Як тривога – то до Бога. Цю приказку народ вигадав недарма, адже ми часто згадуємо про потреби нашої душі тільки тоді, коли навалюється купа проблем, погіршується здоров’я або втрачаємо близьких людей. Саме в такі хвилини віруючій людині хочеться піти до церкви, помолитися, запалити свічку чи замовити молебень.
Найчастіше у храмі люди подають записки «За здоров’я» та «За упокій».
– Сутність молебню «За здравіє» полягає не лише в молитві за фізичне здоров’я людини, а й за духовне, її матеріальний добробут. У цю записку слід вписувати всіх, кому ми бажаємо здоров’я, спасіння і благоденства.
Що ж до молитов за упокій, то у Бога немає мертвих, для нього усі живі. І Господь не казав, що ближнього треба любити лише тоді, коли він з нами на землі. Зі Святого Письма нам відомо, що немає можливості каяття після смерті, і тому ті, що відходять до Господа, мають потребу у допомозі, і наш святий обов’язок молитися за спокій душ наших рідних та близьких та прощення їм гріхів.
Хоча церква дуже обережно ставиться до снів та не займається їхнім тлумаченням, коли сняться померлі, то це чи не єдиний випадок, коли Церква знає точну відповідь на запитання “що робити?”. Треба посилити молитву за упокій душі свого родича або близького, який наснився, відправити панахиду, або помолитися за спочилого на літургії.
Коли подаєте церковні записки, дотримуйтеся таких правил:
1. Пишіть розбірливими, великими літерами.
2. Вкажіть у записці – “За здоров’я” або “За упокій”.
3. Імена пишіть у родовому відмінку (питання “кого?”).
4. Вказуйте повне православне ім’я, навіть якщо поминаєте дітей (наприклад, не Серьожі, а Сергія, не Поліни, а Аполлінарії).
5. Перед іменами священнослужителів указуйте їхній сан, повністю або в зрозумілому скороченні (наприклад, архієп. Никона, ієрея Петра).
6. Дитина до 7 років називається немовлям, від 7 до 15 років – отроком (отроковицею).
7. Не слід писати прізвища, по батькові, звання, професії тих, кого поминаєте, та вказувати, якими родичами вони вам доводяться.
8. Проте допускається включення у записку слів: “воїна”, “ченця”, “скорботного”, “хворого”, “подорожуючого”, “ув’язненого”, “учня”, “заблудлого”.
9. Не писати: “стражденного”, “озлобленого”, “дівиці”, “удовиці”, “вагітної”.
10. У записках про спочилих відзначте “новопреставленого” (від дня смерті до виповнення 40 днів), “приснопам’ятного” (покійний, що має цього дня пам’ятні дати), «вбитого».
11. За тих, кого Церква прославила в сонмі святих (наприклад, блаженну Ксенію), молитися вже не потрібно.
У храмі на богослужінні поминають лише хрещених в Православній Церкві. На літургії можна подати записки про здоров’я і за упокій.
За здоров’я записки подаються на проскомидію, єктенію, молебень.
За упокій – на проскомидію, єктенію, панахиду.
Проскомидія – перша частина літургії, коли за кожне ім’я, вказане в записці, із особливих просфор виймають частинки, які згодом із молитвою про прощення гріхів тим, кого поминають, опускають у Чашу, де вони омиваються Кров’ю Христовою; Ця молитва має найбільшу силу і до неї потрібно прибігати по можливості як найчастіше.
Єктенія: імена зачитуються після читання Євангелія на Літургії, поминання відбувається привселюдно. Його зазвичай здійснює диякон. Після закінчення літургії єктенійні записки в багатьох храмах поминають повторно, на требах.
Молебень: окрема служба (треба) на замовлення. У записці на молебень можна вказати, кому він адресований: наприклад – молебень до якоїсь ікони Богородиці, святого, подячний тощо.
Панахида: окрема служба про померлих, що відправляється часто.
Існують ще Батьківські суботи, перед якими служиться Парастас –спеціальна заупокійна служба. Записки, подані на Батьківську суботу, читаються і напередодні, в п’ятницю, на парастас, і в суботу під час Літургії на єктенії, і після Літургії на панахиді.
І про живих, і про померлих можна також замовляти сорокоуст, піврічне, річне, п’ятирічне і вічне поминання.
Сорокоуст: молитва на проскомідії напротязі 40 днів з вийманням часточки зі святої просфори; піврічне, річне, п’ятирічне і вічне поминання відбувається за тим самим принципом.
У записках пишуть імена тільки хрещених людей.
Писати їх слід у родовому відмінку: за здоров’я (кого?) Іоанна, за упокій (кого?) Параскеви.
Новонароджених (іще нехрещених) записують так: (ім’я матері) з чадом. Вагітних – непразної (ім’я).
Хворих – болящої (го) (ім’я).
У записках про спочилих не можна подавати імена самогубців, нехрещених немовлят (про них моляться вдома).
Записка, написана неохайним, нерозбірливим почерком, з безліччю імен, свідчить про те, що людина не розуміє священної важливості і високого призначення записів імен живих і покійних для їх поминання.
Пожертва за молитву добровільна.
