Коротко про таїнства церковні

  • Оцініть матеріал!
    (2 голосів)

Таїнство – це священнодія, встаᄑовлена самим Ісусом Христом, Головою Церкви. При звершенні цієї священнодії невидимо подається від Бога благодать Пресвятого Духа тому, над ким священнодія таїнства звершується.


Таїнств у Православної Церкви є сім: Хрещення, Миропомазання, Причастя, Покаяння (сповідь), Священство, Шлюб (вінчання), маслособорування (єлеосвячення.)



ХРЕЩЕННЯ І МИРОПОМАЗАННЯ


Найперше таїнство, яке звершується над людиною – це святе Хрещення. Таїнство святого Хрещення установив Сам Христос Господь. Він Сам хрестився від Івана в Йордані. А після воскресіння Свого, посилаючи апостолів на проповідь, сказав: "Ідіть, навчайте всі народи і хрестіть їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа" (Мф.28,19).

Що потрібно для того, щоб достойно прийняти таїнство святого Хрещення?

Для тих, що досягли 7 років і більше – покаяння і глибока віра. "Покайтеся,- каже апостол,- і нехай охреститься кожний з вас в ім'я Ісуса Христа для охрещення від гріхів, і приймете дар Святого Духа."

І Христос Господь те ж говорить: "Хто увірує й охреститься, той спасенний буде."

Як звершується таїᄑство Хрещення?

Перед звершенням Таїнства хрещення буває наречення імені, яке дається людині на честь якогось зі святих православної Церкви. При цьому священик тричі осіняє хресним знаменням і благає Бога бути милостивим до цієї людини і, після приєднання через хрещення до святої Церкви, зробити її учасником вічного блаженства. Коли ж настане час хрещення, священик молить Господа вигнати з цієї людини всякого лукавого і нечистого духа, що ховається і гніздиться в її серці, і зробити її членом Церкви і спадкоємцем вічного блаженства; схрещуваний же відрікається від диявола, дає обіцянку служити не йому, а Христові, і читанням Символу віри підтверджує свою віру в Христа, як Царя і Бога.

Коли ж хрестять немовля, то зречення диявола і всіх діл його, а так само і Символ віри промовляють від його імені куми, тобто хрещений батько і хрещена мати, які є поручителями за віру охрещуваного і беруть на себе обов'язок навчити його віри, коли він виросте, і турботу про те, щоб він жив по-християнськи. Далі священик молить Господа освятити воду в купелі і, відігнавши від неї диявола, зробити її для того, кого хрᄉстять, джерелом нового і святого життя і при цьому тричі робить у воді знамення хреста, спочатку своєю рукою, а потім освяченим єлеєм, яким він помазує також і схрещуваного на знак милості Божої до нього.

Відтак священик тричі занурює його у воду, промовляючи: "Охрещується раб Божий (називаючи його ім'я) в ім'я Отця, амінь; і Сина, амінь; і Святого Духа, амінь". На хрещеного покладаються білий одяг та хрест.

Білий одяг служить знаком чистоти душі після хрещення і нагадує йому, щоб він і надалі зберігав цю чистоту, а хрест служить видимим знаком йогᄒ віри в Ісуса Христа.

Одразу ж після цього звершується Таїнство миропомазання.  Це таїнство, в якому при помазанні частин тіла в ім'я Духа Святого, віруючому подаються дари Святого Духа, що дають зростання в благодаті Божій та укріпляють у житті духовному.  Початок помазання св. єлеєм (оливою) ми бачимо ще в Старому Заповіті, коли Господь повелів Мойсееві помазати Аарона й його синів на священство (Вих. 29, 7). Святим єлеєм помазували царів на царство, наприклад пророків Самуїла, Савла й Давида, після чого на них зійшов Дух Святий.

Священик помазуヤ схрещуваного св. миром, роблячи ним знак хреста на різних частинах тіла, з промовлянням слова "печать (тобто знак) дару Духа Святого". В цей час невидимо подаються охрещеному дари Святого Духа, з допомогою яких він зростає і зміцнюється в житті духовному. Чоло помазується миром для освячення розуму; очі, ніздрі, вуста, вуха для освячення почуттів; груди - для освячення серця; руки і ноги - для освячення діл (вчинків) і всієї поведінки.

