існувати. За згодою Данила Єрмолайовича Єлизавета отримує церковне розлテчення й 1932 р. приймає чернечий постриг з ім’ям Марія. Через три роки старша дочка Гаяна, змучена ностальгією, повертається до СРСР, де незабаром занедужує й помирає.

Впродовж наступних десяти років Марія здійснила подорож до Латвії та Естонії, де відвідала жіночі монастирі; її було обрано місцевим секретарем Російського студентського християнського руху (РСХР) у Франції; з 1933 р. — сек­ретар Центрального секретаріату РСХР з місіонерської та соціальної роботи; заснувала у Парижі гуртожиток для самот­ніх жінок, при якому було влаштовано церкву на честь Покрову Пресвятої Богородиці й організовано курси псаломників, а із зими 1936–1937 — місіонерські курси; заснувала благодійну та культурно-просвітницьку організацію допомоги російським емігрантам “Православна справа”, відвідувала й підтримувала безліч лікарень і притулків.

З початком Другої світової війни матушка Марія бере активну участь у діяльності французького Опору (зокрема, допомагає переховувати євреїв). У 1943 р. її, а також сина Юрія й багатьох інших її помічників заарештовують і відправляють до концентタаційних таборів. На початку 1945 р. у таборі Дора гине Юрій. Через декілька місяців — 31 березня 1945 р. у газовій камері табору Равенсбрюк гине сама Марія.

 

Роман

Навіть у цих поспіхом переданих фактах відчувається та нездоланна спрага до напруженої діяльності, яка супроводжувала Єлизавету Юріївну все її життя. Першою гранню цієї діяльності була творчість.

Життя матушки Марії У п’ятнадцять років на одному з літературних вечорів Ліза вперше почула виступ Олександра Блока. Враження було таким сильним, що саме йому дівчина повідує усі свої сумніви й думки. Незважаючи на молодий вік, Блок (йому тоді було близько 25 років) з вели­ким співчуттям і розумінням ставиться до юної шанувальниці. Зав’язалася унікальна у своєму роді дружба. У листах і віршах до Блока Ліза Пиленко, потім — Кузьміна-Караваєва, писала про катастрофічність часу, у якому вони живуть, про передчуття лихоліть, про неможливість перебувати у бездіяльності. Втім, усі ці пошуки, так самᄒ, як і захоплення поезією (вона рідко допрацьовувала свої вірші, як і інші літературні або живописні роботи, всі вони були сплеском думок й енергії у конкретний момент), невідступно супроводжували Єлизавету ще з дитинства. Блок у своїй поетичній присвяті Лізі Пиленко радив їй спробувати знайти своє кохання, вийти заміж, бути щасливою, але її спроба увінчалися болісними розлученням, а жага діяльності вже не обмежувалася лише віршами й радикальними розмовами.

Маючи таке спрямування думок, не дивно, що Єлизавета все активніше цікавитьチя політикою. Вона продовжує писати, так само, як і підтримувати стосунки з багатьма письменниками (товаришувала з Анною Ахматовою, Максиміліаном Волошиним, Олексієм Толстим), але відходить від участі у літературних колах, які вона вважає нестерпно відірваними від живого страшного життя людей. Очевидно, не вміючи захоплюватися наполовину, у політичну діяльність Ліза привносить увесь свій жагучий характер. Обурившись на одне з рішень Льва Троцького, вона планує замах на нього, і тільки під тиском друзів відмовляється від свого задуму. Пізніше, уже в Анапі, коли під час наступу Білої армії втече голова міста, Єлизавета візьме на себе його обов’язки. Це ледь не коштувало їй життя, бо при захопленні міста її заарештовують, підозрюючи у приналежності до партії більшовиків, і тільки втручання її давнього знайомого — Данила Скобцова — рятує ситуацію.

