Для початку спробуємо дати деяке визначення православного Таїнства і зрозуміти його сенс. У православному Законі Божому Таїнством називається “таке священнодійство, через яке таємно, невидимим чином подається людині благодать Святаго Духа”. Всіх Таїнств Православної Церкви сім: хрещення, миропомазання, покаяння (сповідь), причастя (Таїнство Святої Євхаристії), шлюб, священство і єлеєосвячення. Все це не данина багатовіковій традиції, не “вигадка попів”, як думає дехто, особливо з числа наукової інтелігенції. Таїнство це реальність, причому значно більша, ніж те ж магнітне поле або електрика. Але реальність ця особлива, “покуштувати” яку неможливо, як неможливо “пробірочним” способом переконатися в існуванні совісті, любові, печалі та інших людських почуттів або станів, що від неосягнення не стають неіснуючими.
Таїнство - це зримий прояв сили Божої, що проявляється на людях. Ті, хто бував у святих місцях, на могилках особливо чтимих Православною Церквою старців, напевно, бачили чудеса, про які ми знаємо з Євангелія і Житіях свяﾂих, коли сліпі прозрівали, глухі починали чути, біснуваті назавжди позбавлялися від своєї страшної недуги. Таїнство – це та основа, на якій століттями тримається вся Православна Церква. Без нього її доля, як і її існування, були б визначені ще дві тисячі років тому. Підходячи до питання про ціну Таїнства, необхідно сказати, що останнє – це не якась константа, подібна до мір довжини і ваги, а щось цілком інше. Це завжди і передусім подія, чинність, що твориться в людській душі, а не в ощадбанку. Саме тому можна викласти за Таїнство весь свій маєток, але воно не здійсниться у вас, тому що душа не телефон-автомат, який спрацьовує, коли в нього потрапляє монетка. Для здійснення Таїнства потрібна віра і внутрішня готовність душі і серця.
Оскільки йдеться саме про православне Таїнство, то доречно сказати про те, в чому ж його відмінність від інших так званих “таїнств” світу цього? Різниця, передусім, в благодатності, в тому “добрі”, що Бог віддає людям задарма. Не коштовно, помітьте, і не просто так, а взагалі нічого за цей дар не вимагаючи. Благодать - це та незбагненна енергія Бога, що допомагає ﾻюдині очиститися, омитися від гріха, щось в собі перемінити і, зрештою, освятитися і врятувати свою безсмертну душу. “Воля Божа, – говорить апостол Павло в одному зі своїх послань Фессалонікійській церкві, – освячення ваше”. Інші “таїнства” цієї сили позбавлені.
На відміну від членів всіляких таємних орденів, для яких ореол невідомості і вибраності значно вище самої тайни, православне Таїнство не йде в підземелля. Воно залишається доступним для всіх і кожного. В євангельській притчі про втрачену вівцю, заради якої пастир залишив інших дев'яносто дев'ять, ця доступність розкривається повністю. Тепер звернемося до слів Спасителя, звернутих до найближчих своїх учнів, які йшли на євангельську проповідь: “Даром отримали, даром подавайте” (Мф.10,8). Зберігаючи цю заповідь, Православна Церква і по цей день не бере плати за Таїнство. Одного разу, вже після Вознесіння Христового, біля воріт єрусалимського храму апостоли Петро й Іоанн побачили чоловіка, як сказано в Письмі, “хромого от чрева матери”, що просив у них милостиню. Петро уважно подивився на нього і сказав: “Срібла і золота у мене немає. А що маю, те даю тобі: в ім'я Іісуса Христа Назорея встань і ходи”. Отримавши благодать задарма, апостоли задарма і віддали її. Але за що ж тоді сьогодні в православных храмах прихожани платять гроші? За все, окрім самого Таїнства: за записочки з іменами, за свічки, книги, ікони, просфори і молебні, за все, що робиться людиною, тобто за саму працю в храмі. Але ні в якому випадку не за те, що робиться Богом. Навряд чи хтось буде сперечатися з тим, що у всього на світі є своя ціна. Безумовно, ця ціна є і у православного Таїнства, але обчислити її неможливо, оскільки вона дорівнює не фунтам, доларам або карбованцям, а ціні викуплення людства від гріха, ціні нашого звільнення від духовної і вічної смерті. Ціна Таїнства - Кров Спасителя. Тому правильно буде зупинитися на твердженні, що плату в Церкві беруть не за Таїнство, а за працю священиків. “Труждающийся достоин пропитания”, – говорив Христос (Мф. 10,9-10).
Священик - це не тільки служитель Христа, але і людина, якій теж потрібно їсти, пити, а якщо у нього є родина – піклуватися про своїх домашніх. Праця священика, без сумніву, тяжкий хрест заﾀади Христа, всупереч тому, як майже всі нецерковні люди кажуть про “роботу” батюшки, як про таку, де нічого не треба робити. Ті, хто взяв на себе труд відстояти хоча б одну службу, знають, наскільки це тяжко. А два рази в день? А чотири? А все життя? Священик зобов'язаний в будь-який час дня і ночі, в здоров'ї або в хворобі спасати людські душі. У священика немає слів “не хочу”. Він повинен сповідати, хрестити, відспівувати і проводити інші треби просто тому, що на ньому лежить благодать священства. Тільки неміч або якісь особливі і непередбачені обставини моﾶуть дати священику деяке послаблення. Священик – раб Іісуса Христа. От що таке “робота” батюшки.
