• Font size:
  • Decrease
  • Reset
  • Increase

Петро і Павло: два несхожих апостола

Петро і Павло: два несхожих апостола

Прославляючи їх в один день, Церква хоче нагадати нам про різноманітність людських характерів і шляхів, що ведуть до Бога. Обох апостолів називають первоверховними, а й першість у них зовсім однакова.

Петро був одним з найближчих учнів Христа при Його земному житті, а Павло взагалі не мав ніякого відношення до євангельських подій. Він почав проповідувати набагато пізніше і навіть не був «офіційно затверджений» в ролі одного з дванадцяти апостолів. І все-таки ми можемо порівняти ці дві долі.

Симон, пізніше названий Петром, як і його брат Андрій, був простим галілейським рибалкою. Галілея була найдальшою від Єрусалиму областю Палестини, там проживало чимало язичників. Столичні жителі ставилися до галілеян зверхньо, як до провінціалів. Ті навіть говорили з помітним акцентом, за яким Петра одного разу впізнали у дворі первосвященика.  А рибалка — найпростіша і невибаглива професія. Ловили рибу на Галілейському озері в основному вночі, так що рибалка не завжди встигав виспатися, він пропах рибним запахом, прибутки у нього були дуже непередба-чувані, все залежало від успіху. Загалом, життя галілейских рибалок було не дуже завидним, і, може бути, саме тому Симон та Андрій, ледь почувши запрошення мандрівного Проповідника «Ідіть за Мною, і Я зроблю вас ловцями людей», відразу послухалися Його, кинули навіть сіті, які після кожного лову належало чистити і лагодити. І так стали першими покликаними апостолами.

Павло, або, точніше, Савл (як називався він перед наверненням до Христа), навпаки, був з тодішньої еліти. Народився він в елліністичному місті Тарсі, столиці провінції Кілікія, був із коліна Веніаминового, як і цар Саул, на честь якого його назвали. Одночасно він за народженням був римським громадянином — рідкісний для провінціалів привілей, що давав йому безліч особливих прав (наприклад, вимагати суду особисто в імператора, чим він надалі і скористався, щоб потрапити в Рим за казенний рахунок). Павл, тобто «малий», це ж римське ім'я — ймовірно, воно було у нього з самого початку, але тільки після звернення в християнство він став використовувати його замість колишнього імені Савл. Освіту він здобув у Єрусалимі, в авторитного богослова того часу Гамалиїла. Савл належав до числа фарисеїв — ревнителів Закону, які прагнули в точності виконати всі його вимоги і все «передання старців». Хоча Христос викривав фарисеїв, але ми знаємо кілька прикладів, коли саме фарисеї ставали Його відданими учнями, так що Савл-Павло був у цьому не самотній.

А ось в характері у Симона і Савла було чимало спільного. Вивчившись у Гамалиїла, Павло не просто занурився в тлумачення Моїсеєвого Закону. Ні, йому треба було застосовувати і навіть насаджувати цей Закон на практиці — а найбільш відповідною областю застосування йому здалася боротьба з нещодавно виниклою «єрессю», прихильники якої розповідали про якогось воскреслого Ісуса і про те, що віра в Нього важливіша справ Закону! Такого Савл знести не міг. Коли за подібну проповідь побивали камінням диякона Стефана, він усього лише стеріг одяг вбивць, але скоро запопадливий юнак сам вирушив у дорогу, щоб покарати невірних в Дамаску. Саме на цьому шляху станеться зустріч, яка назавжди змінила його життя.

А Симон, який із самого початку був учнем Христа? Він такий же полум'яний і нетерплячий. Ось Христос наказує йому, ще рибалці, а не апостолу, заново закинути сіті після безуспішного нічного лову — і він кориться, а коли сітка приносить надзвичайний улов, говорить Вчителю «Гос­поди, відійди від мене, бо я чоло­вік грішний!» (Лк.5:8). Настільки гостро відчував він свою негідність і свою нечистоту… Зате пізніше, побачивши Спасителя, Який йде по воді, він, навпаки, негайно просить: «…звели мені прийти до Тебе по воді» (Мф. 14: 28). Так, потім він засумнівався і почав тонути, але ж решта апостолів навіть спробувати не наважилися! Коли поруч з Симоном відбувається диво, він негайно повинен відреагувати на нього, все для нього здійснюється тут і зараз. І не випадково саме він без коливань вимовляє своє віросповідання, ще задовго до Воскресіння Христового «Ти є Христос, Син Бога Жи­вого» (Мф. 16: 16). Але ж навіть Іван Хреститель посилав до Христа учнів з питанням, чи Він то був насправді… Петро не сумнівається, і у відповідь на ці слова Христос і називає його каменем, на якому Він збудує Свою Церкву. Арамійське і грецьке слова для позначення скелі, відповідно Кифа та Петро, стають новими іменами Симона.

