«Почати нашу розмову про милосердя і любов до людей, про тих, хто готовий жертвувати своїм вільним часом для блага інших, мені хочеться з тих цінностей, які сучасна людина декларує як щось важливе, значуще, головне в житті...», - так почав свій виступ на конференції «Організація добровільного соціального служіння» керівник Відділу соціального служіння Катеринбурзької єпархії священик Євгеній Попіченко.

- Якщо підійти до людини і запитати: «Що для тебе найголовніше?», звичайно, вона скаже: сім’я, діти, робота, здоров’я. Не так часто людина скаже, що головне для неї - Господь, віра, запоﾲіді. І зовсім рідко почуєш, що головне для людини - життя вічне.

Ми навіть дуже часто не сприймаємо ці цінності повною мірою. Якщо головне для нас - здоров’я, чому 3/4 населення земної кулі палять, чому процвітають алкоголізм і наркоманія? Якщо головне - діти, то чому у тебе замість семи дітей одна дитина, чому з 15 вагітностей зберігаються тільки дві? Навіть декларуючи ці цінності як важливі, ми часто обманюємо себе.

Давайте спробуємо відредагувати ці пріоритети. Скажімо, у тебе буде робота, але не буде здоров’я - або ﾱуде здоров’я, але не буде роботи. Що вибрати?

Розібралися. Або буде здоров’я, але не буде сім’ї - буде сім’я, але не буде здоров’я? Розібралися. Буде сім’я, але не буде в житті Бога - або буде Бог, але не буде в житті сім’ї? Розібралися і з цим питанням.

Ви пам’ятаєте з Євангелія дуже точні слова Христа - кожна будівля, побудована на піску, не встоїть: їй нема на що спертися. Якщо людина в сім’ї щось втрачає, якщо відбуваються трагедії і немає опори на тверду основу, вона просто губиться і не знає, як поводитися. Знаєтﾵ, як страшно буває на поминках безбожника. Коли проводжають в останню дорогу найближчу людину, і ось цей похмурий, холодний, чорний відчай відчувається найсильніше. Багато хто навіть каже: «Закопайте мене в землю разом з ним, я жити без нього не можу!». Це дуже страшно.

Але якщо у людини є опора на Бога, вона поводиться інакше. Як правильно було сказано, «Господь дав, Господь і взяв, і ім’я Господнє благословенно на віки віків».

У житті так важливо визначити правильну систему, правильну шкалу цінностей, уточнити осоﾱисто для себе, що стоїть на першому місці, що - на другому. Але тут виникає ще одне питання: що об’єднує всі ці цінності, чим ці цінності привертають людину? Тому що якщо людина любить дітей, вона їх народжує, виховує, вона відповідальна за них перед Богом. Якщо людина любить роботу більше, ніж дітей, тоді вона з головою поринає в роботу, робить кар’єру.

Що таке любов? Сучасна масова субкультура нас привчила до того, що любов - це щось таке легке, з чим можна гратися, захоплюватися.

Це простежується і в популярній музиці, і в сучасних фільмах. І зовсім не береться до уваги християнське розуміння любові. Хлопчик підходить до дівчинки і каже: «Мені з тобою добре, щось на зразок, я люблю тебе, чи що.» Тобто людина пояснює свої почуття тим, що відчуває: «Мені добре з тобою». Тобто любити - це означає користуватися людиною, отримувати від неї задоволення.

Що таке любов? Це - ті слізні листи з армії чи з колонії? Людина, яка раніше ставилася до матері абсолютно зневажливо, пише, що, виявляється, любить її.

Чи любов проявляється тоді, коли хлопець ходить в ресторан з дівчиною, дарує їй квіти та інші дорогі подарунки? Швидше за все, він робить це не просто так; значить, він щось хоче від неї взамін.

А що ж таке справжня любов? Важко про це згадувати, але коли у нас в Беслані відбулася страшна катастрофа з дітьми-заручниками, там ця любов по-справжньому виявилася. Це коли десять російських чоловіків пішли на кулі бандитів і самі за п’ять хвилин намагалися врятувати чужих дітей. Дітей іншої віри, іншої національності, дітей, з яких ще невідомо хто виросте. Вони як герої, як люди, що вже досягли праведності, пішли на явну смерть ради невідомих дітей.

Ось тому і сказано, що немає більше тієї любові, як життя своє віддати за ближніх своїх. Вищий ступінь любові, яку змогли ці воїни в своєму серці зібрати, - жертвою, обов’язком, благородством, мужністю, і віддати своє життя за інших.

