Церковний дзвін і його значення

  • Оцініть матеріал!
    (3 голосів)

Дзвони є однією з необхідних особливостей православного храму. В чині благословіння дзвону сказано: «Нехай усі, хто чує голос його, чи вдeнь, чи вночі, славлять ім’я Святе Твоє".  Безперечно в житті Зазим’я дзвін церковний займає важливе місце. Він сповіщає про радість свята чи про сум за померлим. А от як розрізняти дзвони і дізнатись про них більше ми пропонуємо читачеві у цій статті.

Церковні дзвони використовуються для того, щоб:

1. Скликати віруючих на богослужіння.

2. Виражати торжество Церкви та її Богослужінь.

3. Сповіщати відсутнім у храмі про час звершення особливо важливих частин Богослужіння.

Окрім того, дзвонами скликався народ на віче (народне зібрання). Дзвоном вказували шлях тим подорожнім, хто заблукав у негоду. Дзвоном оповіщалася якась небезпека чи нещастя. У трагічні дні краю дзвоном закликали народ на захист Вітчизни. Ним повідомляли про перемогу і вітали переможне повернення полків з поля брані.

Дзвони підвішуються на особливій вежі, яка називається дзвіницею і будується над входом до храму чи поряд із храмом.

Але дзвони, як відомо, почали використовуватися християнами не з появою християнства.

У Старозавітній церкві - в Ієрусалимському храмі віруючі скликалися на Богослужіння не биттям у дзвони, а звуками сурм.

У перші століття гонінь на християнство з боку язичників християни не мали можливості відкрито скликати віруючих до Богослужіння. В той час віруючі сходилися на Богослужіння таємно. Як правило, це робилося через диマконів чи особливих вісників. Іноді ж сам єпископ після Богослужіння оголошував про час і місце чергового Богослужіння.

Коли Припинилися гоніння (ІV ст.), віруючих почали скликати різними способами. І тільки у VI столітті почали використовувати била і клепала. Била або кандії - це дерев'яні дошки, а клепала - залізні чи мідні смуги, зігнуті у півкруг. Згодом визначився вдосконалений спосіб скликання віруючих на Богослужіння - дзвін. Вперше дзвони, як відомо, появилися у Західній Європі.

Існує переказ, за яким винайдення дзвонів приписується св. Павлінові єпископові Ноланському (+411р.).  Існує кілька переказів про це. Св. Павлін у сні побачив польові квіти - дзвіночки, які приємно дзвеніли. Пїсля свого сну єпископ звелів відлити дзвони, що мали форму цих квітів. Але, очевидно, св. Павлін не ввів дзвони у практику Церкви, бо ні сам він у своїх творах, ні сучасні йому письменники не згадують про дзвони. Тільки на початку VІІ ст. Римському папі Савиніану (наступникові св. Григорія Двоєслова) вдалося надати дзвонам християнського значення.

З цього часу дзвоᄑи почали поступово використовуватися християнами, і впродовж VІІІ та ІХст. у Західній Європі дзвони твердо увійшли в практику християнського Богослужіння.

На Сході, у Грецькій Церкві, дзвони почали впроваджуватися з другої половини ІХ століття, після того як у 865 році венеціанський дож Урсус надіслав в дарунок імператорові Михаїлу дванадцять великих дзвонів.

Ці дзвони були повішені на вежі при Софіївському соборі. Але у греків дзвони не набули широкого використання.

На Русі дзвони появилися майже одночасно. з прийняттям християнства святим Володимиром  (988 р.) наприкінці Х століття. Поряд з дзвонами використовувалися також била і клепала.

Церковною мовою дзвін іменується "кампан" - від назви римської провінції Кампанії, де з міді було вилито перші дзвони. Спочагку дзвони були невеликі, по декілька сот фунтів. При храмах було їх небагаго: по 2-3 дзвони. Але з XV ст., коли в Русі появилися власні заводи для виливання дзвонів, тоді почали виливати дзвони великих розмірів.

Язиком (билом) називається ударна ヌастина дзвону, яка знаходиться всередині нього. Руський дзвін відрізняється від Західноєвропейського насамперед тим, що сам дзвін укріплюється непорушно, а било підвішується всередині дзвону, вільно хитаючись, ударом якого і створюють звук.

