Нам, церковникам, часто доводиться чути такі закиди: «Церква гроші любить». Хочеться перш за все сказати, що Церква – це не прибуткове підприємство; держава її також не утримує. Церква живе за рахунок пожертв. У церкві є настоятель, священик, у якого є сім’я, яку потрібно утримувати, є квартира, яка потребує витрат, часом ремонту (як і у всіх смертних). Сама будівля церковна, храм, потребує опалення, освітлення, ремонту. Оскільки Церква є особою юридичною (не физичною), то і ціни на комунальні послуги значно вищі, ніж для нас з вами.   Ми на власні очі бачимо, як повільно будується духовно-просвітницький центр, припинився роспис двох преділів храму, які звичайно проводилися по мірі надходження коштів. При кожному храмі має бути трапезна. У нас вона планується в духовно-просвітницькому центрі і коли буде – не відомо. А поки що, наша Церква після богослужіння схожа на "Общепіт", а не на храм молитви.

Однак, оживають, тягнуться до храму, до нашого батюшки о. Олександра люди. Тому маємо надію, що він навчаючи, наставляючи, оберігаючи, врачуючи і спасаючи паству, достукається  до сердець "сильних світу цього", яких у батюшки багато і вони будуть жертвувати гроші на будівництво Центру та розпис храму. Бо о. Олександр не говорить сам від себе: через його уста, по благодаті священства, до них звертається Сам Господь, Сам Дух Святий наставляє його, що треба говорити. Хвалити Бога, голова сільської Ради Спичак Людмила Валентинівна, як православна христианка і мудрий керівник, надає велику допомогу для процвітання нашої Церкви, будівництва духовно-просвітницького Центру, вирішує безліч щоденних питань (плиткою викладена вся теріторія храму, зроблено цегляний паркан навколо храму.).

Останнім часом за допомогою церковної громади на чолі зі старостою Іваном Богдановичем в Церкві зроблено ремонт, закуплено нові ікони та відреставровано старі.

Щоб більше людей могло долучитися до Слова Божого, навчитися розуміти, чому ми христиани, чому православні, стараннями о. Анатолія, окремих членів двадцятки та інших прихожан у нашому приході почала випускатись ця газета, яку ви зараз тримаете в руках. Ми мусимо брати за неї пожертву, тому що ми не секта, нам не присилають матеріальну допомогу із Америки, а  газету випускаємо власним коштом.

В міру можливостей проводимо культурно-масові заходи. У день свята Святого Миколая у нашому храмі після літургії дітками з Недільної школи для парафіян та гостей була відтворена вистава про Святого Миколая.

Перед початком навчального року приходять учні і студенти отримати благословення Церкви. Багато їздять наші парафіяни в паломницькі поїздки не тільки по Україні, але і за кордон.

При нашому храмі після богослужіння впро­ва­джено чаювання. Раді­сно і сумлінно несе послух Світлана Павлюк, яка пригощає чаем, за що і має сердечну вдячність від парафіян та гостей Церкви.  Щира вдя­чність парафіянам, які допомо­гають прибира­ти в Церкві, готувати ії до великих Свят, сади­ти, полоти та зберегати квіти, відбувати хра­мові свята: Олександру та Юлії Мартиненко, Олені Надич, Людмилі Заець, Тетяні Суворіній, Надії Калиті, Любові Конончук, Ніні Барбон, Ользі Щиголь, Ніні Бондаренко, Марії Бутиріній,  Марії Швидак, Вікторії Соповій, Андрію Гуріну, Валентині Ковпак,  рﾾдині Лисенко, Наталії Стре­ль­ченко, Софії Делай­чук, Любові Бацан, Софії Радченко, Софії Литвиненко, Таісії Машевській, Галині Приходько, Галині Галицькій, Галині Левченко, Раїсі Білогуб, Валентині Підіпригорі, Софії Погребняк, Любові Радченко, Софії Загурі, Галині Демченко, Марії Холявко та багатьом іншим. Оскільки наше село є православним, у нас є храм Божий, у нас є пастир. Наша Церква стоїть на сторожі наших душ, щоб не проникли до нас "вовки в овечих шкі­рах" та не погубили нас. Я маю на увазі секту Єгови, яка дуже полюбляє наше село. В багатьох країнах ﾁвіту вона є забороненою, як секта, що приносить шкоду державі. У нас же вона дозволена. Церква розповсюдила листівку про цю тоталі­тарну секту, яка понево­лює людей і робить їх "зомбі" та ще раз нага­дала, що Господь наш Іісус Христос створив нас вільними. Якщо Сам Господь не захотів, щоб ми були його роботами, то яку нечувану зухвалість потрібно мати, щоб позбавляти духовної волі собі подібних.

Церква у нашому селі займає тверду позицію і має впевнено зростаючий авторитет. Тому, якщо чесно, зі страхом Божим, з великою любов’ю до Бога і людей виконує свою головну місію - спасіння людських душ.