Кип’ячка. Легенда нашого краю
За Промислом Божим і Божий посланник
Апостол Христа – Андрій Первозванний
Провысником був – що на кручах Дніпрових
Народиться місто у славі Христовій...
...Життя вирувало, а в просторі часу
З’явилось поселення: чудне, прекрасне.
І Києвом-градом це місто назвали
І Київська Русь у Христі величалась...
... Століття сивіли. Мінялися: назви,
Подїї, клрдони, братерства, накази.
В літописах пращурів є й Україна.
Держава у славі. Родючі угіддя
Ій випала доля не з легких у світі.
На землі багаті, де люд працьовитий
Вторглися хижі раз-по-раз чужинці.
Траплялось, Зазим’є з єдиним подвір’ям.
Ледь-ледь животіло в трагічних подіях...
... На час улягалися війни і мори
І Київські знову раділи простори.
Між буйними травами й лісу густого
Облаштувалось Зазим’є заново.
Бо знали зазимці ремесла дотепно,
レипіла в них праця від рання до темна
Пахуче повітря тремтіло від дзвонів...
В селі освящали храм трьохпрестольний
Святим Воскресінням церкву назвали
(До нині у церкві ми Господа славим!)
Збігали століття. І вже Православ’я
Утвердилось вірою в нашому краї.
Тоді й народилась легенда святая,
Що з трепетом люди переповідають...
Чи оповідь-казку, чи дійсність, можливо,
За пращурів наших і Господа диво:
Дівчатко-підпасич з попівського двору
Волів та овечок із луків шовкових
Під вечір швиденько займала додому.
Як раптом в молочнім тумані густому
Почула дзюрчання, води переливи,
І шум мелодійний, казково-чарівний.
Оглянулась – Боже! Стрімкі водограї
У небо блакитне веселками грають.
У світлому сяйві, а сяйво – незвичне,
Освячене Небом. Приманює ближче...
Приманює ближче: «Прийди, подивися!»
Недовго вагалась, шепнула: «Не бійся!»
Підбігла і враз зупинилась: ікона
Посеред струмочків на хвилях не тоне.
Та це ж Богоматір! Бо з малечку знає
До Неї молитви палкі промовляє.
А хвилі в обіймах ікону колишуть
У сяйві Господнім зачаїлась тиша.
Зраділа природа, з’явилося чудо,
І дух благодаті осяяв округу.
В прозорих, співучих, джерельних сльозинах
Таїлася Божа незвідана сила.
І подив і радість дівча охопили
Щодуху побігла в село, сповістила:
«Послухайте, людоньки! Гарна новина!»
Слова застрибали: «В переліску - диво!
Ще й Матінка Божа мене осінила!»
А предки розсудливі, з мудрістю в дружбі
До церкви зійшлися, відправили службу.
Поблагословили майбутню дорогу.
Із співом: “Вірую в Єдиного Бога”!
На зустріч пішли, зі своїм невідомим.
Попереду хрест і хоругви, ікони.
Бентежились душі: «Це ж Божа десниця
Торкнулась землі і водичка іскриться».
Сльозами змивали гріхи свої, сором,
Допоки наблизившись, крикнули хором:
«О диво предивне! О Боже Всевишній!
Та ми пред Тобою нечемні та грішні!..»
Немов підкосила невидима сила –
На землю припали, склонили коліна.
І тиша тіснилась. Струмки вигравали
Дзюрчанням веселим наокруж. Не знали,
Як діяти ᄡалі, дотепно, завчасно!?
Вже місяць уповні освічував ясно...
Десь сойка в неспокої пурхнула збоку
Імлу розпенехала розовощоку.
Отак до світання молились, як вміли,
Щоб вичистить душі гріхом осквернілі.
У новорожденній священній купелі
Омившись, смиренно пішли по оселях.
Уже споглядалися люди щасливо,
І кожний обожнював бачене диво:
Що Матінка Божа у край завітала
І силу Господню їм подарувала.
Вода хвилювалась навкруж невеличка
Та не утворились озерця ні ріки.
Земля сотувала води переливи
І знову до світла несла дивоспіви...
Невдовзі старанно і зруб спорудили,
І кожного літа хід хресний творили.
Возносили славу Всесильному Богу,
Ікону віднесли до храму святого.
Ці диво-джелельця «Кп’ячка» назвали,
З роками в народі – святинею стала.
Доземно вклоняючись, Бога хвалили
Бо в люті морози водичка «кипіла».
А в літо засушливе йшли до Кип’ячки
І дощик просили в молитві гарячій.
У купелях з діточок хворь виганяли,
Тутешні скотину поїли, бувало.
Вода лікувалᄚ: простуду, гарячку,
І линула слава про нашу Кип'ячку.
Віки нас єднають. Ми ходим молиться
Де б'є у ключах життєдайна водиця.
Вже зруб обновили. Вільха та берізки
Співають легенду від пра-праколиски.
Миж Богу вклоняємось, предкам в повазі
І просимо щиро: «Даждь дощ, землі жаждущій, Спасе!»
Ольга ЩИГОЛЬ, с.Зазим'є
РУБРИКИ
Читайте ще:
У Духовно-просвітницькому центрі с. Зазим'є пройшла фотовиставка «Наш Афон»
У Духовно-просвітницькому центрі с.Зазим’є відбувся перегляд фільму про Афон
У селі Зазим'є пройшов концерт православної авторської пісні
Діти Недільної та Загальноосвітньої шкіл села Зазим'є взяли участь у ІІІ Різдвяному фестивалі «Віфлеємська зірка»
У парафії села Зазим'є на Броварщині показано виставу про віруючого-невіруючого Фому
Свідчення