Характерно, що руський народ, назвавши ударну частину дзвону язиком, уподібнив цим звук дзвону до живого голосу. Для віруючих людей дзвони стали язиком, голосом і трубами. Дійсно, яким іншим іменем, як не устами, можна назвати дзвін.

У дні великих свят він нагадує нам про блаженство небесне; у дні святих Божих звук дзвонів говорить нам про вічний спокій святих небожителів; у дні Страсного тижня нагадує нам про наше примирення з Богом через Христа Спасителя; у дні Світлого Пасхального тижня сповіщає нам про перемогу житгя над смертю і про вічну нескінченну радість майбутнього життя у Царстві Христовому.

Хіба це не уста, що промовляють, коли дзвін дає нaм знати про кожну годину, про плин часу, нагадуючи разом з тим і про вічність, коли "часу вже не буде" (Апок. 10,6).

Благовіствуючи славу імені Христового, лунаючи вдень і вночі, і здебільшого з висоти при храмах Божих, дзвін сам по собі нагадує нам слова Господа Вседержителя, сказані через старозавітноro пророка Ісайю: "На стінах твоїх, Ієрусалиме, Я поставив сторожу, яка не змовкатиме ні вдень, ні вночі, нагадуючи про Господа" (Іс., 62, 6).

Не випадково погани-язичники, часто чуючи звуки дзвонів, говорили: «Це голос християн­ського Бога чути».

Звуки одного церков­но­го дзвону являють собою щось піднесене, урочисте, а якщо лунають звуки більш-менш узго­дженヨ кількох дзвонів, то відбувається ще велич­ніша благозвучність. Моryтній дзвін, діючи на наші внутрішні почуття, пробуджує наші душі від дрімоти духовної.

Якими сумними, прикрими, а найчастіще дратівними тонами відry­куються звуки дзвонів у душі злого нечестивого відступника! Почуття неспокою, душевної туги ви­кли­кають звуки дзво­нів у душі постійного грішника.

Натомість у душі віруючого, яка шукає миру з Господом Богом, церковний дзвін викликає світлий, радісний і мирний настрій. Так що людина за звуками дзвону може визначити стан своєї душі.

Можна навести багато прикладів, коли людина, втомившись від боротьби з життєвими турботами, впавши у відчай і смуток, вдається до самогубства. Але от до її слуху долинають звуки церковних дзвонів, і задумавши покінчити із собою, людина мимоволі здригається, страхається самої себе, несамохіть осіняє себе хресним знаменням, згадує про Отця Небесного. І в тій душі виникають нові добрі почуття, - і мало не покінчивши із собою, вона відроджується для життя.

Так, в ударах церковного дзвᄒну ховається дивна сила, котра глибоко проникає в людські серця.

Полюбивши церковний дзвін, руський православний народ  поєднав із ним всі свої урочисті та сумні події. Тому православний дзвін служить не тільки голосом про час Богослужіння, але також виразом радості, смутку і торжества. З цієї причини з'явилися різні види дзвону, і кожен з них має своє значення та назву.

 

Види і способи дзвону

Церковний дзвін ділиться на два основних види:

1. благовіст і

2. власне дзвін (дзвоніння).

Благовістом називаються розмірені удари в один великий дзвін. Ним віруючі скликаються у храм Божий на Богослужіння. Благовістом цей дзвін називається тому, що ним сповіщається блага, добра звістка про початок Богослужіння.

Здійснюється благовіст так: спочатку роблять три рідкі, повільні і протяжні удари (поки не стихне звук), а потім ідуть розмірені удари.

Якщо дзвін великий, то ці розмірені удари утворюють гойдаючи язиком в обидᄇа краї дзвону. Якщо ж дзвін порівняно невеликий, то в такому разі язик його притягується мотузкою доволі близько до його краю, на мотузку кладеться дошка і натискуванням ноги,  б’ючи, виводяться звуки.

Благовіст у свою чергу ділиться на два види:

1.  Звичайний або частий - виводиться найбільшим дзвоном.

