Православний храм

Храм Господь дав людям ще у Старому Завіті через пророка Мойсея вказівки, яким повинен бути храм для богослужіння; новозавітний православний храм упорядковано за зразком старозавітного.

Як старозавітний храм (спочатку – скинія) ділився на ﾂри частини: святе святих, святилище і двір, так і православний християнський храм ділиться на три частини: вівтар, середня частина храму і притвор.

Як святе святих тоді означало, так і тепер вівтар означає – Царство Небесне.

У Старому Завіті у святе святих ніхто не міг входити. Тільки первосвященик міг входити, один раз на рік, і то лише з кров'ю очисної жертви. Адже Царство Небесне після гріхопадіння було закрите для людини. Первосвященик був прообразом Христа, і ця дія його знаменувала людям, що настане час, коли Христос, через пролиття Своєї крові, стражданнями на хресті відкриє Царство Небесне для всіх. Ось чому, коли Христос помер на хресті, завіса у храмі, яка закривала святе святих, розірвалася навпіл: з цього моменту Христос відкрив врата Царства Небесного для всіх, хто з вірою приходить до Нього.

Святилищу відповідає у нашому православному храмі середня частина храму. У святилище старозавітного храму ніхто з народу не мав права входити, крім священиків. У нашому ж храмі стоять усі віруючі християни, бо тепер ні для кого не закрите Царство Боже.

Двору старозавітного храму, де знаходився увесь народ, відповідає у православному храмі притвор, який тепер суттєвого значення не має. Раніше тут стояли оголошені (оглашенні), які, готуючись стати християнами, ще не сподобилися Таїнства хрещення. Тепер же іноді тих, хто тяжко згрішив, і відступників від Церкви тимчасово посилають стояти у притворі, для виправлення.

Православні храми будуються вівтарем на схід – у бік світла, де сходить сонце: Господь Іісус Христос є для нас "Схід", від Нього засяяло нам вічне Божественне Світло. В церковних молитвах ми називаємо Іісуса Христа: "Сонце правди", "з висоти Сходу" (тобто "Схід звище", згори); "Схід – ім'я Йому".

Кожен храм присвячується Богу, носячи ім'я в пам'ять тієї чи іншої священної події, або угодника Божого, наприклад, Троїцький храм, Преображенський, Вознесенський, Благовіщенський, Покровський, Михайло-Архангельський, Миколаївський та ін. Якщо у храмі влаштовують кілька вівтарів, кожен з них освячується у пам'ять особливої події чи святого. Тоді всі вівтарі, крім головного, називаються приділами (тобто прибудованими, додатковими).

Храм Божий за своїм зовнішнім виглядом відрізняється від інших будівель. Здебільшого храм у своїй основі будується у вигляді хреста. Це означає, що храм присвячено розіп'ятому за нас на хресті Господу і що хрестом Господь Іісус Христос визволив нас від влади диявола. Часто храм будується у вигляді довгого корабля; це означає, що Церква, подібно до корабля, за образом Ноєвого ковчега, веде нас по морю життя до тихої пристані у Царстві Нﾵбесному. Іноді храм зводиться у вигляді кола, нагадуючи цим нам вічність Церкви Христової. Храм будується й у вигляді восьмикутника, немов зірки, означаючи, що Церква, подібно до дороговказної зірки, сяє у цьому світі.

Будівля храму, як правило, завершується вгорі куполом, який зображає собою небо. А купол закінчується вгорі главою, на якій ставиться хрест, на славу глави Церкви – Іісуса Христа. Часто на храмі зводять не одну, а кілька глав, тоді: дві глави означають дві природи (Божественну і людську) в Іісусі Христі; три глави – три Лиця Св. Тройці; п'ять глав – Іісуса Христа і чотирьох євангелістів, сім глав – сім таїнств і сім Вселенських Соборів; дев'ять глав – дев'ять чинів ангельських, тринадцять глав – Іісуса Христа і дванадцять апостолів, а іноді будують і більшу кількість глав.

Над входом у храм, а іноді поряд з храмом, будується дзвіниця, тобто вежа, на якій висять дзвони.

Церковний дзвін використовується для того, щоб скликати віруючих на молитву, на богослужіння, а також, щоб сповіщати про найважливіші частини здійснюваної у храмі служби. Удари в один дзвін називаються "благовістом" (блага, радісна звістка про богослужіння). Удари в усі дзвони означають християнську радість з приводу урочистого свята тощо, називаються "дзвонінням". Удари у дзвони з приводу сумної події називаються "перебір" ("передзвін"). Звуки дзвонів нагадують нам про вищий, небесний світ.