Прощений чернець (притча)
Жив у якомусь монастирі недбайливий чернець: він часто спізнювався до служби, засмучував цим братів і змушував гніватися ігумена. Ченці нарікали, і навіть просили настоятеля вигнати його.
І ось цей монах захворів, хвороба посилювалася, і він вже наближався до смерті. Засмучені були брати, що загине душа нещасного. Зібралися вони у одра його, щоб полегшити передсмертні страждання своєю молитвою, але що ж бачать вони? Цей чернець помирав смертю праведника. Обличчя його виражало спокій і радість.
Коли він трохи отямився, браття запитали:
- Яку розраду отримав ти від Бога? З ким ти розмовляв, як з близькими рідними своїми?
І вмираючий, зібравши останні сили, відповідав:
- Брати, ви знаєте, що я жив негідно, і ось я побачив, як демони оточили мій одр, в руках їх була хартія - лист, зверху до низу списаний моїми гріхами. Вони наблизилися до мене, Ангел же охоронець мій стояв вдалині і плакав. І раптом я почув голос із неба: «Не судіть, і не судимі будете! Цей чернець не засудив нікого, і Я прощаю його!»- І негайно хартія в руках демонів загорілася, і вони з криками зникли. Підійшов до мене Ангел і вітав мене, і я говорив з ним.
Брати, - продовжував він, - після прийняття чернецтва я не засудив жодної людини! Брати, - сказав він ще, - ви засуджували мене і засуджували справедливо, а я, грішний, не судив нікого.
Свідчення

Костас Асимис: ...
Красоту Афона невозможно описать словами, ведь Сама Богоматерь была поражена живописностью этой местности. Далеко не каждый может увидеть эту Божественную природу, эти веками намоленные храмы, распахнутые, радостные и зовущие ввысь небеса… Официально на Святой горе запрещена любая фото- и видеосъемка, поэтому каждый афонский снимок становится настоящей исторической и духовной ценностью. Тем более, если это работа известного греческого фотохудожника Костаса Асимиса. Его поразительное умение превращает каждое фото в произведение искусства, открывающее всю красоту и духовное богатство одной из самых почитаемых и древних святынь Греции.

Коли Бог мовчить
«Хто вірує, тому все можливо», — сказав Сам Господь Іісус Христос. І ще сказав: «Майте віру Божу, бо по правді кажу вам: як хто скаже горі цій: порушся та кинься до моря, ヨ не матиме сумніву в серці своїм, але матиме віру, що станеться так, як говорить, то буде йому!»

Історичні свідоцтва ...
Ім'я О. І. Белецького (1884–1961), видатного філолога-енциклопедиста, автора робіт з історії античної, західноєвропейської, російської та української літератури, віце-президента АН УРСР, сьогодні відоме лише обмеженому колу фахівців. Щоправда, про нього іноді згадують у православних колах у зв'язку з Доповідною запискою в ЦК Компартії України, яку він подав незадовго до своєї смерті. Цей документ поширювався у самвидаві ще в 1960-х роках, як свідчення нечесності антирелігійної пропаганди. Академік Белецький наочно показав, що творці наукового атеїзму були не ᄇченими, а невігласами. Серед бійців ідеологічного фронту, що боролися з релігією, не було жодного справжнього вченого.


