Неправда дошкільнят – скоріше фантазії, ніж навмисний обман. Вони вже здатні уявити те, чого насправді не було, але ще не усвідомлюють, що, кажучи неправду, порушують моральні норми. У дітей дошкільного віку відбувається становлення образного мислення і воно потребує тренування. Через це малі діти полюбляють видавати бажане за дійсне, уявно створюють собі ситуації, які є для них привабливими. Тобто, вони не мають свідомої мети приховати правду.

Дитина може казати неправду, щоб звернути на себе увагу дорослих. Ми постійно зайняті, мало часу проводимо з дітьми, зате негайно реагуємо на їхні негативні вчинки. Дитина, яка сказала неправду, стане об’єктом уваги батьків на весь вечір. Ви не припускаєте, що вона, можливо, тільки цього й хотіла – щоб її нарешті помітили.

Інколи дошкільня приписує собі щось хороше, щоб його похвалили. Так роблять діти, які відчувають, що не виправдовують сподівань батьків. Казати неправду починає дитина, чиї батьки висувають до неї різні вимоги: мама не дозволяє одного, тато – іншого, а бабуся дозволяє все. Як тут не заплутатися? Якщо дитина дошкільного віку прибріхує одноліткам, вона хоче створити собі ореол успішності. Така неправда свідчить про невпевненість у собі, бажання самоствердитися у колі ровесників.

Від 6 до 12 років у дитячій свідомості з’являється межа між реальним та вигаданим. З 8 – 9 років діти починають розуміти, що казати неправду погано не тому, що казати неправду погано, не тому, що неправда ﾽе подобається дорослим, а тому, що на брехуна не можна покластися, йому не довіряють, з ним не хочуть дружити. І проте є причини, які змушують іти на обман.

Вони так само хочуть визнання однолітків і бояться покарання батьків. У ці роки все життя дитини крутиться навколо успішності у навчанні. Це настільки важливо, що діти готові йти на обман з оцінками, аби тільки не виявитися в очах навколишніх невдахами.

З’являється й нова причина неправди – наслідування батьків. Якщо мама каже по телефону, що тата немає вдома, хоча насправді він тут, або вчить сина: «Давай скажемо, що ми забули…» - дитина засвоює такі моделі поведінки.

Підліток уже здатен усвідомлювати, що трапиться, якщо його неправду викриють. Він свідомо робить вибір: я знаю, що можу втратити повагу й довіру інших, але… Які ж причини змушують його ризикувати репутацією? Він захищає свій внутрішній світ від нетактовного втручання дорослих. Подорослішавши, діти не хочуть, щоб ми бачили їхні переживання, розпитували про заповітні таємниці. У дітей підліткового віку брехня нерідко є формою бﾃнту проти педагогів чи батьків, світу дорослих загалом.

Якщо ми не допомогли їм у дитинстві створити зону довіри та зону успішності, вони і далі будуть годувати байками своїх друзів. Вихваляння в такого підлітка може перетворитися на рису характеру. У цьому віці гостро сприймається подвійна мораль. Дорослий стає об’єктом уважного спостереження й оцінки, і якщо ми вважаємо прийнятним для себе в якихось ситуаціях кривити душею, а від підлітка вимагаємо правдивості, - він кипить від обурення. І легко обманює нас. Схема взаємин, коли дорослий керує життям дитини, більше не пройде. Настав час спілкуватися на рівних, поважати в дитині людину. Насамперед, поважати в підліткові його внутрішній світ. Так, це ваша дитина, але вже доросла настільки, щоб мати свої таємниці. Не треба без дозволу чіпати її речі, без стуку заходити в її кімнату.