2. Постовий – виводиться з допомогою меншого дзвону у будні дні Великого Посту.

Якщо при храмі є декілька великих дзвонів, а це буває при кафедральних соборах, великих монастирях, лаврах, тоді великі дзвони, у відповідності до свого призначення, поділяються на такі:

1) святковий;

2) недільний;

3) полієлейний;

4) буденний;

5) п'ятий або малий дзвін.

Дзвонінням називається биття одразу у кілька дзвонів або у всі зразу. Биття у всі дзвони поділяють на:

1. Тридзвін - це дзвін у всі дзвони, потім невеличка пауза, і другий дзвін у всі дзвони, знову невеличка пауза, і третій раз дзвін у всі дзвонᄌ, - дзвін у три прийоми. Тридзвін виражає християнську радість, торжество. В наш час тридзвоном називають не тільки биття у дзвони тричі, але й взагалі биття у всі дзвони.

2. Дводзвін - биття у всі дзвони двічі, у два прийоми.

3. Передзвін - битя у дзвони по черзі (по одному чи кілька ударів у кожен дзвін), починаючи з великого і до найменшого, і так повторюють багато разів.

4. Перебір - повільний дзвін по черзі в кожен дзвін по одному разу, починаючи з найменшого і до великого, а після удару у великий дзᄇін вдаряють у всі дзвони одночасно, і так повторюють багато разів.

 

Дзвін на всенощному бдінні

Перед початком Всенощного бдіння - благовіст, який закінчуєrься тридзвоном. На початку читання шестопсалмія - дводзвін. Він сповіщає про початок 2-ї частини Всенощної - утрені і виражає особливу радість Різдва Христового - втілення Другої Іпостасі Пресвятої Троїці, Господа нашого Іісуса Христа. Початок утрені прямо вказує на Різдво Христове і починається славословієм ангелів, які з'явилᄌся віфлеємським пастухам: "Слава в вішних Богу и на земли мир, в человецех благоволение". У народі дводзвін на Всенощній називають "другим дзвоном" .

Під час співу полієлею, перед самим читанням Євангелія, потрібно дзвонити  тридзвін, який виражає радість святкової події. На недільній Всенощній службі тридзвін виражає радість і торжество Воскресіння Христового. Цей дзвін іменується ще «дзвоном до Євангелія». У народі тридзвін на Всенощній ("дзвін до Євангелія") називається "третім дзвоном".

На почагку співу пісні Божій Магері: "Величит душа моя Господа..." буває короткий благовіст, який складається з 9-ти ударів у великий дзвін.

У великі свята після закінчення бдіння буває тридзвін.

При архієрейському Богослужінні після кожної Всенощної служби дзвониться тридзвін для проводу архієрея.

 

Дзвін на Літургії

Перед початком читання З-го і 6-го часу здійснюється благовіст до Літургії, а в кінці 6-го часу, перед самим початком Літургії, - тридзвін. Якщо служитフся дві Літургії (рання і пізня), то благовіст до ранньої Літургії буває рідше, повільніше, ніж до пізньої Літургії, і б'ють не в найбільший дзвін.

При архієрейському Богослужінні благовіст до Літургії починаєгься у вказаний час. При наближенні архієрея до храму слід бити тридзвін. Коли архієрей ввійде у храм, тридзвін припиняється і знову дзвониться блaroвіст на почтку облачення архієрея. В кінці ж 6-го часу - тридзвін.

Потім під час Літургії б'ють благовіст на початку "Євхаристичного канону" - найважливішої частинᄌ Літургії, для сповіщення про час освячення і пресущеcтвлення Святих Дарів.

У прот. К. Нікольського, в книзі "Устав Богослужіння", сказано, що благовіст на "Достойно" починається зі слів "Достойно и праведно поклонятися Отцу и Сыну и Святому Духу..." і триває до співу "Достойно есть яко воистину...". Точно така ж вказівка є у книзі "Нова скрижаль" Архієп. Веніамина, вид. СПб. 1908 р. стр. 213. На практиці ж благовіст до "Достойно" буває коротшим, складаєгься з 12 ударів.

