Радіо, телебачення висвітлювали доброчинність заможних вельмож до обездолених діточок та самотніх стареньких.
«Слава Богу», - голосно і задоволено проговорила тітка Марія, хоч у хаті нікого не було. ﾓ А що?! Слухати приємно, бачити гарно. Тільки угодник Божий робив добрі справи таємно… Ну… та… нічого, - згодилася старенька».
Спираючись на ціпок, пришкандибала до столу. Поправила рушник на іконі Святого Миколая, кислявою долонею лагідно провела по образу Чудотворця, присіла на стілець. Задумалася. «Прости, Святий Миколай, навіженого, Івана, сусіда мого покійного!, - отак – незлічено, скільки разів за своє життя, вона подумки зверталася до святого. – Він не знав, що творив! Видать затьмарила розум ота партійна книжка. Чи то на роﾴу так написано?! Бог його знає… Прости!»
Із вицвівших тітчиних очей, поміж зморшками сухого жовтуватого обличчя, пробивалися сльози і падали на скатертину стола. А в пам’яті спомини роїлися, штовхалися, випереджали одна одну...
Яке знущання ми терпіли!.. Скільки крові з нас випила ота тільки позика! Як згадаєш аж під нігтями щемить! – розмірковувала баба Марія. Я, Іване, тебе пробачила!..
Несла ж білу глину в мішку підмазати призьбу. Вирвав з рук. Висипав. Розкидав, а мене по обличчю мішком наклепав… А причитував?! тьху:
А ось, я тобі… порядки наведу! А податок? А позику, яка зараза платитиме?! - несамовито верещав. Не даремно твоя Дунька бідкалася, щоб не ліз у ту дірку, в яку не пролізеш! Тями немає. А ти, де треба, де не треба – попереду!, - так подумки виливала і виливала свою печаль, свою обіду Святому Миколаю. Та хіба я одна утисків твоїх зазнала?! А Прокопиху за коси тягав на «засєданіє сільсовєта»! А Марву за душу так теліпав, що кофтину порвав. А Катерині – горшки побив. А Ганна залишилася з поломаним столом. Ой-йо-йой!... На мені завершив! Трапився тﾰки той злополучний день! Я ж просила зачекати, времня ще було. Так ні!.. Крихітку фарби я випросила у сусіда Микити, освіжити іконні рамки, а тебе нечиста в хату принесла. З порогу вереск: «Сколько прєдупреждать?! Сроки на ісходє!»
З моїх рук видер змащену фарбою щіточку і ну шмагать по образу Святого Миколая. Господи!!! Як мене тоді тіпало! На кого ж ти руку підняв?! Увивалася навколо тебе, на колінах лазила, ноги твої смердючі цілувала! Не отямився! Слова мої відлітали від осатанілого тебе. А фарба уп’ялася, не зітерти! Тільки мудрі очі святого на Євангеліє розпізнати можна. Прости, Святий Миколай, Івана за його осоружні витівки… Може йому на тому світі стане краще, ніж тут було. Хмільного ж трактор переїхав, а він звіриною вив, коли грішна душа залишала пошматоване тіло. І мене прости, що вкотре переказую непристойні події. Прости Боже нас за все прожите, і за… Телефон обірвав роздуми, тітчину оповідь-сповідь.
Синок обіцяв завтра з дочкою привезти правнучат у гості.
– Оце радість! – виголосила тітка Марія. Оце довгоочікуваний подарунок мені принесе Святий Миколай! Слава Богу! А що мені потрібно?!!!
На дворі повільно згущалися зимові сутінки, та на серці у старенької – розвиднялося, бо дозрівала радісна зустріч з дорогою родиною.
Зазим’є
Ольга ЩИГОЛЬ
