До 1875 р. завершується будівництво прекрасного трохпрестольного храму на честь Воскресіння Христового в центрі села, прикрашеного фігурною кладкою з жовтої цегли. Стара деревяна церква була перенесена в сусіднє село Погреби, де вона простояла до приходу більшовиків.

Головним ініціатором будівництва був архієпископ Павло (Субботовський). Народився владика Павло наприкінці 18 стріччя в простій зазимській родині. Рано залишився без батьків і, єдине, що його утішало і давало надію в житті, це чиста віра і сердечна молитва до Бога, що як життєдайне джерело зміцнювали його духовні сили для служіння Богу. З дитинства він любив старенький деревяний храм, постійно ходив на службу, допомагав священику, співав на кліросі - славословив Творця, молився за "искренния своя". І от одного разу, як це часто буває - його полумяну віру помічає якась високопоставлена невідома особа, вона забирає його до себе... потім семінарія, академія, чернецтво...

Далі, про його життя нам відомо те, що він був архімандритом у Смоленському Свято-Аврааміївському монастирі і ректором Смоленської Духовної семінарії. У 1817 р. його рукоположили в сан єпископа з поставлянням на Харківську єпархію. У Харкові архіпастир будує архієрейський будинок, що зберігся дотепер і церкву в братському корпусі в імя св. апостола Іоанна Богослова. У 1826 р. владику Павла переводять на Астраханську кафедру з титулом архієпископа Астраханського і Кавказького. Невтомно трудився старенький єпископ на ниві Христовій і на Кавказькому краї. Саме тут у 1832 р. владика Павло помер. Усі гроші, що залишилися, він заповів на будівництво великого цегельного храму у своєму рідному селі, про яке памятав до кінця свого життя. Вічна память владиці Павлові!

У будівництві нового храму брало участь усе село. Цеглу високої якості привозили на підводах з Вишгорода і частково випалювали на місці. Останні опоряджувальні роботи були довершені в 1875 р. З цього моменту історія храму тісно переплелася з історією Зазимя: революція, голод, війна, радянська влада - усе це "памятають" стіни церкви. У 1920 р. біля храму була рішуча битва між радянською владою і повсталими зазимцями. Храм постраждав, згоріло багато ікон, книги, настінний розпис. Протягом шести років церкву відремонтували, відновилося богослужіння, але не надовго... у тридцятих роках нова влада закрила храм і прийняла рішення перебудувати його на клуб для молоді.

Господь не допустив такого святотатства. Знайшлись люди, що допомогли храму вижити і зберегли його, як цінний памятник архітектури. Але не дивлячись на це, богоборці знайшли інший спосіб потоптати святиню. У 1937 р. Броварське НКВД заарештувало і розстріляло настоятеля священика Михайла Подільського. Нині він числиться у документах для канонізації, як св. новомученик. Храм був закритий і обладнаний під зерносховище. Навіть сьогодні можна побачити в підлозі отвори, в яких стояли перегородки і станки. Це було наприкінці 30-х років. Наступила Вітчизняна війна, прийшли німці. Церква була відкрита, богослужіння відновилося, з цього часу храм уже не закривали. Історія продовжується...

Диякон Свято-Воскресенського храму
Анатолій Слинько