У житті кожного з них був переломний момент, який зробив їх тим, ким вони стали. Савлу з'явився по дорозі в Дамаск Воскреслий Христос і запитав його: «Савле, Савле! Чому ти гониш Мене?» (Діян. 9: 4). З цього моменту в його житті змінилося все — точніше, його власним це життя вже не було, воно було присвячене проповіді Того, Кого він спочатку гнав.

А для Петра таким моментом стало, навпаки, зречення. Напередодні розп'яття він обіцяв Христу, що і під страхом смерті не залишить Його, але Христос відповів: «…в цю ніч, перше ніж проспіває півень, ти тричі зречешся Мене» (Мф. 26: 34). Може бути, якби до нього тут же приступили кати, він мужньо пішов би на страту, але попереду була довга ніч, повна страхів і невідомості… І Петро якось непомітно відрікся від Христа, по буденному, сам того не помітивши — аж до самого півнячого крику. На власному прикладі перший з апостолів побачив, як легко можна стати останнім. І тільки після покаянних сліз Петра прозвучали звернені до нього слова Спасителя: «…паси вівці Мої» (Ін. 21: 17). Але перш Він поставив йому дуже просте питання: «чи любиш ти Мене?» Задав його тричі, так що Петро навіть засмутився, але після ночі з півнем це було не зайвим: тричі відрікся, тричі сповідав свою любов.

А що за цю любов доведеться платити спокоєм і комфортом, обидва вони, і Петро, і Павло, прекрасно знали. Відразу ж після сповідання Петром своєї любові Ісус пророкує про його смерть «простягнеш руки твої й інший підпереже тебе і поведе, куди не хочеш» (Ін. 21: 18). Мученицька смерть була свого роду умовою апостольства, і як не розуміти це було Петру, який бачив розп'яття Учителя, і як не розуміти Павлу, який сам напочатку мучив християн! Обидва були страчені в Римі в шістдесяті роки від Р. Х, ще навіть раніше, ніж була закінчена остання книга Нового Завіту.

Про їх проповіді розповідає книга Діянь. З самого початку благовістя було звернуто насамперед «до загиблих овець дому Ізраїля», і Петру знадобилося чудесне видіння, щоб переконатися: язичників Бог точно так само закликає до віри, як і іудеїв. Проте він в основному проповідував своїм побратимам по вірі, та й важко, мабуть, було простому Галілейському рибалці звертатися до іншомовної і іновірської аудиторії. Зате це добре виходило в освіченого Павла, який і сказав: «…менi довiрено благо­вiстя серед необрiзаних, як Петровi серед обрiзаних» (Гал. 2: 7).

Взагалі, відмінностей між ними досить багато. Наприклад, Петро ще до зустрічі з Христом був одружений, а Павло вирішив завжди залишатися холостим, щоб сімейні справи не заважали його головному покликанню. Втім, і про Петра сам Павло говорив, що дружина була його супутницею (1 Кор 9: 5), значить, сімейне життя не обов'язково повинне бути перешкодою місіонерства.

Порівнювати двох апостолів, які згодом були названі первоверховними, можна довго і докладно, відзначаючи загальне і особливе в житті кожного з них. Але найкраще дати слово їм самим, щоб вони сказали нам, що це таке — бути першими серед апостолів.

Петро: «Пастирiв ваших благаю я, спiвпастир, i свiдок страждань Христових‚ i спiвучасник слави, що має вiдкритися:  пасiть Боже стадо, яке у вас, доглядаючи його не примусово, а охоче i Боговгодно не для ганебної користи, а щиро; i не пануючи над спадщиною Божою, а подаючи приклад стадовi;  i коли з’явиться Пастиреначальник, ви одержите нев’янучий вiнець слави» (1Петро 5: 1-4).

Павло: «Я, ... обрiзаний восьмого дня, з роду Iзраїлевого, колiна Венi­амінового, єврей з євреїв, за зако­ном фарисей, 6 за ревнiстю – гонитель Церкви Божої, за правдою законною – непорочний. 7 Але те, що для мене було перевагою, заради Христа я вважав за нiщо. 8 Та i все я вважаю за нiщо заради переваги пiзнання Христа Iсуса, Господа мого: для Hього я вiд усього вiдмовився i все вважаю за смiття, щоб придбати Христа. Кажу так не тому, що я вже досяг або вдосконалився, але прагну, чи не досягну я, як досяг мене Христос Iсус» (Флп. 3: 5-8, 12).

Андрій ДЕСНИЦЬКИЙ