Архієпископ Павло (Суботовський)

На кожному богослужінні ми молимося “о создателех святаго храма сего” і подумки молитовно згадуємо “гордість” нашого села архієпископа Павла (Суботовського). Пропонуємо Вашій увазі коротку біографію святителя, якого народила Зазимська земля. Біографія взята з книги “Історія Астраханської єпархії”.

Павло, архієпископ Астраханський і Єнотаївський, народився в 1771 р. в селі Зазим'є Остерського повіту Чернігівської губернії. Батьки його, Василь і Агафія Суботовські, були кріпаками Київского Coфіїcького монастиря. У них було три сини: Яків, Іоан і Косьма. Старші брати  – Яків та Іван, за волею батьків, повинні були жити при ниﾅ, а молодшого гарні – Косьму вони готували до військової служби. Косьма в дитинстві пас овець, а в зимовий час ходив до сільської школи, де навчався читання та письма. Цьому пастуху овець Промисел Божий готував інший шлях – бути пастирем словесних овець Христової Церкви.

Після смерті батьків старший брат Косьми Яків віддав його родичам – причетникам в школу при Києво-Подільській церкві, де Косьма удосконалювався в читанні і письмі. Помітивши у нього прекрасні здібності та гарні ycпіхи, родичі вмовили префекта Київської академії, котрий був настоятелем Братського мона­стиря, взяти Косьму до себе послушником, і він виконав це прохання. Помітивши у своєму послушникові гарні здібності та  прекрасну поведінку, архімандрит призначив його до Київської академії, де він і закінчив курс наук. Коли ж благодійник його, архімандрит, був посвячений в єпископа Смоленського, то взяв із собою в Смоленськ і свого вихованця. Тут він прийняв чернецтво, з іменем Павло, і спочатку був учителем, а по зведенні в 1810 р. в сан архімандрита  –  ректором Смоленської семінарії та настоятелем Авраамієвого монаﾁтиря. Під час Вітчизняної війни 1812 р., коли вороги наближалися до Смоленська, єпископ Смоленський і архімандрит Павло, заховавши церковні коштовності і капітал, виїхали до Харкова, але в дорозі єпископ помер. Поховавши свого благодійника, архімандрит Павло поїхав до Харкова, де і жив деякий час. 17-го лютого 1817 р. він був посвячений в єпископа Харківського, а 26 січня 1826 р. – був переведений в Астрахань. Архієпископ Павло був суворим архіпастирем, але при цьому ж – з палким характером. Тому духовенство, особливо сільське, боялося його. При огляді ним єпархії, священно-церковно­служителі нерідко ховалися від нього, а інші від страху не могли прочитати йому заповідей Божих. Усвідом­люючи, ймовірно, свою запаль­ність і прийняті через неї необачні резолюції, він нерідко швидко змінював їх. Заборонений ним, наприклад, у священнослу­жінні на другий же день отримував дозвіл на служіння і возводився навіть у благочинного.

Природна його запальність була і причиною його смерті. Згідно заповіту чиновника Холмогорова, душеприказчик його, купець Костромкін, замість старої дерев'яної церкви на честь пророка Іллі, збудував кам'яну, не давши нікому ніякого звіту про витрачанні кошти. Хтось доніс Владиці, що Костромкін при будівництві церкви приховав немалу суму грошей. Він поїхав оглянути церкву, яка здалася йому побудованою не міцно. Костромкін гаряче заперечував цей факт, але Преосвященний схвилювався настільки, що одразу ж відчув, ніби в серці щось обірвалося. З цього часу він поступово став слабшати і 7 лютого (20 лютого за н. ст.) 1832 р. помер. Похований в нижньому Успенському соборі.