Я зайнятий

В одному селі жила багатодітна сім'я – чоловік, дружина і четверо дітлахів. Усе життя господар будинку важко працював і намагався забезпечити своїх близьких усім необхідним.
Щонеділі дружина водила дітей до храму, на службу. Однак глава сім'ї відмовлявся ходити до церкви, і на запитання дружини, чому він не ходить, завжди відповідав одне й те саме: «Ти йди. А я зайнятий».
У господаря будинку була звичка. Яку б справу чоловік не починав, навіть найнезначнішу, завжди примовляв: «Боже, допоможи!» Або «З Божою допомогою!». Без цих слів він не брався ні до якої роботи. Тому за своє довге життя він велику кількість разів звернувся до Бога, і таку ж кількість справ переробив з Божою поміччю.
І ось настав час чоловікові вмирати.
– Давай я покличу священика, – обережно запропонувала дружина, – щоб ти сповідався і причастився.
Після слів дружини, чоловік задумався. За мить у нього перед очима проминуло все його життя – в працях і турботах. Він згадав, скільки разів дружина пропонувала йому піти до храму, і скільки разів він відмовлявся, посилаючись на зайнятість.
Несподівано чоловік зробив зусилля, з великими труднощами встав із ліжка і сказав дружині:
– Не клич священика. Я сам піду до храму. Господь стільки раз приходив до мене, а я до Нього – жодного разу!
Потім він обернувся до дітей і сказав:
– Якими б зайнятими ви не були, не втрачайте можливості прийти до Бога. Пам'ятайте – Господь має набагато більше клопотів, але завжди допомагає нам, як тільки ми до Нього звернемося!

У пеклі і в раю

Помер чоловік, але за п'ять хвилин знову ожив. Здивовані лікарі запитують, що він бачив на тому світі. Чоловік відповідає: «Для мене Бог зробив виняток, показавши і рай, і пекло». Лікарі запитують: «Ну і як там у пеклі?» «А там такий величезний безкрайній стіл із найрозкішнішою їжею, яку я коли-небудь бачив, а за цим столом сидять грішники страшенно голодні, дивляться на їжу, слину пускають, а навіть шматочка з'їсти не можуть». «Їм що нічого зі столу взяти не дозволяють?» «Чому не дозволяють, дозволяють»,  відповідає чоловік. «А чому ж тоді вони голодні сидять?» «Та у них руки в ліктях не згинаються, ось такі у них вічні муки». «Н-да-а-а ...,  здивувалися лікарі й питають: «А в раю як?» «А в раю такий же величезний стіл з розкішною їжею. За столом сидять праведники і у них теж руки в ліктях не згинаються». «Як, невже вони теж голодні сидять?» «Ні,  відповідає чоловік,  вони годують один одного».

Засудження

15 річна дівчинка тримає в руках однорічну дитину і люди називають її блудницею, але ніхто навіть не здогадується, що вона була зґвалтована в 13. Люди роблять посміховисько з товстої особи, не знаючи про те, що у неї серйозні проблеми зі здоров'ям, що й робить її такою. Побачивши на вулиці чоловіка зі шрамами на обличчі, люди називають його виродком, не підозрюючи того, що він отримав їх через серйозне пошкодження обличчя, служачи своїй Батьківщині і рятуючи життя мільйонів людей. Припиніть засуджувати і думайте, перш ніж говорити про інших.http://reteks.ru/http://genmontage.ru/articles/dachnyj-gazon-kak-jelement-stilja-zagorodnogo-doma.html

Відповідь Бога

Одного разу на вулиці я побачив голу дитину. Вона хотіла їсти і тремтіла від холоду. Я розлютився і звернувся до Бога: «Чому Ти дозволяєш це? Чому Ти нічого не робиш?» Бог нічого не відповів. Але вночі несподівано пролунав Його голос: «ﾯ дещо зробив. Я створив тебе».

Притча про марнославство

Прийшло марнославство до мудрої людини і каже:
– Давай дружити! Я для тебе тоді все, що хочеш, зроблю!
- І що ж ти для мене зробиш? – Не кваплячись із відповіддю, запитав мудрий чоловік.
- Допоможу стати кандидатом наук!
- А потім?
- Потім – доктором!
- Припустимо. А потім?
- Потім ти станеш професором, академіком! Всі будуть звеличувати тебе, називати великим …
- А потім?
- Як що – постарієш!
- А потім? Ну, проживе моя слава після мене років десять. Але через сто вже й ім’я моє навряд чи хто згадає! А через тисячу років? Через мільйон? То що ж ти можеш дати мені?
Подивилося марнославство на мудру людину, зітхнуло … і пішло шукати того, хто б з ним, не замислюючись про це, подружився!

Дивно...

Дивно, що 100-гривнева купюра нам здається такою великою, коли ми її залишаємо в церкві, і такою малою, коли ми залишаємо її на ринку.

Дивно, що час, проведений за читанням молитв, нам здається таким довгим, а час, проведений біля телевізора, таким коротким.

Дивно, що, читаючи молитву, ми ледь збираємося ﾷ думками, тоді як у розмові з приятелем це не складає ніяких труднощів.

Дивно, що ми так радіємо, коли оголошують додатковий час футбольного матчу, і скаржимося, коли проповідь затягується довше звичайного.

Дивно, що нам так важко змусити себе прочитати хоча б одну главу Біблії, і так легко ми читаємо сто сторінок улюбленого роману.

Дивно, що в концертному залі люди займають перші ряди, а в церкві - останні.

Дивно, що нам так важко вивчити хоч одну молитву, але ми так легко запам'ятовуємо і переказуємо чутки.

Дивно, що ми так легко віримо написаному в газетах, і нам так важко повністю увірувати написаному в Слові Божому.

Дивно, що кожен із нас бажає увійти в Рай і не хоче обтяжувати себе стараннями для його здобуття.

Дивно, що майже кожен із нас одночасно є і суддею і адвокатом. Коли мова йде про чужі гріхи - ти суддя, а коли мова йде про власні гріхи - ти адвокат.

Дивно, що, прочитавши ці рядки, майже кожен із нас вважатиме їх актуальними для інших і разом з тим вони не мають відношення до самого себе.