Щасливе дитинство. Це коли біля тебе найﾱлижчі люди. Ти завжди і в усьому відчуваєш їх любов і турботу.

Щаслива юність. Це ті самі любов і турбота, але плюс друзі, нові знайомства, подорожі, відпочинок.

Молодість – пошук, самореалізація, праця, але знову ж при підтримці і розумінні близьких людей. Можливо, у ту пору цих людей ми не завжди помічаємо, та ми знаємо, що вони є.

Щаслива старість… Хтось скаже: а хіба старість буває щасливою? Адже твоїми супутниками стали неміч та хвороби. Напевно, в цих словах є частка правди, але не вся. Старість можна зрівняти зі збором врожаю. Адже протягом всього свого життя людина, щось сіє – добро чи зло, прагнення чи розчарування. І в міру того, яким був цей посів,  отримує результат.

Коли ми всіваємо свою любов в наших дітей, вона згодом обернеться взаємною любов’ю. Коли допомагаємо їм у час життєвих пошуків – отримаємо повагу і авторитет. Коли підтримаємо у скрутні часи – не залишимось без їхньої підтримки, коли будемо потребувати її самі.

Тобто, ми щасливі, коли потрібні, коли, як і у дитинстві, відчуваємо взаємну любов і турботу.

Протоієрей Анатолій СИДЬКО