Як сказав колишній партійний лідер Горбачов, людина змінилася до невпізнання. Дійсно, змінилося не тільки зовнішнє життя, світогляд, змінилася і душа людини. Якщо ми пригадаємо роки Великої Вітчизняної війни, то можемо ﾽавести приклад, як російські жінки, коли мимо них проводили полонених ворогів, ламали хліб і кидали його голодним полоненим. Хоча, можливо, серед них був той, хто вбив чоловіка, хто осиротив дітей. Але саме любов до ближнього виражалася в такій жертві - голодна жінка віддає останній шматок хліба полоненому ворогові.

Мені іноді доводиться гуляти з дітьми, і я маю можливість спостерігати, як сучасні матусі спілкуються зі своїми 3-5-річними дітьми, як вони з ними розмовляють. У їх поведінці явно виявляється ненависть, злість, жорсткість. І мимоволі замислюєшся: а що ж з цих хлоп’ят виросте, які плоди принесе ця дітвора в майбутньому?

Я ще раз повторюся, що «Бог - є любов, і хто перебуває в любові, перебуває в Бозі, так само, як і Бог перебуває в ньому». Без Бога неможливі ніякі справи милосердя, без Бога неможлива ніяка дієва любов. Навіть якщо справа зовні організована як дія любові.

Багато хто, напевно, знає дитячий кіножурнал «Єралаш»; зупинюся на одному сюжеті минулих років - про тимурівців. Коли в офіційній ідеології мовиться, що Бога немає, то справﾸ милосердя перетворюються на формалізм, номінальність.
Так і в даному сюжеті. Група підлітків-піонерів супроводжує стареньку. Вони доглядають її: «Маріє Іванівно, давайте я вам допоможу понести сумку», «Маріє Іванівно, давайте я вас переведу через дорогу». І тут несподівано із-за повороту з’являється їх переляканий однокласник і кричить: «Хлопці, це не наша бабуся, наша живе на сусідній вулиці!» Всі «помічники» кидаються за вказаною адресою, старенька падає в сніг і запитує: «Куди ж ви, тимурівці?» Все це говорить, що не маючи в душі Бога, одними добрими, благими намірами неможливо в серці людини виховати любов.

Розглянемо іншу сторону. У лексиконі сучасної людини дуже популярне слово «розслабитися». Людина живе і працює п’ять днів в тиждень тільки для того, щоб розслабитися у вихідні дні. І всі засоби масової інформації щодня нагадують: ось доживемо до вихідних і розслабимося.

А від чого розслаблятися? Адже ніхто особливо і не напружується. Хоча ми пам’ятаємо заповідь, яку дав Господь: «У поті чола здобуватимеш хліб твій».

Зараз же майже ﾽіхто не пітніє, побачити людину, яка б спітніла на роботі, сьогодні практично неможливо. Зазвичай всі хочуть працювати трохи менше, а отримувати більше і встигати розслаблятися.

Зараз практично неможливо знайти людину, якій можна було б з упевненістю щось доручити, - попросив, і знаєш, що вона це зробить до кінця: не зап’є, не загуляє, не забуде, прийде вчасно і виконає те, що потрібно.

Виникає просто безглузда ситуація, коли храми нашої Православної Церкви будують бригади гарних, надійних таджицьких хлопців. Тому що десять наших чоловіків знайти в одному місці, та так, щоб після зарплати вони не розбіглися і не загубилися і в кращому разі вийшли на роботу - завдання дуже складне.

У серцях багатьох наших сучасників охолола любов. Охолола любов до Вітчизни, любов чоловіка до дружини, батьків до дітей. Любов йде з життя. Ми нерідко спілкуємося із звичайними людьми на вулицях міста, питаємо у них, чи допомагають вони кому-небудь, чи готові допомогти тим, хто має потребу. І отримуємо іноді такі відповіді: «Що, я повинен їм свою зарплату віддати?», або «Що, я повинен узяти їх в свою квартиру?». Страшна вимальовується картина.

Перед Церквою зараз стоїть величезне і непросте завдання. Непросте тому, що за останні двадцять років ми охрестили десятки мільйонів людей. Люди стали ніби православними. Але цікаве питання: якщо у нас абсолютна більшість православних, звідки щорічно п’ять мільйонів абортів, звідки мільйон сиріт, звідки сім з десяти шлюбів закінчуються розлученням, звідки такий великий відсоток наркоманії, алкоголізму і дитячої злочинності? Хто це все робить? Люди, які наділи на себе хрест і назвалися християнами, але по суті, за змістом ними не є.

Тому ми повинні зараз свідчити про Христа не тільки словами, а показуючи всьому світу наші добрі справи і прославляючи Отця Небесного. Щоб люди задумалися і змінювалися від того, що вони «здаються» християнами, до того, щоб стати християнами.

Лідія Єжкова
"Православная Газета"