Як організувати життя парафії?
о.Алексій ПОТОКІН: Ніякі методики не допоможуть створити парафіяльне життя. Основа приходу - діяльні, ініціативні люди. Якщо таких людей багато, справа йде на лад. А буває, що людина втомиться, благодать її тимчасово залишить, послух перетворюється на тяжку повинність, і справа одразу починає згасати. А коли людина працює з радістю, життя парафії і все навколо розквітає.
Сучасна парафія дуже схожа на лікарню. Ми знаємо, що в лікарні одні пацієнти здатні доглядаツи за сусідами, а інші (наприклад, паралізовані або тимчасово нерухомі) вимагають тільки уваги і піклування. Так і тут - парафія складається з людей діяльних і людей, які потребують опіки. Чудово, що в Церкві є місце всім - хворим, кинутим, відкинутим. Деяких світ вигнав (можливо, і з їхньої вини), але в храмі їх приймають, терплять, по можливості піклуються про них. І ці люди теж збагачують Церкву. Вони - не тягар, а рівноправні члени громади, які просто беруть участь в її житті.
Як знайти своє місце в парафії?
о. Максим КОЗЛОВ: Нові люди, приходячи в наш храм, часто кажуть: «Батюшка, мені у вас сподобалося, що я можу робити? У мене ось така професія ...» Як правило, відповідаєш їм: почніть з регулярних відвідувань богослужіння. Найголовніше - молитися разом. І реагуйте на загальні заклики. Звикніть до думки про те, що ви тут не в гостях, а вдома. І поступово самі побачите, до чого ляже ваше серце і до чого Господь направить ваші можливості. Набуття своєї справи відбувається природньо. Людина, що відвідує регулярно храм, поступово знайомиться з люᄡьми. Крок за кроком з'ясовується, куди її Господь направить, до чого вона може докласти свої руки. Іноді буває, що заняття зовсім не пов'язане з власними уявленнями про свою корисність у парафії. Вона може проситися до «керма», але потім з'ясовується, що вміє цвяхи забивати або кабель прокладати. У результаті виявиться, що ця справа у неї краще за все і виходить.
Священик Аріс Метракос, колишній морський пілот, стверджує, що 85% всіх церков можна уподібнити туристичним кораблям, яким слід було б стати військовими: «Туристичні кораблі і військові: що може бути простіше і ясніше? Подумайте про те, що відбувається на туристичному кораблі. Ми не робимо ніякої роботи. Хтось інший піклується про всі наші потреби. Ми не несемо ніякої відповідальності і ніякої звітності.
Чи не так більшість людей ставиться до Церкви? Проводити богослужіння та різні церковні заходи лежить на інших плечах. Ми час від часу відвідуємо богослужіння і називаємо себе членами церкви. Вся робота виконується або церковним кліром, або добровольцями, і тому на нас не лежить ніякої відповідальності.
Інша річ військовий корабель. У військового корабля завдання життя або смерті. Кожен член екіпажу має роботу, яку він повинен максимально виконувати. Всі повинні працювати один з одним, тому змушені надіятися один на одного для успіху завдання і для спільного виживання.
Здорова парафія повинна бачити себе в ролі військового корабля. Завдання Церкви є питанням життя або смерті. Ми покликані пронести Євангеліє по всьому світу і допомагати нужденним. Ніяка інша робота не є такою критичною або значимою. Кожен член церковного екіпажу має божественне покликання визначити і зайняти своє власне місце в житті парафії. Коли ж члени церкви перестають працювати разом, то вони ставлять під загрозу і роботу Церкви і своє спасіння.
Будь-яка людина, яка провела час на туристичному кораблі і на військовому знає, що спосіб життя на цих двох кораблях є діаметрально протилежним. Пасажири туристичного корабля - відпочилі, засмаглі та ситі. Моряки на військовому кораблі страждають від недосипання, напруги, занедбаності. Ніхто при здоровому глузᄡі не проводив би відпустку на військовому кораблі.
Церковне життя не є відпусткою. Навпаки, воно є боротьбою не на життя, а на смерть з духами злоби піднебесної. І подібно до пасажирів туристичного корабля, які не можуть влізти в свій одяг після чотирьох днів об'їдання, члени 'туристичних' церков непридатні до духовної брані».
pravmir.ru
Свідчення

Якоже блудницу...
Я догадывалась, что Киев — город чудес. Чудо меня постигло здесь, в первом моем паломничестве. Я купила журнал «Отрок.ua» с обложкой, синей, как море моей родной страны, с красивыми осенними листьями. А когда прочла весь журнал, была поражена: как это получилось у журналистов сделать номер специально для меня — про мои грехи, про мою родную Абхазию? Именно то, что я должна была прочесть, то, что я искала, — я нашла. Разве не чудо? Когда же я увидела приглашение писать истории о перешедших из иноверия в Православие, я поняла, с кем смогу наконец-то поделиться своей болью. У нас-то на Кавказе такая история может не найти понимания — потому что она, с одной стороны, типична, а с другой, наоборот, слишком уникальна.

Церковне сім’я: ...
Мирні часи є сприятливими для сатани, адже тоді Христос втрачає своїх мучеників,а Церква — свою славу.Павло Євдокимов Торжество православ'яУ православному календарі є дві особливі події, які підкреслюють особливу важливість мучеництва. Перша — це вшанування Торжества православ'я в першу неділю Великого посту як згадка про закінчення іконоборських спорів 842-843 років. Процесія несе ікони, на єретиків проголошують анафему, співають "Вічну славу" на честь тих, хто захищав віру. Це радісне й урочисте святкування різко відрізняється від смиренного духу служби під час Великого посту попереднього тижня. Але у цьому Торжестві православ'я особливо наголошується на стражданнях і боротьбі, пережитих святими, на переслідуваннях, тортурах і вигнанні, що їх вони зазнали заради Христа:

Історичні свідоцтва ...
Ім'я О. І. Белецького (1884–1961), видатного філолога-енциклопедиста, автора робіт з історії античної, західноєвропейської, російської та української літератури, віце-президента АН УРСР, сьогодні відоме лише обмеженому колу фахівців. Щоправда, про нього іноді згадують у православних колах у зв'язку з Доповідною запискою в ЦК Компартії України, яку він подав незадовго до своєї смерті. Цей документ поширювався у самвидаві ще в 1960-х роках, як свідчення нечесності антирелігійної пропаганди. Академік Белецький наочно показав, що творці наукового атеїзму були не ᄇченими, а невігласами. Серед бійців ідеологічного фронту, що боролися з релігією, не було жодного справжнього вченого.


