На Різдво Христове... (мандрівка в дитинство)
Вечором казковим
На Різдво Христове
Трепетно мандрую
В неповторний світ.
І тоді, здається,
Шпарини із серця
Трохи розтоплю я
За багато літ.
Списую з дитинства
Миле серцю дійство:
Як сягали в небо
Сиві димарі,
Ми ж кутю чекали,
Зірку виглядали,
І вона котилася
В руки дітворі.
Наша біла хата
Збіжжям не багата:
Був рушник чарівний
Кролівецьких ткаль.
Образ Прісно-Діви
Обгортав в надії,
Щоби умалити
В Боженьки печаль.
Блимала лампада,
Босі ноженята
Тупали по хаті
Трієчко дівчат.
Біля печі – мама
Зранку щебетали,
Мліли у горнятах
Узвар та кутя.
Батько теж при ділі
Завжди щось робили,
Чи в колгоспних справах
Їздили кудись.
Був кравець хороший
То, бувало просять
Перешить стареньке,
Спробуй відкажись?!
Баба Лесавета
При своїх прикметах
В покуті мостила
Жменечку сінця.
Зотканий настільник
Скрашував і стіл наш
На якому пахли:
Лусточки хлібця,
(хоч не дуже густо)
Тушена капуста,
Із картоплі - драники,
Із гороху – пряники,
Кльоцики гречані,
Голубці пшоняні,
(Запах лоскотав)
З білої квасолі
Пиріжечки «голі»
Найдобріші смаком –
З калиною й маком.
Щей нам для утіхи –
В «золоті» горіхи.
Вже й не пам’ятаю
Чи ж 12 страв?!
«Отче наш» шептали
Всі за стіл сідали,
Примовляли мама:
- Їжте, голубята,
Все, що Бог послав!
* * *
... Роки в спогад збились...
За столом мостилась
На святу вечерю
Вже й моя сім’я.
Крізь років тенета
Мама із портрета
Зіркою сіяла,
Тихо примовляла:
— Їжте, голубята,
Все, що Бог послав!
А Різдвяний вечір
Обіймав за плечі
Владно йшов землею –
Звістку розсилав:
Божий Син родився,
З Діви воплотився,
Християнську віру
В душі заселяв...
Ольга ЩИГОЛЬ,
с.Зазим’є, 17.01.2008р.
Свідчення

Якоже блудницу...
Я догадывалась, что Киев — город чудес. Чудо меня постигло здесь, в первом моем паломничестве. Я купила журнал «Отрок.ua» с обложкой, синей, как море моей родной страны, с красивыми осенними листьями. А когда прочла весь журнал, была поражена: как это получилось у журналистов сделать номер специально для меня — про мои грехи, про мою родную Абхазию? Именно то, что я должна была прочесть, то, что я искала, — я нашла. Разве не чудо? Когда же я увидела приглашение писать истории о перешедших из иноверия в Православие, я поняла, с кем смогу наконец-то поделиться своей болью. У нас-то на Кавказе такая история может не найти понимания — потому что она, с одной стороны, типична, а с другой, наоборот, слишком уникальна.

Церковне сім’я: ...
Мирні часи є сприятливими для сатани, адже тоді Христос втрачає своїх мучеників,а Церква — свою славу.Павло Євдокимов Торжество православ'яУ православному календарі є дві особливі події, які підкреслюють особливу важливість мучеництва. Перша — це вшанування Торжества православ'я в першу неділю Великого посту як згадка про закінчення іконоборських спорів 842-843 років. Процесія несе ікони, на єретиків проголошують анафему, співають "Вічну славу" на честь тих, хто захищав віру. Це радісне й урочисте святкування різко відрізняється від смиренного духу служби під час Великого посту попереднього тижня. Але у цьому Торжестві православ'я особливо наголошується на стражданнях і боротьбі, пережитих святими, на переслідуваннях, тортурах і вигнанні, що їх вони зазнали заради Христа:

Історичні свідоцтва ...
Ім'я О. І. Белецького (1884–1961), видатного філолога-енциклопедиста, автора робіт з історії античної, західноєвропейської, російської та української літератури, віце-президента АН УРСР, сьогодні відоме лише обмеженому колу фахівців. Щоправда, про нього іноді згадують у православних колах у зв'язку з Доповідною запискою в ЦК Компартії України, яку він подав незадовго до своєї смерті. Цей документ поширювався у самвидаві ще в 1960-х роках, як свідчення нечесності антирелігійної пропаганди. Академік Белецький наочно показав, що творці наукового атеїзму були не ᄇченими, а невігласами. Серед бійців ідеологічного фронту, що боролися з релігією, не було жодного справжнього вченого.


