Чому люди не ходять до церкви?
Чи знаєш ти, що кожного разу, коли ти у неділю або у святковий день не йдеш до храму, ти приймаєш дуже важливе, може й найголовніше в житті рішення? Воно стосується не тільки твого сьогоденного життя, але й твоєї вічної душі. І вічне життя може початися дуже скоро, може, навіть сьогодні.
Господь дав нам заповідь: «Шість днів працюй, а сьомий день присвячуй Богові». День сьомий – це неділя. Чи знаєш ти, що є правило Святих Отців, в якому сказано, що людина, яка три неділі підряд не була на богослужінні у храмі, може бути відлучена від Церкви?
Чому ж люди не ходять до церкви?
Щоб отримати адекватну відповідь на таке питання, розумніше за все поставити його тим самим людям, які не відвідують церкву, – що було і зроблено.
Отже, майже 19% опитаних є переконаними атеїстами. З цими все зрозуміло (чому люди стають атеїстами – це тема для окремої розмови).
23% хочуть спілкуватися з Богом напряму – без посередників (якось забуваючи про те, що Бог – вища істота, зустріч з яким приводила в трепет навіть великих пророків… або вони вважають себе більш великими, ніж пророки?).
16% вважають, що священики занадто грішні, щоб бути духовними наставниками. Як оцінюють ці люди ступінь власної грішності / безгрішності – сказати важко … але вони, мабуть, так і не усвідомили, що в церкву ходять не до священика, а до Бога.
5% незадоволені тим, що в церкві за щось беруть гроші – якось забуваючи про те, що церква – будівля, яку треба утримувати, час від часу ремонтувати, міняти зношений одяг священиків, начиння і т.д., нарешті – що будь-яка праця повинна оплачуватися (адже священикам, псаломщикам і півчим теж треба на щось жити). Або вони вважають цих людей безтілесними істотами?
2% не подобаються обмеження в одязі – заборона на штани для жінок і на головні убори для чоловіків… примітно, що церква – єдине місце, де вимоги до одягу викликають нарікання: чомусь ніхто не обурюється, що в ресторани в певний час пускають тільки у вечірніх сукнях, і в театр піти в спортивному костюмі ніхто не намагається.
У 8% викликають роздратування досвідчені парафіяни – а частіше парафіянки, здебільшого літні, що мають схильність робити зауваження … Так, треба визнати, літні дами іноді грішать нестриманістю (і не тільки в церкві). З іншого боку, я не пригадую, щоб мене ображали в церкві … Але я не заперечую, що в когось може бути негативний досвід. І таких людей завжди хочеться запитати: а що – вас ніколи не ображали в магазинах або автобусах? І що – ви після цього перестали ходити за покупками або користуватися громадським транспортом? Втім, деякі люди – як показує практика, схильні сприймати як образу будь-яке зауваження, навіть висловлене найкоректнішим чином.
10% не розуміє сенсу молитов, виконуваних по-церковнослов’янському. Те, що можна навчитися розумінню церковнослов’янської мови, – їм чомусь в голову не приходить.
2% скаржаться, що стояти під час богослужіння важко, а присісти на лавочку соромляться – вік ще не той. Правду кажучи, сумнівно, щоб здорова молода людина не могла постояти півтори години. А якщо зі здоров’ям дійсно проблеми – чого тоді соромитися?
5% соромляться сповідувати гріхи в присутності священика, якого добре знають та живуть в одному селі. Причина сором’язливості полягає у недовірі до того, що таємниця сповіді буде збережена.
10% керується іншими причинами. Серед таких причин називають непереносимість запаху ладану (мабуть, це люди, які страждають алергією або бронхіальною астмою – що робити, хвороби змушують із собою рахуватися … але принаймні, у таких людей є можливість прийти в храм, коли немає богослужіння і поговорити зі священиком) . Називають навіть таку причину, як … лінь (що ж, принаймні, це чесні люди).
Отже, якщо залишити осторонь атеїстичні переконання і проблеми зі здоров’ям, то в решті ми отримаємо «груповий портрет» нашого сучасника, не схильного відвідувати храм: «Я вимагаю, щоб усе було так, як я хочу: щоб одягатися дозволяли так, як мені хочеться, молилися тільки на тій мові, яку я розумію, щоб мені дозволяли вести себе так, як я хочу – і не робили зауважень, щоб мені все надавали безкоштовно – і щоб мною захоплювалися, як оригінальною особистістю».
Іншими словами, причина відмови від відвідування храму виявляється в більшості випадків одна: поклоніння самому собі. Для Бога просто не залишається місця.
Від багатьох людей було почуто: "Навіщо потрібно ходити до церкви? Я можу і вдома помолитись" або "Головне вірити в душі". В цих словах є свій сенс, але на мою думку, та що там моя думка, на думку Святого Письма , саме молитва в церкві особливо сильна, як каже Сам Христос : «Бо де двоє або троє зберуться в Моє Ім’я, там Я серед них» (Мт.18, 20).
Слово Літургія в перекладі з грецької означає - " спільна справа". Головне дійство, що відбувається на Літургії - це Пресвята Євхаристія!! Це найбільше таїнство всесвіту, в якому сам Господь запрошує нас стати співучасниками його Божества через прийняття Тіла і Крові Його.
Тож, ходімо до храму!
Володимир ПАШКО,
практичний психолог
Свідчення

Костас Асимис: ...
Красоту Афона невозможно описать словами, ведь Сама Богоматерь была поражена живописностью этой местности. Далеко не каждый может увидеть эту Божественную природу, эти веками намоленные храмы, распахнутые, радостные и зовущие ввысь небеса… Официально на Святой горе запрещена любая фото- и видеосъемка, поэтому каждый афонский снимок становится настоящей исторической и духовной ценностью. Тем более, если это работа известного греческого фотохудожника Костаса Асимиса. Его поразительное умение превращает каждое фото в произведение искусства, открывающее всю красоту и духовное богатство одной из самых почитаемых и древних святынь Греции.

Коли Бог мовчить
«Хто вірує, тому все можливо», — сказав Сам Господь Іісус Христос. І ще сказав: «Майте віру Божу, бо по правді кажу вам: як хто скаже горі цій: порушся та кинься до моря, ヨ не матиме сумніву в серці своїм, але матиме віру, що станеться так, як говорить, то буде йому!»

Історичні свідоцтва ...
Ім'я О. І. Белецького (1884–1961), видатного філолога-енциклопедиста, автора робіт з історії античної, західноєвропейської, російської та української літератури, віце-президента АН УРСР, сьогодні відоме лише обмеженому колу фахівців. Щоправда, про нього іноді згадують у православних колах у зв'язку з Доповідною запискою в ЦК Компартії України, яку він подав незадовго до своєї смерті. Цей документ поширювався у самвидаві ще в 1960-х роках, як свідчення нечесності антирелігійної пропаганди. Академік Белецький наочно показав, що творці наукового атеїзму були не ᄇченими, а невігласами. Серед бійців ідеологічного фронту, що боролися з релігією, не було жодного справжнього вченого.