Потім триразове обходження священика з новоохрещеним і його хрещеними батьками навколо купелі є знак торжества і радоチті духовної. Запалені свічки в їхніх руках служать знаком духовного просвічення, а хрестообразний постриг волосся на голові хрещеного робиться на знак його посвячення Господу.



ПОКАЯННЯ І ПРИЧАСТЯ

Покання це таїнство, в якому той, хто кається перед Богом, сповідує (виказує) свої гріхи перед священиком і через видиме прощення гріхів від священика, невидимо одержує прощення від Самого Ісуса Христа.

Покаяння дане людям  від Бога з самого початку. Як засіб виправляти свої помилки  й провини перед Богом.

Вороᄈ Бога, лукавий сатана, завжди спокушає людей на гріх, на погані протизаконні вчинки, то розпалюючи їх чуття до пристрасті, то приваблюючи оманною насолодою гріха. Тому люди легко впадають у тяжкі гріхи, які віддаляють їх від Бога, бо всякий гріх не від Бога, а від диявола. (1 Ів.3,8). Тому то вчинки свої завжди треба перевіряти і, якщо вони суперечать заповідям Божим, треба щиро покаятися, тобто осудити себе перед своєю совістю, поставити в серці твердий намір не повторювати того гріха, а просити в Бога прощення й допомоги.

Таким чином, покаяння складається з двох частин:

1.      Із внутрішнього визнанання  своєї провини перед Богом, жалкування, що так зробив, самоосудження і твердого наміру виправити своє життя.

2.      Із щирої сповіді гріхів своїх перед священиком і одержання від нього в імені Божому прощеня гріхів.

Людина, приступаючи до цих Таїнств, спочатку поститься протягом кількох днів і відвідує служби церковні, згадуючи свої гріхи, сумує і молить Господа про помилування її. Потім у призначений час вона приходить до священика, що здійснює сповідь біля аналоя, на якому лежать хреチт і Євангеліє, і кається у гріхах. Священик, бачачи чистосердсчне покаяння того, хто сповідається, покладає кінець єпитрахилі на його схилену голову і читає відпускну молитву, прощаючи гріхи від імені Самого Ісуса Христа та осіняючи його хресним знаменням. Поцілувавши хрест, сповідник відходить із заспокоєним сумлінням і благає Господа сподобити його причаститися св. Таїн. Таїнство причастя здійснюється під час літургії. Всі сповідники повторюють за священиком молитву перед причастям і роблять доземний поклін, а потім благоговійно підходять до св. чᄚші і причащаються св. таїн, споживаючи у вигляді хліба і вина істинне тіло Христове й істинну кров Христову.

Після причастя, крім подяки, що возноситься за літургією, читаються ще від імені причасників особливі подячні молитви. Хворих же священик причащає в їхніх домівках, спочатку їх сповідавши.

Яка користь від святого Причастя?

Кожний, хто причащається, найтісніше з'єднується з Христом Господом, і через нього стає спільником життя вічного. "Хто їсть Моє Тіло і п'є Мою Кров, той має життя вічне (Ів. 6,54)". "Хто їсть Моє Тіло і п'є Мою Кров, той у Мені перебуває, і Я в ньому" (Ів. 56 ).



СВЯЩЕНСТВО

Це - таїнство, в якому Дух Святий настановляє правильно обраного достойного кандидата через святительське рукоположення священнодіяти таїнства й пасти отару Христову. Священство установлене Богом ще у Старому Заповіті. Господь повелів Мойсееві посвятити Аарона на первосвященика, синів його на священиків, а все покоління Левія на левитів, тобто нижчих служителів при Скінії (Лев. 8. 1-36).

Христос Господь, установляючи Новий Заповіт, не відмінив священства, як інституту священнослужителів Церкви, лише наповнив його новим змістом, як і сказав: «Я не прийшов зруйнувати Закон, а виповнити» (Мт. 5, 17).

У Старому Заповіті Господь повелів Мойсееві помити Аарона й його синів та посвятити в священство, помазавши їх святою оливою (Лев. 8, 5-13).


Єпископ

Єпископ-архиєрей, як апостольський наступник, є головним керівником Церкви своєї області як духовно, так і адміністративно. Він є відповідальним за моральний стан вірних його області як перед Богом, так і перед вищою церковною владою. Він рукополагає пресвітерів і дияконів та відповідає за них. Йому підлягають як духовно, так і адміністративно, всі парафії його області.