Крім того, священикам потрібно терпіти і людські немочі. Справді, найтяжчий іспит Сповідь. За покликанням, будь-який батюшка повинен любити своїх духовних чад. Але за своїм єством священик така ж людина, як і ми всі, що втомлюється не тільки фізично, але і духовно. Тільки на відміну від нас, він більше зміцнюється благодаттю Святого Духа. Уявіть, що вам щодня потрібно дізнаватися про дорогих вам людей неприємне, те, що називається гріхами, те, що всі ми ретельно один від одного приховуємо, і через це здатне відвернутися від нас навіть любляче серце. А священику потрібно слухати це щодня.
І, нарешті. Якщо звичайна людина може дозволити собі зірватися на крик або помсту, то священик просто не має на це права. От за цю працю Православна Церква і просить добровільну, посильну жертву. Чи буде це пожертвування на церкву, чи ви купите свічечки, книги або іконочки, чи замовите молебень - це ваша добровільна жертва. Якщо у вас не буде чим віддячити батюшці, то він проведе требу і во сﾻаву Божу. Ваше щире розкаяння в гріхах і тверду обіцянку постаратися більше не робити їх ніколи Господь прийме замість плати.
Ціни встановлені в Церкві не за Таїнства, а за те, що допомагає нам піднятися на духовну висоту: за книги, свічки, ікони, ладан і інше, тобто, за все те, що створює у нас необхідний настрій на молитву. Звичайно, Дух Святий може зійти на нас і в голому полі, але Церква, це величезний організм, що з кожним століттям росте, множиться і розвивається, як могутнє дерево. Без обрядовості Церкві, як і тілу без одягу, обійтися ніяк не можна. По суті, ціна в Церкві умовна, як умовна і сама наявність у ній цін. Але не будемо забувати, дорогі браття і сестри, що Церква живе в світі. Єпископи зобов'язані піклуватися про паству і про те, щоб відновлювалися храми, монастирі, церковні школи. Для ведення церковної служби необхідний труд хору, що оплачується. Необхідні ладан, свічки, масло. Багато чого потрібно купувати в інших містах або за кордоном. Перевезення повинно бути оплачене, як повинні бути оплачені самі книги, ікони, одяг для служителів, комунальні послуги, охорона храмів, повинні бути оплачені продукти для церковних трапезних. Засоби беруться, звичайно, з добровільних пожертвувань рихожан.
Але в наші дні пожертвування перестало бути велінням душі, воно стало скоріше “престижним”. І справа навіть не в пожертвуванні на церкву. Йдеться про готовність одягти роздягненого, напоїти спраглого, нагодувати голодного і втішити скорботного - це теж жертва. Люди забули, що за кожним страждальцем невидимо стоїть Сам Христос. Він невидимо присутній в кожному страждальцеві, закликаючи нас з вами до любові і самопожертﾲи заради ближнього. Христу не потрібні гроші або їжа і пиття, Йому потрібне наше серце – милосердя. Років сто – сто пятдесят назад наше суспільство було просякнуте православным духом, як губка маслом. У людях жила віра. У комусь вона жевріла, в комусь бушувала яскравим полум'ям, але атеїзм все ж не був соціальним явищем. Суспільство тієї пори розуміло значення релігії в житті нації і всіляко намагалося сприяти Православ'ю. Народ жертвував на будівництво храмів, монастирів, притулків і лікарень, на допомогу ув'язненим, голодним, дотримуючись однієї з давніх заповідей про церковну десятину.
У наші дні постає прямо протилежна картина. Люди все менше жертвують на храми, невдоволені “порядками” в Церкві і все більше судять священиків. У одного, мовляв, джип, у іншого радіотелефон. А тоді, коли горе торкається цих людей або їхніх близьких, вони поспішають за допомогою саме до батюшки. Уявіть, що десь помирає людина, її останнє бажання – причаститися Святих Христових Таїн, а родичі не можуть знайти батюшку, оскільки у нього немає не тільки джипа або легковика, але навіть телефону. Тепер уявімо, що людина померла без Причастя, без останньої сповіді, і що буде з її безсмертною душею, Бог знає. Тепер уявіть, що ця людина – ви.
Тому, дорогі браття і сестри, залишимо на совісті священиків самим розпоряджатися своїм достатком, і вже якщо у когось з них з'являється машина або телефон, або квартира, думаймо, що це для нашого ж блага. Якщо є можливість зателефонувати до батюшки і привезти його до хворого чи помираючого раніше, що в тому поганого? Сьогодні священикам потрібно їздити по всій області і потрібно тільки радіти, що на якомусь далекому приході з'явився свій автомобіль.
От і попробуйте обчислити ціну Таїнства навіть у межах нашого земного буття, не посягайте на Вічність. Безумовно, оцінити Таїнство не можна, це неоціненний дар Божий. Але оцінити працю священиків можна цілком. Запитуючи: “Скільки коштує Таїнство?” – подумайте про те, скільки ви зможете заплатити за безцінне, за долю своєї безсмертої душі.
Максим Стефанович
Віра і культура
