Тільки тоді, коли, сівши спокійно в кімнаті, ми можемо почути плач нашої душі, яка за своєю природою дана нам від Бога, яка живе в нас тільки для того, щоб шукати Бога і навчатися жити по його законам: прикладом, життям, мисленням, вчинками. Тільки тоді, немов вдихаючи останній ковток повітря, ми згадуємо, що десь є Він, наш Господь. Хто Він, який Він, чи допоможе Він нам? Тоді настає мить, коли ми  знайомимося з молитвою, яку творимо у своєму серці, бо біль за своїх рідних роздирає душу. Є лиш останній шанс. Це – Бог, про якого ми мало що чули, але пробуємо звернутися до Нього за поміччю. Приблизно так ми приходимо до Бога. Але чому саме так? Тому що ми звикﾻи надіятися тільки на себе. Так вважає чи не кожен другий, при цьому охрестивши себе, своїх дітей і називаючи себе християнином. Чому ми вважаємо, що ми у всесвіті найголовні­ші, все обертає­ться навколо нас і є тільки наші проблеми? Чому ми обра­жа­ємо того, хто нас створив? Чому ми про Нього забули? Чому не маємо бажа­ння дізнатися про Нього більше? Чому? Адже кожен із нас хоч раз у житті чув про Бога. Ми, люди, погрузли у своїх справах і забули, що Той, Хто створив цей світ, створив усе, що нас оточує, що ми можемо осягнути своїми очима, слухом, смаком, тільки Вﾖн піклується про нас так, як любляча мати про своє щойно народжене дитя. Адже Він пройшов шляхом страждань, щоб повернути нас до вічного життя, до життя із Богом. Тільки Він і Його приклад показує , яким повинен бути кожен із нас. Його любов не має меж. І немає різниці, добрий ти чи поганий. Він любить всіх так, як ми любимо своїх дітей. Наша любов настільки до них безмежна, що ми виконуємо їхні забаганки. Коли їм погано, чи вони хворіють, ми хворіємо і страждаємо разом з ними.Коли їх хтось ображає - ми не знаходимо собі місця від болю в душі. Ми можемо відмахнутися від усього заради наших дітей, бо це єдине в світі серед усієї цієї тимчасової суєти, що може спинити нас і примусити подумати: «А чи правильно я роблю? Чим я живу?» Нам здається, що єдина в усьому всесвіті грудочка нашої любові - це наші діти, за яких так часто і сильно болить душа.

Дорогі батьки, бабусі, дідусі! Чому ми, так сильно люблячи своїх дітей, губимо їх своєю любов’ю? Адже кожен, хто дає власній дитині приклад для наслідування свого життя тільки в цій тимчасовій мирській суєті, губить своїх дітей. Як би сильно ми їх не любили, як ﾱи сильно нам не хотілося їм все дати - ми губимо їх, бо показуємо приклад тільки тимчасового життя. А вони, бачачи все це, думають, що саме так і потрібно, що це нормально. Нормою стає в нашому житті ходити до церкви три рази в рік. Нормою стає асоціювати Пасху з ранком, коли рідня приходить розговіюватися. У нас це норма. Але чому? Дорогі, шановні батьки! Чому ми не думаємо про те, для чого ми дійсно прийшли в цей світ? Комусь може здатися це смішним, а хтось подумає: про яку любов може йти річ, я і так безмежно люблю своїх дітей, купую їм речі у найкрутіших бутіках, а мої навчаються в найкращих вузах України чи закордону, а мої відпочивають на гламурних закордонних курортах. Шановні, прокиньтеся!

Від гріха Адама сталася смерть двох видів – душевна і тілесна. Тілесна смерть – це коли тіло позбавляється душі, яка оживляла його. Духовна смерть - це позбавлення благодаті (тобто спасительної сили Божої, яка оживляє душу вищим духовним життям). Коли помирає тіло, воно втрачає здатність до відчуття і руйнується, а коли душа помирає від гріха – вона втрачає духовне світло, тобто Близькість до Бога, радﾾщі і блаженство, але не руйнується, а перебуває в темряві, жалобі та стражданнях. Повсякчас можна почути слова: на душі важко, клубок у горлі. А може саме час задуматися не про матеріальні речі, а знайти і реалізувати себе в чомусь більшому за матеріальне та тимчасове. Одному Богу відомо, що буде з нами завтра, або ще й сьогодні.

Господь вчить нас своїм прикладом любити всіх і ставитись до кожного тільки через призму любові. Чому ми забуваємо, що кожен день може бути останнім і для нас, і для наших дітей. Ми повинні пам’ятати про це і кожеﾽ день проживати для того, щоб хоч трішечки дізнаватися про те, хто є Господь, той який нас так сильно любить. Саме цьому ми повинні навчитися, до цього ми повинні прагнути, цим ми повинні жити. І саме це ми повинні показати своїм прикладом і передати своїм дітям. Тільки тоді ми їх, а вони себе, а заразом і нас, через правильні думки, правильні почуття, праведні діяння, які вчиняються згідно ученню Ісуса Христа, Православної Церкви та Святих Отців, зможемо приблизити до того вічного життя, в якому лиш достойні будуть блаженствувать.

Кожен християнин повинен навчитися:

1)    Вірити в Бога і в таїнства, які Він відкриває;
2)    Уповати на Бога;
3)    Любити Бога і все те, що по Господньому велінню має бути предметом нашої любові.

Апостол Павло казав, що кожній людині для спасіння потрібно 3 добродєтєлі: Віра, Надія, Любов.

Багато хто скаже: "А чому я щось прошу у Бога, а Він мені цього не дає? Чому щось зовсім не так, як я хочу? Чому моє життя не таке, як я цього хочу?Кажуть, що коли просиш, Бог все дає. А у мене нічого немає. Значить і Богﾰ немає?" Це типове розмірковування людини, далекої від Бога.

Але ж Господь нас любить навіть тоді, коли ми сильно грішимо. І якщо Бог нам щось не дає, то тільки тоді, коли через велику любов Він оберігає нас від наших бажань. А ще Господь таким чином може перевіряти нашу віру.

Коли Адам і Єва впали в гріх і Господь вигнав їх із раю, то розум людський затьмарився. Тому люди не можуть розбирати свої душевні проблеми без духовного Отця, не можуть самі пояснювати і читати Біблію без вчителя чи наставника. Неоціненні знання ми можемо отримати тільки від людей, обраних Богом. І саме для того, щоб зробити перший крок задля спасіння, чомусь навчитися, щось виправити у своєму житті, ми повинні шукати людей, від яких ми це можемо отримати. Кожен в праві сам вирішувати, що йому потрібно, адже тільки по любові своїй Господь дав нам свободу вибору, і ми самі обираємо, яким шляхом піти в житті: шляхом, який приведе нас до Бога, чи шляхом, йдучи яким ми загубимо свої душі і душі своїх дітей.

Людська душа по природі своїй шукає Бога, і ми  повинні прислухатися до неї. Але пізнавати Бога варто не самостійно. Люди, які прагнуть вирішити свої душевні переживання самотужки, можуть легко оступитися. Результат може бути непередбачува­ний: дехто може опинитися в секті, дехто відректися від Хреста. Але кожен з нас тепер має змогу навчитися і виправити своє життя і свої вчинки, подивитися на тимчасову суєту так, як нам заповідав Господь.

Люба БОНДАРЕНКО
слухач Зазимських богословських курсів