Бог, якого ми можемо поважати

  • Оцініть матеріал!
    (3 голосів)

Навіщо і від чого нам спасатися? Чи було Різдво Христа всього лише подобою одного з незліченних втілень богів античної міфології? Або людство і весь матеріальний світ отримали завдяки ньому якісь нові, незнані раніше дари і відкриття? У наш час на світі залишилося не так вже й багато людей, які б зовсім нічого не знали про Різдво Христове.

Майже два тисячоліття християнський світ відзначає цю подію як велике свято. Навіть на побутовому рівні це словосполучення міцно увійшло в життя суспільства. Різдвяна ялинка, різдвяні канікули, різдвяний гусак, нарешті, різдвяні розпродажі в магазинах. Люди вітають один одного з Різдвом, дарують один одному подарунки, бажають всього най-найкращого... Але мало хто ставить собі при цьому питання: «А що ж таке, власне, я сьогодні святкую?»

Відповідь, начебто, очевидна. Будь-який школяр знає, що Різдво – це день народженнマ Іісуса Христа. Але, по суті, це мало що пояснює. Так, народився Іісус, великий Учитель людства, ну і що? Хіба мало у людства було великих учителів? Були в історії і великі проповідники, і мислителі, і творці нових релігій. Чому ж тоді весь світ не відзначає їхні дні народження? Адже вони теж були гідними людьми. У чомусь Іісус Христос їм навіть поступається, адже він не створив ніякої філософської чи етичної концепції, не написав жодної книжки, і тим більше не завойовував з мечем у руці нових народів, поширюючи Своє вчення. Замість армії у Нього була жменька мᄚлогра­мотних рибалок, а те, чого Він навчав, іудеї знали ще з часів Мойсея і пророків. Правда, христи­яни вважа­ють, що Іісус це – Бог, який втілився і став людиною. Але старо­давній світ був перепов­не­ний різними бо­гами, в тому числі і такими, які втілювалися, здій­сню­вали на землі вели­кі справи, творили чудеса. При цьому втілення язичницьких богів було набагато більш ефектним: Юпітер ставав драконом, Зевс проливається на землю золотим дощем. Чому ж люди в усьому світі вітають один одного з тим, що дві тисячі років тому в одній бідній родині народився маленький Хлопчик? Він був звичайною дитиною, любив Свою маму, яка годувала Його грудьми, вчила ходити, розмовляти ... А коли Хлопчик підріс, Він став допомагати батькові в теслярстві. Звичайна історія,  нічого особливого. Так що ж було в Його народженні такого, що люди на всій землі і досі не можуть забути про Нього?

 

Не тільки вчитель

Є один суттєвий факт, який відрізняє християнство від інших світових релігій. Ні в юдаїзмі, ні в буддизмі, ні в ісламі немає вчення про божественне походження людей, якヨ були засновниками цих релігійних систем. Мойсей отримав одкровення безпосередньо від Бога, Будда знайшов свою світоглядну концепцію в результаті багаторічних аскетичних дослідів, Магомет проповідував волю Аллаха, сповіщену йому через ангела Джабраїла. Ознайомившись з їх вченнями, можна зробити висновок: так, це були великі пророки, вчителі і вожді, але це були всього лише люди. Та й самі Мойсей, Будда і Магомет себе богами ніколи не називали. І лише Іісус Христос досить чітко стверджує, що Він – втілений Бог, Який прийшов на Землю для спасіння людей. У ニе, звичайно, можна і не вірити. Євангельські події можна вважати вигадкою, а християн – просто недалекими людьми, що віддають божественні почесті бродячому іудейським філософу. Але те, що Христос – єдиний із засновників світової релігії, шанований своїми послідовниками саме як Бог, який став людиною, це безперечний факт. Щоправда, в будь-якому радянському шкільному підручнику було написано, що якраз в цьому християнство зовсім не є оригінальним, що в історії язичницьких релігій є безліч подібних легенд. Але чи так це?  Так, античні боги теж народжувалися. Адоніс, наприклад, за одними переказами – є сином діви Мірри, за іншими – сином сирій­ського царя від крово­змішення. Гера, дру­жи­на Зевса, іменується то ді­вою, то вдовою. Апполон народжується чи то від діви, чи то від Зевса і Лети ... Вражаюча недба­лість в оповіданні про такий найважливіший ре­лі­­гійний факт, як явище бога людині! Здавалося б, що може бути важливіше для людей? І раптом така плутанина ... Однак ця плутанина легко пояснюється однією обставиною. При всьому розмаїтті імен та сюжетів у міфах, як середземноморських, так і індуїстських, є однᄚ загальна характеристика.