А взагалі, причину дитячих обманів треба шукати в сім’ї, у ставленні батьків та інших родичів до дитини та один до одного, у вимогах, очікуваннях від дитини. Інколи діти просто беруть приклад із дорослих. Якщо мамі можна обманювати, то чомﾃ я повинен казати правду? Я ж теж дорослий. Сором’язливі і замкнені діти будуть старанно оберігати свої таємниці. Інші – відкритіші і впевненіші в собі – обманювати батьків будуть менше, але все одно у дитини має бути якийсь свій простір, свої таємниці. Вона просто каже – це моя таємниця, або таємниця друга. І не варто її розпитувати (за винятком випадків, коли треба допомогти розібратися у ситуації). Щоб ваша дитина не брехала, не мала інших негативних форм поведінки, в сім’ї мають запанувати довіра та партнерські стосунки. Якщо вона в чомусь помилилась, не варто її бездумно карати за помилки. Натомість сядьте разом і проаналізуйте їх з позиції дружби, досвіду старшого. Запитайте дитину: «Чому ти помилилася? Які ти з цього зробиш висновки?» І намагайтесь уникати нотацій: «А я ж тобі казала», «Я так і знала», «А це тому, що ти мене не слухалась» тощо. Після довірчої розмови помилка дитини стане для неї коштовним даром досвіду. І надалі вона намагатиметься уникнути такої помилки. До того ж, у разі такого дружнього аналізу невдач дитини, ні її самоцінність, ні самооцінка не страждають.

Як запобігти обману?

Уже після трьох років дітям просто необхідно, щоб дорослі зауважували й оцінювали всі їхні досягнення. Частіше хваліть свою дитину, запевняйте у своїй любові.

Домовтеся в родині про однакові вимоги. Дитина має чітко знати, що можна, а чого ні.

Щоб дитина впевнено почувалася з однолітками, їй потрібна зона успішності, в якій вона б перевершувала друзів. Що у вашої дитини вﾸходить найкраще? Може, записати її у студію танцю, чи в музичну школу?

Можна висловлювати своє незадоволення окремими діями дитини, але не дитиною загалом. Можна засуджувати дії дитини, але не її почуття, хоч якими б небажаними чи недозволеними вони були. Якщо ці почуття з’явилися, отже, для цього є підстави.

Незадоволення діями дитини не повинно бути систематичним, інакше воно переросте у її неприйняття.

Будьте вірними своєму слову, обіцянкам. Навіть якщо є об’єктивні причини, і через якісь обставини ви не зуміли дотриматися своєї обіцянки, не вважайте негідним для себе пояснити дитині причину, з якої порушили її.

Будьте відвертими з дитиною. У побудові правильних і чесних відносин украй важливе бажання дитини бути з вами відвертим. Це бажання можна і потрібно стимулювати.

Поступово, але неухильно знімайте із себе турботу та відповідальність за особисті справи вашої дитини і передавайте їх їй.

Оцінюйте наслідки. Коли дитина вперше говорить неправду, необхідно пояснити їй наслідки цього вчинку. Зробіть це без сторонніх. Пояснення необхідне, воно дозволить дитині зрозуміти, що вона не одна у світі, що кожний вчинок має свій відгук – позитивний чи негативний. Таке пояснення допоможе їй навчитися думати про майбутнє. Давайте змогу дитині самій залагоджувати наслідки її дій або бездіяльності. Тільки тоді вона дорослішатиме і ставатиме «свідомою».

Карайте дитину, залишаючи без хорошого, а не робіть їй погано.

Умійте прощати. Якщо ви ввели вдома «статусні» взаємини, без знижки на вік, ви риﾷикуєте виховати замкнену і боязку людину. Адже, провинившись, дитина думає перш за все, що на неї чекає невідворотне і строге покарання. Відчуття самозбереження і бажання його уникнути стає визначальним чинником у поведінці. І тут до брехні – лише один крок.
Заохочуйте чесність. Не залишайте непоміченим момент, коли ваша дитина призналась вам у чомусь. Повірте, що такі миті в житті дитини дуже важливі. Адже вона робить свій вибір. Не забудьте пояснити, в чому її помилка, але змістіть акцент на момент істини – на те, що ви пишаєтеся тим, що ваша дитина росте чесною людиною.

Подавайте власний приклад. Пам’ятайте: ваша дитина – це до великої міри ваш відбиток. Ви виховуєте нечесну людину тоді, коли припускаєте можливість збрехати у присутності дитини. Інколи в цій брехні дитині відводиться визначена, нехай на перший погляд безневинна, брехня. (Наприклад: «Підійти до телефону і відповідай, що мами немає вдома»). Цим ви закладаєте фундамент для майбутньої брехні.

Сприймайте дитину безумовно. Любіть її не за те, що вона гарна, розумна, здібна, добре навчається, допомагає. Любіть її просто за те, що вона є. Не уникайте шансів дати їй це від­чути. Повто­рюйте частіше заповітні слова: «Я тебе дуже, дуже люблю»!!!