На Україні блaroвіст до "Достойно", як правило, здійснюється перед початком "Євхаристичного канону", під час співу "Символу віри". (12 ударів, 1 удар на кожний член "Символу Віри").

Після закінчення Літургії у всі великі свята слід бити тридзвін.

Також після кожної Літургіі, проведеної архієреєм, слід тридзвонити для проводу архієрея.

На свято Різдва Христового слід бити тридзвін увесь перший день свята від Літyргії до вечірні.

На свято Пасхи - Воскресіння Христового:

Благовіст до Світлої Заутрені починається перед полунощницею і триває до початку Хресного ходу, а з початку хресного ходу і до кінця його, і навіть довше, дзвониться радісний урочистий тридзвін. На Пасхальну Літургію - благовіст і тридзвін. А на самій Пасхальній Літургії, під час читання Євангелія, слід дзвонити передзвін, по 7 ударів у кожен дзвін (число 7 означає повноту слави Божої). Цей урочистий передзвін символізує проповідь Євангелія Христового на всіх мовах. Передзвін цей після читання Євангелія закінчується радісним переможним тридзвоном.

Весь Світлий Пасхальний Тиждень - тридзвін щоденно, від кінця Літургії до вечірні.

У всі Недільні дні, від Пасхи до Вознесіння, після 3акінчення Літургії - дзвонити тридзвін.

На Храмові свята:

Наприкінці Літургії, перед початком молебну, здійснюєгься тридзвін і благовіст, а після закінчення - тридзвін.

Під час всіх Хресних ходів належить бити тридзвін.

На Царські Часи дзвонять благовіст звичайний у великий дзвін, а до Великопосних Часів - благовіст постовий і в менший дзвін. На вcix цих часах перед кожним часом дзвін: перед 3-м часом вдаряють у дзвін тричі, перед 6-м - шість разів, перед 9-м - дев'ять разів. Перед ізобразительними і повечір'ям - 12 разів. Але якщо свято припаде на піст, то окремо на кожному часі у дзвін не б'ють.

На утрені Великої П'ятниці, яка служиться ввечері у Великий Четвер і коли читається 12 Євангелій Страстей Господніх, крім звичайного благовісту і тридзвону на початку утрені дзвониться благовіст до кожного Євангелія: до 1-гo Євангелія - 1 удар у великий дзвін, до 2-го Євангелія - 2 удари, до З-го Євангелія - 3 удари і т.д. Після закінчення утрені, коли віруючі несуть вогонь чистого четверга додому, належить тризвін.

 

Передзвін і його значення

На вечірні Великої П'ятниці, перед винесенням Плащаниці, під час співу пісні "Тебе одеющагося" слід творити повільний передзвін по одному разу в кожен дзвін (з великого до малого), а після покладення Плащаниці серед храму - одразу ж тридзвін.

На утрені Великої Суботи, починаючи зі співу "Великогo Славословія" і впродовж усього Хресного ходу з Плащаницею навколо храму, слід дзвонити передзвін такий, як і при виносі Ilлащаниці - повільний передзвін по 1 разу у кожен дзвін з великого до малого. Коли ж внесуть Плащаницю у храм і дійдуть з Нею до Царських врат - одразу ж тридзвін.

Повільний передзвін по 1-му paзy в кожен дзвін, починаючи з найбільшого, потужного звуку, і доходячи поступово до найтоншого і високого звуку малого дзвону, символізує собою  «приниження, істощаніє» Господа нашого Ііcуcа Христа заради нашого спасіння, як і співається в ірмосі 4-ої пісні, 5-го гласу. "Божественное Твое разумев истощание ... во спасение людей Твоих..."

Згідно вікової практики Руської Православної Церкви такий передзвін належить творити тільки двічі на рік: у Велику П'ятницю і Велику Суботy, в день хресної смерті Господа і Йоro поховання. Досвідчені дзвонарі особливо пильнують за тим, щоб скорботний дзвін, який відноситься до Господа нашого Спасителя, не був однаковий з похоронним дзвоном простих смертних і грішних людей.