Язичницькі боги втілюються не насправді, а як би понарошку. Вони приймають вигляд якоїсь матеріальної істоти, але самі не стають плоттю. Тому, врешті-решт, зовсім неважливо, хто від кого і скільки разів «народився». Думка про неможливість реального втілення богів була широко поширена у давньогрецькій філософії. Епікур, наприклад, прямо говорив: «Боги ніколи не наважаться на те, щоб зробитися справжніми людьми». Звідки така категоричність? Справа в тому, що антична думка розглядала тіло як темницю душі. Платон писав: «Вічна доля людини – повернення людської душі в сферу чистих ідей». Якщо матеріальне існування навіть для людини розглядалося як покарання у язичницькому світі, що вже тут говорити про реальне втілення бога. Адже ставши, як говорив Епікур, «справжніми людьми», боги неминуче прирекли б себе на всі незручності, обмеження і страждання, які супроводжують людське існування. А Євангеліє вчить, що Бог став людиною насправді, не втрачаючи нічого у своєму Божестві. І все своє земне життя Христос залишався і Богом, і людиною. Він потребував їжі, втомлювався, відчував біль і страждання, плакав... І в той же час, наказував стихіям, одним Своїм словом приборкував бурю, зціляв безнадійно хворих і навіть воскрешав мертвих. У Євангелії вражає це поєднання несумісних, здавалося б, якостей: людина не може творити такі дива, а Божество не може страждати і мати потребу в чому-небудь. Але всі ці протиріччя легко пояснюються тим фактом, що в Різдві Христовому Бог з'єднався з людським єством реально і безумовно. Він справді став Людиною, у якої, до того ж була велика кількість родичів і предків. Тому Новий Завіт починається з довгого і детального родоводу Іісуса Христа. У порівнянні з цим документом запутана історія походження язичницьких богів схожа на автобіографію безпритульного сироти.

 

Народження на страждання

Є у міфології так звані «вмираючі і воскресаючі боги». Вони народжуються, живуть на Землі серед людей, потім помирають, як правило, насильницькою смертю, потім воскресають. Здається, ось вона – пряма аналогія Євангель­ських подій! Але різниця є, і відмінність  тут кардинальна. Справа в тому, що смертフ язичницьких богів безглузда і випадкова. І вже ніяк не добровільна. Не для того вони втілювалися! Вони навіть не підозрюють про свою майбутню загибель. Все відбу­вається раптово. Злий брат Сет заманює Осіріса в пастку і вбиває.  А що в Євангелії? Христос народився для того, щоб прийняти болісну смерть на хресті, і завжди знав про це. Він іде на смерть добровільно, винісши все страждання він розумів на що Себе прирікає. Цим стражданням були вико­нані слова Христа, коли Він молився в Гефсиманському саду і просив улюблених учнів побути з Ним поруч: «І, взявши Петра й двох синів Зеведеєвих, зачав сумувати й тужити. Тоді промовляє до них: Обгорнена сумом смертельним душа Моя! Залишіться тут, і попильнуйте зо Мною... І, трохи далі пройшовши, упав Він долілиць, та молився й благав: Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене... Та проте, не як Я хочу, а як Ти...» (Мф. 26 : 37-39).

Після цього стає зрозумілішим сенс слів Епікура про те, що боги ніколи не підуть на те, щоб зробитися «справжніми людьми». Просто жоден язичник не бачить у своїх богах такої мужності і сили духу.

Бог. Людина. Космос

Язичницькі боги завжди проводили чітку межу між собою і смертними. Навіть напівбоги, народжені від зв’язку богів з людьми, ставали для олімпійців ворогами та конкурентами. У християнстві, навпаки, Бог настільки наблизився до людей, що став одним із них.  І тут постає найважливіше питання: а навіщо все це було потрібно? Максим Сповідник пише про це так: «Бог Cлово, Cин Бога Отця для того і став людиною і сином людським, щоб поставити сьогодні людей богами і синами Божими». Або в іншому місці: «Щоб людину поставити сьогодні богом, через з'єднання з Собою». Ні більше ні менше. І ми бачимо в історії Церкви безліч людей, які змогли сприйняти цей безцінний дар Бога людству. Церква іменує їх святими.  Але і це ще не все. Не тільки людство отримало у Христі зцілення, з'єднавшись в Ньому з Богом. Весь матері­альний світ, весь величезний космос, кожен атом речовини знаходить після Різдва Христового новий сенс, нову перспективу. Ось як говорить про це митрополит Антоній Сурозький:  «Бог вбирається в людську плоть, в якій містить­ся усе існуюче, все, що є в цьому тварному チвіті. Він сприймає всю речовину цього світу, і ця речовина не тільки Його власного історичного тіла, але всього світу, таємни­че, неймовірно, особистим чином поєднується із Самим Богом. І коли після Воскресіння Христос возно­ситься на небо, Він таємниче забирає всю речовину нашого сві­ту в самі глибини Божественної реаль­но­сті. Бог при­сутній у світі, стає части­ною не тільки його історії, але його істоти, і світ присутній в Бозі.  У ясну безмісячну ніч небо над нами загоряється блискучим розсипом зірок. Дивлячись на цю сяючу велич, важко уявити, що ж наチправді являє собою наш Всесвіт. Величезні скупчення розче­пленої матерії, відстані в мільйони світлових років, незліченна безліч планет, зірок, галактик ... Все це настільки незрівнянне з людиною, що свідомість відмовляється сприймати такі масштаби. Навіть наша Земля на такому тлі всього лиш маленька планета в зоряній системі на краю Чумацького Шляху. І все ж християнство всупереч всім цим безперечним фактам вважає Землю центром світобудови. Тому що дві тисячі років тому в історії Всесвіту почався відлік нової ери. І почався він саме на Землі, з народження в одній єврейській сім'ї маленького Хлопчика, в Якому Бог з'єднав Себе з усім матеріальним світом. Саме цю, воістину, космічного масштабу подію і відзначають всі християни нашої планети, зустрічаючи світле свято Різдва Христового».

Олександр ТКАЧЕНКО

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Найближчі паломництва