На Різдво Христове... (мандрівка в дитинство)

Вечором казковим

На Різдво Христове

Трепетно мандрую

В неповторний світ.

І тоді, здається,

Шпарини із серця

Трохи розтоплю я

За багато літ.

Списую з дитинства

Миле серцю дійство:

Як сягали в небо

Сиві димарі,

Ми ж кутю чекали,

Зірку виглядали,

І вона котилася

В руки дітворі.

Наша біла хата

Збіжжям не багата:

Був рушник чарівний

Кролівецьких ткаль.

Образ Прісно-Діви

Обгортав в надії,

Щоби умалити

В Боженьки печаль.

Блимала лампада,

Босі ноженята

Тупали по хаті

Трієчко дівчат.

Біля печі – мама

Зранку щебетали,

Мліли у горнятах

Узвар та кутя.

Батько теж при ділі

Завжди щось робили,

Чи в колгоспних справах

Їздили кудись.

Був кравець хороший

То, бувало просять

Перешить стареньке,

Спробуй відкажись?!

Баба Лесавета

При своїх прикметах

В покуті мостила

Жменечку сінця.

Зотканий настільник

Скрашував і стіл наш

На якому пахли:

Лусточки хлібця,

(хоч не дуже густо)

Тушена капуста,

Із картоплі - драники,

Із гороху – пряники,

Кльоцики гречані,

Голубці пшоняні,

(Запах лоскотав)

З білої квасолі

Пиріжечки «голі»

Найдобріші смаком –

З калиною й маком.

Щей нам для утіхи –

В «золоті» горіхи.

Вже й не пам’ятаю

Чи ж 12 страв?!

«Отче наш» шептали

Всі за стіл сідали,

Примовляли мама:

- Їжте, голубята,

Все, що Бог послав!

*    *    *

... Роки в спогад збились...

За столом мостилась

На святу вечерю

Вже й моя сім’я.

Крізь років тенета

Мама із портрета

Зіркою сіяла,

Тихо примовляла:

— Їжте, голубята,

Все, що Бог послав!

А Різдвяний вечір

Обіймав за плечі

Владно йшов землею –

Звістку розсилав:

Божий Син родився,

З Діви воплотився,

Християнську віру

В душі заселяв...

Ольга ЩИГОЛЬ,

с.Зазим’є, 17.01.2008р.