Якоже блудницу...
Я догадывалась, что Киев — город чудес. Чудо меня постигло здесь, в первом моем паломничестве. Я купила журнал «Отрок.ua» с обложкой, синей, как море моей родной страны, с красивыми осенними листьями. А когда прочла весь журнал, была поражена: как это получилось у журналистов сделать номер специально для меня — про мои грехи, про мою родную Абхазию? Именно то, что я должна была прочесть, то, что я искала, — я нашла. Разве не чудо? Когда же я увидела приглашение писать истории о перешедших из иноверия в Православие, я поняла, с кем смогу наконец-то поделиться своей болью. У нас-то на Кавказе такая история может не найти понимания — потому что она, с одной стороны, типична, а с другой, наоборот, слишком уникальна.

Церковне сім’я: ...
Мирні часи є сприятливими для сатани, адже тоді Христос втрачає своїх мучеників,а Церква — свою славу.Павло Євдокимов Торжество православ'яУ православному календарі є дві особливі події, які підкреслюють особливу важливість мучеництва. Перша — це вшанування Торжества православ'я в першу неділю Великого посту як згадка про закінчення іконоборських спорів 842-843 років. Процесія несе ікони, на єретиків проголошують анафему, співають "Вічну славу" на честь тих, хто захищав віру. Це радісне й урочисте святкування різко відрізняється від смиренного духу служби під час Великого посту попереднього тижня. Але у цьому Торжестві православ'я особливо наголошується на стражданнях і боротьбі, пережитих святими, на переслідуваннях, тортурах і вигнанні, що їх вони зазнали заради Христа:

Історичні свідоцтва ...
Ім'я О. І. Белецького (1884–1961), видатного філолога-енциклопедиста, автора робіт з історії античної, західноєвропейської, російської та української літератури, віце-президента АН УРСР, сьогодні відоме лише обмеженому колу фахівців. Щоправда, про нього іноді згадують у православних колах у зв'язку з Доповідною запискою в ЦК Компартії України, яку він подав незадовго до своєї смерті. Цей документ поширювався у самвидаві ще в 1960-х роках, як свідчення нечесності антирелігійної пропаганди. Академік Белецький наочно показав, що творці наукового атеїзму були не ᄇченими, а невігласами. Серед бійців ідеологічного фронту, що боролися з релігією, не було жодного справжнього вченого.


