Смиренні молитвениці
Старість самим Богом призначена для підготування до вічності. Щоденні клопоти й турботи стали другорядними, діти зросли та розлетілися у різні боки, в них свої родини. А при сучасному ставленні до батьків – очікувати частих відвідин не доводиться. Чоловіка, як це часто буває, вже поховано, адже, як відомо, чоловіки у нашій країні живуть приблизно на десять років менше ніж жінки. Ось і лишається в житті тільки храм.
На бабусях і тримається наша Церква. У визнанні цього факту немає нічого принизливого. Будь-який батюшка з багатолітнім досвідом служіння може розповісти безліч історій, головними героїнями яких будуть бабусі. На власних плечах вони несли Церкву у роки відкритих гонінь та не менш жахливих прихованих переслідувань за віру. Вони молили Господа про кожного з нас і про спасіння всієї країни. Їм не було чого втрачати. Вони готувались до вічності. А їх діти та онуки дотримувались модних суджень про те, що не той хрест важливий, який на грудях, а той, який у душі, або що Христос мав таємних учнів – Іосифа та Никодима. Коли ставало зовсім нестерпно, сини далеко їхали, щоб потай поставити свічку, охрестити дитину. Іноді траплялося, що й не їхали нікуди – не було часу. І тоді бабусі брали онучат на руки та відносили до найближчого храму – адже стареньким вже нема чого боятися – та благали священика й старосту звершити Таїнство "без запису", щоб синів не звільнили з роботи.
Якщо уявити собі, що бабусі кудись зникли (мабуть пішли у Царство Небесне, бо куди ж іще?), перед нами постала б жаﾅлива картина. Храми порожні, немає кому їх прибирати, немає кому стояти біля підсвічників та слідкувати за лампадами, немає кому співати на молебнях та панахидах. Молодь приходить у храм лише у свята і одразу ж поспішають у справах після служби, навіть не замислюючись над тим, що у цей хас храм потребує їх допомоги. А бабусі залишаються. Хтось скаже: “Так вони ж не мають жодних більше справ, ось вони і залишаються”. Ні, це не так. Давайте поглянемо на своє життя: чи багато з того, чому ми присвячуємо години, дні, місяці і навіть роки, варте того, щоб про нﾌого пам'ятати? А деякі речі і просто згадувати соромно. Але, поспішаючи саме у таких справах, ми, частіше за все, і біжимо з храму. Лишається сподіватися, що з роками й до нас прийде мудре розуміння євангельської істини: "шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його" (Мф. 6, 33). Ось тільки чи сподобить нас Господь дожити до цих років?
Віра і культура
Катехізація
Свідчення
Якоже блудницу...
Я догадывалась, что Киев — город чудес. Чудо меня постигло здесь, в первом моем паломничестве. Я купила журнал «Отрок.ua» с обложкой, синей, как море моей родной страны, с красивыми осенними листьями. А когда прочла весь журнал, была поражена: как это получилось у журналистов сделать номер специально для меня — про мои грехи, про мою родную Абхазию? Именно то, что я должна была прочесть, то, что я искала, — я нашла. Разве не чудо? Когда же я увидела приглашение писать истории о перешедших из иноверия в Православие, я поняла, с кем смогу наконец-то поделиться своей болью. У нас-то на Кавказе такая история может не найти понимания — потому что она, с одной стороны, типична, а с другой, наоборот, слишком уникальна.
Церковне сім’я: ...
Мирні часи є сприятливими для сатани, адже тоді Христос втрачає своїх мучеників,а Церква — свою славу.Павло Євдокимов Торжество православ'яУ православному календарі є дві особливі події, які підкреслюють особливу важливість мучеництва. Перша — це вшанування Торжества православ'я в першу неділю Великого посту як згадка про закінчення іконоборських спорів 842-843 років. Процесія несе ікони, на єретиків проголошують анафему, співають "Вічну славу" на честь тих, хто захищав віру. Це радісне й урочисте святкування різко відрізняється від смиренного духу служби під час Великого посту попереднього тижня. Але у цьому Торжестві православ'я особливо наголошується на стражданнях і боротьбі, пережитих святими, на переслідуваннях, тортурах і вигнанні, що їх вони зазнали заради Христа:
Історичні свідоцтва ...
Ім'я О. І. Белецького (1884–1961), видатного філолога-енциклопедиста, автора робіт з історії античної, західноєвропейської, російської та української літератури, віце-президента АН УРСР, сьогодні відоме лише обмеженому колу фахівців. Щоправда, про нього іноді згадують у православних колах у зв'язку з Доповідною запискою в ЦК Компартії України, яку він подав незадовго до своєї смерті. Цей документ поширювався у самвидаві ще в 1960-х роках, як свідчення нечесності антирелігійної пропаганди. Академік Белецький наочно показав, що творці наукового атеїзму були не ﾲченими, а невігласами. Серед бійців ідеологічного фронту, що боролися з релігією, не було жодного справжнього вченого.