На утрені в день Воздвиження Хреста Господнього, в Неділю Хрестопоклонну ヨ l-го серпня (ст. ст.), перед винесенням хреста з олтаря під час співу "Великого Славословія", буває передзвін, при якому повільно вдаряють по 3 рази (в деяких місцевостях по 1-му разу) у кожен дзвін від найбільшого до малого. Коли ж хрест буде винесено на середину храму і покладено на аналой - тридзвін.

Схожий передзвін, але тільки частий і швидкий, і по 7 разів (або по 3) - у кожен дзвін, буває перед малим освяченням води. При зануренні хреста у воду - тридзвін.

Такий же, як перед водоосвя­ченням, буває передзвін перед посвяヌенням у сан єпископа. Взагалі, частий передзвін по кілька разів у кожен дзвін є урочистим дзвоном. У деяких місцевостях такий передзвін використовують перед початком Літургії на храмові Свята і в інших урочистих ­випадках, наприклад, як вказано було вище, при читанні Пасхальноro Євангелія.

 

Перебір і його значення

Перебір або похоронний чи погребальний дзвін виражає смуток і скорботу за померлим. Він здійснюється, як вже сказано вище, у зворотньому порядку до передзвону, тобто повільно вдаряють по одному разу у кожен дзвін, від найменшого до найбільшого, а відтак б'ють одночасно у всі дзвони. Цей жалібний передзвін обов'язково закінчується коротким тридзвоном, який виражає радісну християнську віру у воскресіння усопшого. З уваги на те, що інколи даються вказівки не використовувати тридзвону при відспівуванні усопших, що, мовляв, не відповідає церковній практиці, то з цього приводу дамо деякі пояснення.

Повільний перебір дзвонів, від найменшого до найбільшого, символізує собою зростання життя людини на землі, від віку немовляти до зрілості і змужніння, а одночасний удар дзвонів означає припинення земного людського життя смертю, коли все, надбане людиною для життя цього, залишається. Але християнин завжди має надію на радість в майбутньому житті з Христом. Ось чому вона виражається на закінчення скорботного перебору тридзвоном.

Тридзвін, нагадуючи про воскресіння, благодагно діє на віруючу християнську душу, котра журиться розлукою з ближнім спочилим і дає їй внутрішню втіху. Позбавляти християнина такої втіхи нема ніяких підстав, тᄌм більше, що цей тридзвін міцно увійшов У побут православного народу і є вираженням його віри. Таким чином, при несенні усопшого на відспівування у храм дзвониться скорботний перебір, а при внесенні його у храм - тридзвін. Після відспівування, при винесенні померлого з храму, б'ють знову перебір, який закінчується тридзвоном.

В Зазим’ї існує ще так званий дзвін “по душі”. Він сповіщає зазимців про те, що чиясь душа з односельців предстала перед Богом. Дзвін по душі здійснюється через деякий час після відходу душі - це розмірені удари у великий дзвін, який виражає сум за померлим. Завершується він тридзвоном, який символізує майбутнє воскресіння.

 

Інші види дзвону

Існує ще так званий красний (від слова "гарний") дзвін у всі дзвони ("во вся тяжкая"). Красний дзвін буває при кафедральних соборах, монастирях, лаврах, - там, де є багато дзвонів, в тому числі великих. Красний дзвін здійснюється кількома дзвонарями, п'ятьма і більше. Красний дзвін буває у великі свята, при врочистих і радісних подіях у Церкві, а також для скᄏадення пошани єпархіальному архієреєві.

Крім цього, слід ще згадати про сполошний або набатний дзвін, який має суспільно-побутове значення. Сполошним або набагним дзвоном називаються безперервні, часті удари у вeликий дзвін. В набат чи на сполох били під час тривоги, викликаної пожежею, повінню, бунтом, нашестям ворогів чи ж іншої якоїсь біди.

"Вічовими" дзвонам:и називаються дзвони, якими на Русі скликали народ на віче - народні збори.

Перемога над неприятелем і повернення полків з поля бранヨ сповіщалася радісним, урочистим тридзвоном у всі дзвони. Цей гучний, урочистий дзвін переливався по всій Русі різними мелодіями кожного храму і підносився із землі до неба, як переможний гімн Воскреслому Христу.

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Найближчі паломництва