Про свічку

“Ставить свечи перед иконами хорошо. Но лучше, если приносишь в жертву Богу огнь любви к Нему и к ближнему. Хорошо, если вместе бывает и то, и другое. Если же ставишь свечи, а любви к Богу и ближнему в сердце не имеешь: скупишься, немирно живешь, – то напрасна и жертва твоя Богу”.  /св. Іоан Кронштадтський/

Вчення Церкви виражається не тільки словом, але й символами, які містять дивовижнﾃ різноманітність значень. Краса форми і глибина змісту символів утворюють тісний гармонійний зв’язок, що допомагає по-новому доторкнутися до таємниці християнської віри. Слід зазначити, що символи часто об’єднуються в комбінації, які народжують нове бачення вже відомих значень. Так їх сенс стає справді невичерпним за образністю і глибиною передачі все нових і нових сторін Божественного Одкровення.

Одним із таких образів у християнстві є свічка, яка також має своє духовно-символічне значення, що створює необхідність викориﾁтання її під час богослужінь у храмі. Свічки і лампади використовувалися ще в глибокій давнині. Влаштувати свічника з чистого золота з сімома лампадами було одним з перших повелінь, даних Мойсеєві Господом (Вих. 25,31-37).

У старозавітній скинії світильники були обов’язковими ритуальними предметами і запалювалися ввечері перед Господом (Вих. 30, 8). У Єрусалимському храмі одночасно з щоденною ранковою жертвою, яка здійснювалася у дворі храму, первосвященик в тиші благоговійно готував світильники для вечірнього запалювання, а ввечері, після принесення жертви, запалювали світильники на всю ніч. Перед книгою Закону Мойсеєвого горіла невгасима лампада на знак того, що Закон Божий є світильником людині в її житті.

А оскільки в новозавітні часи Закон Божий міститься в Євангелії, то в Єрусалимській Церкві почали перед виносом Євангелія нести палаючу свічку, а під час читання запалювати всі свічки, які символі­зували те, що євангельське світло осяює кожну люди­ну. Цей звичай перейняли й інші помісні Церкви. Пізніше почали запа­лювати свічки й лампади перед гробами мучеників та іконами святих на знак своєї пошани. Святитель Софроній Єрусалимський каже: «Лампади і свічки є образом вічного Світла та означають світло, яким сяють праведники».

Існує символіка мате­ріалу, з якого зроблено свічку. Віск та оливу ще в стародавні часи прино­сили до храму як жертву Богові. Блаженний Симеон, архиєпископ Солунський, пише, що віск означає чистоту людей, які його приносять. А м’якість і плавлення воску символізує наше покаяння і готовність до послуху Богові. Горіння ж воскової свічки повинно нас спонукати через очищення та смирення до уподібнення своєму Отцю Небесному, бо як віск перетворюється на полум’я, так і людина повинна перетворитись у нове творіння, обожитись дією вогню Божественної любові та благодаті.

Палаюча свічка – це символ благочестя, видимий знак, що виражає нашу гарячу любов до того, кому або за кого вона ставиться. І якщо немає на серці молитви та благоговіння, то свічки не мають ніякого значення, тоді наша жертва є марною.

Часто ми думаємо, що якщо поставили свічку, то виконали свій обов’язок, стали чистими та праведними, – начебто свічка може вимолити й умилостивити до нас Бога. А натомість ми повинні більше часу присвятити спілкуванню з Господом, свічка тоді служитиме добрим засобом зосередження нашої уваги на молитві про одержання Його благодаті, допомогу змінити наше життя, очищення від пристрастей. Часто, коли ми грішимо, то немовби хочемо свічками відкупитися від заслуженого покарання. А мали б натомість принести щире покаяння і сльози та намір виправитись, про що б і засвідчила поставлена нами свічка.

Ще одним важливим символом Спасителя є світильник. Цей євангельський образ також мав широке розповсюдження серед перших християн. У словах Христа читаємо: «Я світло світу; хто піде за Мною, той не ходитиме в пітьмі, але матиме світло життя» (Ін. 8:12). Спаситель в своїх притчах неодноразово використовує образ світильника для позна­чення Світла Істини. У словах древнього гімну «Слава Тобі, що показав нам світло» виражена віра в Христа, який є єдиним Джерелом праведності і мудрості.
Запалені лампади, світи­ль­ники служили символом того, що Бог є Наставни­ком та Просвітителем людства. «Ти, Господи, світильник мій», – говорить цар Давид (II Цар. XXII, 29). «Слово Твоє – світильник ногам моїм», – каже він в іншому місці (Пс. CXVIII, 105)».

Свічка незвичайна і за своїми фізичними власти­востями. Відомий фізик Майкл Фарадей (1791 – 1867) часто виступав з лекціями про свічку: «Я не перший раз провожу бесіду на цю тему, і якби це залежало тільки від мене, я б із задоволенням повертався до неї хоч щороку – така ця тема цікава і такі дивовижні різноманітні напрямки, якими вона пов’язана з природознавством. Явища, що спостерігаються при горінні свічки, такі, що немає жодного закону природи, – який при цьому не був би так чи інакше задіяний. Розгляд фізичних явищ, що відбуваються при горінні свічки, є найширшим шлях, яким можна підійти до вивчення природознавства» (Фарадей М. Історія свічки М., 1980).

На закінчення своїх лекцій про свічку великий фізик зауважив: «Можу тільки висловити вам своє побажання, щоб ви могли з честю витримати порівняння зі свічкою, тобто могли бути світочем для оточуючих, і щоб у всіх ваших діях ви наслідували красу поﾻум’я, чесно і продуктивно виконуючи свій обов’язок перед людством».http://www.focuz.ru/articles/montazhnaya-poliuretanovaya-pena-izolyacionnyj.html

ієрей Андрій СОСЮК
www.pravv.km.ua