Єпископ звершує всі таїнства і всі богослужбові відправи, також освячує миро й антимінси.


Священик

Священик (пресвітер) з благословення свого обласного єпископа проводить своє пастирське служіння в дорученій йому парафії. Звершує всі богослужбові відправи і всі таїнства, крім таїнства священства.

Священик у своїй парафії є пастирем, наставником і першим порадником своєї пастви. Він є духовним отцем і вчителем віри Христової та доброго християнського життя. В богослуженні він, як і архиєрей, часто зображає собою Христа Господа, наприклад на Божественній Літургії, особливо тоді, коли звершує Божественну Євхаристію та подає Святі Христові Тайни.

Священик як пастир керує своєю настою за дорученням єпископа і за його настановами. Без волі єпископа він не має права залишити доручену йому паству і переходити до іншої.


Диякон

Диякон є найближчим помічником як єпископа (протодиякон), так і священика на богослуженні. Диякон також є помічником настоятеля в навчанні віри членів парафії.

Диякони виголошують єктенії на богослужбових відправах і тим самим стають устами народу в молитві до Бога, Дияконське служіння є перехідне, бо кожний диякон повинен готувати себе до вищого ступеня — священства.

Тому й його моральні обов'язки не менші, ніж обов'язки священика бути у всьому зразком для вірних. Диякон є освячений служитель Божий і тому заслуговує на добру пошану з боку вірних (1 Тим. З, 8-13).



ШЛЮБ

Шлюб - це таїнство, в якому жених і наречена при добровільній обіцянці вірності одне одному перед священиком і Церквою, благословляються на подружнє співжиття на зразок спілки (союзу) Христа з Церквою, і їм випрошується благодать чистої однодушності для благословенного пород­ження й християнського виховання дітей.

Таїнство Шлюбу установлене Богом при самому створенні мужа й жони. Господь благословив перших людей і  сказів: «Плодіться, розмножуйтесь» (Бут. 1, 28). Христос Спавитель підтвердив святість шлюбу, коли сказав фарисеям: «Покине чоловік батька свого й матір, пристане до жони своє; і будуть удвох одне тіло, і що Бог з'єднав, люди нехай не разлучають» (Мт. 19, 5-6).

Шлюб тоді є законним, коли він освячений Церквою. Без цього немає шлюбу, а лише беззаконне співжиття. Як і Христос сказав самарянці: «Ти п'ять мужів мала, але й той, що тепер маєш, не є тобі муж» (Ів. 4, 18).

Подружнє життя - то велика святиня перед Богом. Чесне подружжя й ложе нескверне. За велику вірність Господь нагороджує щастям у дітях. І навпаки, зрада подружжя дуже гнівить Бога. Найтяжчий смертельний гріх - це перелюбство (зрада дружині). Апостоли твердо зазначають, що перелюбники, зрадники, розпусники Царства Божого осягнути не можуть (Еф, 5, 5). Чоловік і жінка удвох є одне тіло, а тому й повинні любити й оберігати одне одного, як себе, до самої смерті. Сьома заповідь просто каже: "Не перелюбствуй".  А в Старому Заповіті за подружню зраду побивали камінням.





ЄЛЕЄОСВЯЧЕННЯ

Це таїнство, в якому при помазанні хворого святою оливою (єлеєм) призивається на нього благодать Божа, що зціліє немочі душевні й тілесні.

Маслособорування має свій початок від апостолів, які, бувши послані Ісусом Христом, «мазали оливою багатьох недужих, і (ті) зцілялися» (Мр. 6, 13).

Те ж таїнство святі апостоли передали й Церкві. «Коли хто хворіє у вас, - каже апостол Яків, - нехай покличе пресвітерів церковних і нехай помоляться над ним і помажуть його оливою в ім'я Господнє. Молитва віри спасе хворого, і підійме його Господь, і якщо гріхи содіяв, простяться йому».

Це таїнство зветься ще «соборуванням», бо його повинен, за словами апостола, звершувати собор священиків у кількості сім, хоч на практиці його виконує один священик.

Таїнство єлеосвячення може повторюватися.

 


Поширений катехизис Православної Церкви Христової

теги
Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Найближчі паломництва