28 січня преп. Павла Фівейського
Святий Павло Фівейський народився 229 року в давній столиці єгипетських фараонів м. Фіви в Єгипті. Залишившись сиротою, він багато перетерпів від свого користолюбного родича через батьківський спадок. Під час гонінь Декія (249 - 251) на християн святий Павло, дізнавшись про підступний задум видати його в руки гонителів, залишив місто і пішов у пустелю.
Оселившись в печері біля підніжжя гори, преподобний Павло, нікому не відомий, прожив у ній 91 рік, невпинно молячись Богові вдень і вночі. Полюбивши самотність та богомільне життя пустельника, він вирішив уже ніколи не повертатись до грішного світу. Живився він фініками і хлібом, які приносив йому ворон, в одязі з пальмового листя він ховався від холоду і спеки.
За промислом Божим, вже незадовго до кончини преподобного Павла, Бог сповістив про нього преподобному Антонію Великому. Преподобний Антоній Великий також подвизався в Фіваїдскій пустелі. Одного разу святому Антонію спало на думку, що немає на світі такого пустельника, як він, і тоді почув голос: "Антоній, є раб Божий, який досконаліший за тебе і задовго до тебе оселився тут у пустелі. Йди в вглиб неї і знайдеш його". Антоній пішов і знайшов печеру святого Павла. Даючи Антонію урок смирення, преподобний Павло вийшов йому назустріч. Старці назвали одне одного на ім'я, обнялися і довго розмовляли. Під час бесіди прилетів ворон і приніс їм обом хліба.
Преподобний Павло повідав преподобному Антонію про наближення своєї смерті і заповів поховати його. Преставився святий Павло під час молитви, стоячи на колінах. Преподобний Антоній бачив, як його свята душа в оточенні ангелів, пророків і апостолів, сходила до Бога. Два леви прибігли з пустелі й лапами викопали йому могилу. Преподобний Антоній поховав святого старця і, взявши його одяг з пальмового листя, повернувся до свого монастиря. Цей одяг преподобного Антоній тримав у себе як найбільшу святиню, і одягав її тільки два рази на рік – на Пасху і П’ятидесятницю.
Помер преподобний Павло Фівейський у 341 році, коли йому було 113 років. Він не заснував жодної обителі, ﾰле незабаром після його смерті з'явилося багато наслідувачів його життя, які згодом покрили всю пустелю обителями (монастирями). Преподобний Павло вважається батьком православного чернецтва.
До 1920 р. правий приділ Зазимського храму був присвячений преп. Павлу Фівейському, небесному покровителю архієпископа Павла (Суботовського).
Катехізація
Свідчення
Якоже блудницу...
Я догадывалась, что Киев — город чудес. Чудо меня постигло здесь, в первом моем паломничестве. Я купила журнал «Отрок.ua» с обложкой, синей, как море моей родной страны, с красивыми осенними листьями. А когда прочла весь журнал, была поражена: как это получилось у журналистов сделать номер специально для меня — про мои грехи, про мою родную Абхазию? Именно то, что я должна была прочесть, то, что я искала, — я нашла. Разве не чудо? Когда же я увидела приглашение писать истории о перешедших из иноверия в Православие, я поняла, с кем смогу наконец-то поделиться своей болью. У нас-то на Кавказе такая история может не найти понимания — потому что она, с одной стороны, типична, а с другой, наоборот, слишком уникальна.
Церковне сім’я: ...
Мирні часи є сприятливими для сатани, адже тоді Христос втрачає своїх мучеників,а Церква — свою славу.Павло Євдокимов Торжество православ'яУ православному календарі є дві особливі події, які підкреслюють особливу важливість мучеництва. Перша — це вшанування Торжества православ'я в першу неділю Великого посту як згадка про закінчення іконоборських спорів 842-843 років. Процесія несе ікони, на єретиків проголошують анафему, співають "Вічну славу" на честь тих, хто захищав віру. Це радісне й урочисте святкування різко відрізняється від смиренного духу служби під час Великого посту попереднього тижня. Але у цьому Торжестві православ'я особливо наголошується на стражданнях і боротьбі, пережитих святими, на переслідуваннях, тортурах і вигнанні, що їх вони зазнали заради Христа:
Історичні свідоцтва ...
Ім'я О. І. Белецького (1884–1961), видатного філолога-енциклопедиста, автора робіт з історії античної, західноєвропейської, російської та української літератури, віце-президента АН УРСР, сьогодні відоме лише обмеженому колу фахівців. Щоправда, про нього іноді згадують у православних колах у зв'язку з Доповідною запискою в ЦК Компартії України, яку він подав незадовго до своєї смерті. Цей документ поширювався у самвидаві ще в 1960-х роках, як свідчення нечесності антирелігійної пропаганди. Академік Белецький наочно показав, що творці наукового атеїзму були не ﾲченими, а невігласами. Серед бійців ідеологічного фронту, що боролися з релігією, не було жодного справжнього вченого.