У наступні роки Єлизавета, уже Скобцова, отримує можливість втілити в життя пораду Блока — у неї з’являється прекрасна любляча родина, народжуються діти. Але в умовах нескінченних переїздів та еміграції нагальною проб­лемою стає елементарне виживання сім’ї. Тож у Парижі вона виконувала найчорнішу роботу: прибирала, дезінфікувала стіни, виводила тарганів й інших паразитів у квартирах. Але вод­ночас все сильніше виявляється й найглибший душевний пошук Єлизавети — вона віднаходить свій шлях виразити віру в Бога.

 

Житіє

Шлях до віри майбутньої черниці почався з невір’я. Смерть батька справила на п’ятнадцятирічну дівчину настільки сильне враження, що в душі зродилися болісні сумніви, які вона виживала дов­гими й важкими пошテками себе. Але її шукання були не тільки емоційними, висловленими у віршах, Ліза стала першою жінкою, яка, нехай і заочно, вивчала богослов’я у Петербурзькій духовній академії.

Потрясіння, яке пережила Єлизавета у юні роки, змусило засумніватися, але у зрілому віці саме через потрясіння відкрилося одкровення. Величезним випробуванням стала смерть маленької доньки у 1926 р. Пізніше вона писала: “Це називається — відвідав Господь. Чим: горем? Більше ніж горем. Раптом відкрив істинну сутність речей і побачили ми — з одного боку мертвий кістяк живого… а з іншого — водночас узріли ми животворящий, пломеніючий дух, що все пронизує і все спопеляє та втішає”. Її власна біда тільки посилює в ній відчуття горя оточуючих людей. Вона знаходить те, що шукала — можливість присвятити свою енергію й сили служінню людям. Вершиною цієї самореалізації для неї стало прийняття чернецтва у 1932 р. При пос­тригу вона отримала ім’я Марія, на честь преподобної Марії Єгипетської.

Життя матушки Марії Чернецтво тільки збільшило жагу до діяльності. Певною мірою воно вбирає для Марії всі колишні грані її життя як Єлизавети. Вона продовжує багато писати, як вірші, так і релігійні твори, допомагає письменникам і філософам, що потрапили в еміграцію до Парижа. Місіонерствує, виступає у пресі, орендує й утримує будинок, що стає прихистком для багатьох емігрантів і просто нужденних.

Друге особисте горе — смерть дочки Гаяни у Москві — ще сильніше зміцнює її у впевненості про істинність свого покликання. Вона шукала труднощів і випробувань. Це прагнення в ній іноді здається насツільки сильним, що не викликає подиву, що під час німецької окупації у Парижі вона береться за одну із найнебезпечніших справ — переховує євреїв та допомагає їм з документами й виїздом на вільні території. 1943 р. її заарештували.

Концентраційний табір став для Марії місцем злету душі. Вона утішала, заспокоювала, допомагала, настановляла, читала й тлумачила співкамерницям Євангеліє, а головне, зі спогадів тих, хто вижив, — повсякчас була веселою, життєрадісною. На вечір п’ятниці Страсної седмиці, 31 березня 1945 р., матушка Марія загинула у газовій камері. За однією з версій, вона добровільно замінила собою одну з молодих ув’язнених. Зараз неможливо перевірити, що насправді відбулося (на той час Марія була виснаженою, хворою на дизентерію, тож цілком могла опинитися у списку смертниць), але вся її діяльність, спрямування думок змушують сприймати цей факт як правдивий.

* * *
“От якщо виживу, то повернуся до Росії і буду мандрувати шляхами”, — часто повторювала матушка Марія. Її власні життєві шляхи були різними. Для того щоб іти однією прямою і рівною дорогою, вона занᄚдто багато хотіла охопити, зробити, сказати. Тож, навіть якби матушка Марія вижила і повернулася до Росії, все одно б ходила багатьма шляхами, але вони, без сумніву, завжди вели б її до діяльного служіння людям.

 

Церковна православна газета, травень 2010 №11 (261)

Катерина Усачова

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Найближчі паломництва