Сочельник на Різдво Христове і Хрещення

Дванадцять днів після Різдва Христового у народі називають святками, тобто святими днями, тому що вони освячені великими подіями Різдва Христового.

У перші три століття християнства, під час гонінь християн, в деяких східних Церквах свято Різдва Христового з’єднувалося із святом Хрещення Господнього під назвою Богоявлення. Свідченням давнього поєднання Різдва Христового і Хрещення є неймовірна схожість у труктурі богослужіння цих свят, що дійшла до наших днів. Коли ж ці два свята були розділені, то святкування поширилося на всі дні, - від 25 грудня (7 січня) до 6 січня (19 січня), таким чином ці дні склали неначе один святковий день.

Слово Навечір’я означає переддень церковного торжества, друга ж назва – Святвечір (або Сочельник) пов’язана з традицією в цей день варити пшеничну кашу з медом і родзинками - сочиво (кутю).

Зважаючи на важливість події, яка сталося в цей день, Церква встановила піст. Саме звідси і з’явилася традиція варити сочиво (кутю), яка настільки смачна, що стала традиційною різдвяною стравою. Зрозуміло, в наш час не у всіх є така можливість, але дотримати піст все ж таки необхідно: «сице убо окормляемі Божою Благодаттю, здирства свободи», говорить нам Типікон. Під «здирства» розуміється все, що вживаємо понад свою потребу і нехай мірилом тут буде кожному його совість. Ступінь посту віруючі визначають індивідуально, але з  благословення духівника.

Напередодні Різдва Христового (6 січня) і Хрещення Господнього (18 січня) за давнім звичаєм християни припиняють свої повсякденні справи, а весь цей день проводять без їжі до самого вечора. Традиція не споживати їжі до першої вечірньої зірки пов’язана зі спога­дом про появу зірки на сході (Мф.2,2), яка сповістила про народження Христа.

В Зазим’ї та в інших селах існує традиція відвідувати у Святвечір батьків, зветься вона – «носити вечерю». Обов’язковим атрибутом вечері завжди була кутя (сочиво). На столі обов’язково повинны бути пісні страви, а спиртні напої можуть взагалі знищити радісне очікування світлого свята.

Кутя готується із пшениці або рису. Традицію готувати кутю втановлено за прикладом посту Даниїла і трьох юнаків, котрі згадуються в ці дні. Щоб не осквернитися від язичницької трапези вони споживали зерно (Дан.1,8). За Євангелієм: Царство Небесне подібне до зерна гірчичного, яке взяв чоловік і посіяв на полі своєму, що, хоча є меншим за всі інші насіння, але, коли виросте, буває більшим за будь-яке зілля, і стає деревом, таким, що прилітають птахи небесні і ховаються у гілках його (Мф.13,31-36).

У Хрещенський святвечір (18 січня) після літургії в храмах здійснюється велике освячення води. Воно називається великим через особливу урочистість обряду, просякнутого спогадом  про євангельські події, які стали не тільки прототипом таємничого очищення гріхів, але і дійсним освяченням самого єства води через занурення в неї Бога во плоті. Вода ця називається Агіасмою або просто хрещенською водою. Під впливом Єрусалимського уставу з 11-12 століття освячення води відбувається два рази - в Хрещенський святвечір (на Кутю 18 січня) і безпосередньо в день свята Богоявлення (19 січня). Освячення в обидва дні відбувається одна­ковим чином, тому вода, освячена в ці дні, нічим не відрізняється.

Є благочестива традиція кропити в цей день Хрещенською водою своє житло зі співом тропаря Богоявлення.

Багато років існує традиція, за якою і сам священик ходить по домівках прихожані зі співом тропаря «Во Иордане...» окроплює і благословляє людей, вітаючи зі святами.

Хрещенську воду увесь рік вживають натще сеﾀце в невеликих кількостях, зазвичай разом із шматочком просфори, "щоб силу і здоров'я підкріплювати, хвороби зцілювати, демонів проганяти і всі вражі наклепи відвертати, возмогли ми від Бога". При цьому читається молитва:

"Господи Боже мой, да будет дар Твой святый просфора и святая Твоя вода в просвещение ума моего, во укрепление душевных и телесных сил моих, во здравие души и тела моего, в покорение страстей и немощей моих по безпредельному милосердию Твоему молитвами Пречистыя Твоея Матери и всех Святых Твоих. Аминь.".

При недугах або нападах злих сил пити святу воду потрібно не вага­ю­чись в будь-який час.

Особливою властивістю святої води є те, що додана навіть у невеликій кількості до звичайної води, вона «повідомляє» благодатні властивості і їй, тому в разі нестачі святої води її можна розбавити простою.

Не можна забувати, що освячена вода - це церковна святиня, з якою поєдналась благодать Божа, і яка вимагає до себе побожного ставлення. При благоговійному ставленні свята вода не псується багато років. Зберігати її сﾻід в окремому місці, краще поруч з домашнім іконостасом.