Кип’ячка. Легенда нашого краю

За Промислом Божим і Божий посланник

Апостол Христа – Андрій Первозванний

Провысником був – що на кручах Дніпрових

Народиться місто у славі Христовій...

...Життя вирувало, а в просторі часу

З’явилось поселення: чудне, прекрасне.

І Києвом-градом це місто назвали

І Київська Русь у Христі величалась...

... Століття сивіли. Мінялися: назви,

Подїї, клрдони, братерства, накази.

В літописах пращурів є й Україна.

Держава у славі. Родючі угіддя

Ій випала доля не з легких у світі.

На землі багаті, де люд працьовитий

Вторглися хижі раз-по-раз чужинці.

Траплялось, Зазим’є з єдиним подвір’ям.

Ледь-ледь животіло в трагічних подіях...

... На час улягалися війни і мори

І Київські знову раділи простори.

Між буйними травами й лісу густого

Облаштувалось Зазим’є заново.

Бо знали зазимці ремесла дотепно,

ﾚипіла в них праця від рання до темна

Пахуче повітря тремтіло від дзвонів...

В селі освящали храм трьохпрестольний

Святим Воскресінням церкву назвали

(До нині у церкві ми Господа славим!)

Збігали століття. І вже Православ’я

Утвердилось вірою в нашому краї.

Тоді й народилась легенда святая,

Що з трепетом люди переповідають...

Чи оповідь-казку, чи дійсність, можливо,

За пращурів наших і Господа диво:

Дівчатко-підпасич з попівського двору

Волів та овечок із луків шовкових

Під вечір швиденько займала додому.

Як раптом в молочнім тумані густому

Почула дзюрчання, води переливи,

І шум мелодійний, казково-чарівний.

Оглянулась – Боже! Стрімкі водограї

У небо блакитне веселками грають.

У світлому сяйві, а сяйво – незвичне,

Освячене Небом. Приманює ближче...

Приманює ближче: «Прийди, подивися!»

Недовго вагалась, шепнула: «Не бійся!»

Підбігла і враз зупинилась: ікона

Посеред струмочків на хвилях не тоне.

Та це ж Богоматір! Бо з малечку знає

До Неї молитви палкі промовляє.

А хвилі в обіймах ікону колишуть

У сяйві Господнім зачаїлась тиша.

Зраділа природа, з’явилося чудо,

І дух благодаті осяяв округу.

В прозорих, співучих, джерельних сльозинах

Таїлася Божа незвідана сила.

І подив і радість дівча охопили

Щодуху побігла в село, сповістила:

«Послухайте, людоньки! Гарна новина!»

Слова застрибали: «В переліску - диво!

Ще й Матінка Божа мене осінила!»

А предки розсудливі, з мудрістю в дружбі

До церкви зійшлися, відправили службу.

Поблагословили майбутню дорогу.

Із співом: “Вірую в Єдиного Бога”!

На зустріч пішли, зі своїм невідомим.

Попереду хрест і хоругви, ікони.

Бентежились душі: «Це ж Божа десниця

Торкнулась землі і водичка іскриться».

Сльозами змивали гріхи свої, сором,

Допоки наблизившись, крикнули хором:

«О диво предивне! О Боже Всевишній!

Та ми пред Тобою нечемні та грішні!..»

Немов підкосила невидима сила –

На землю припали, склонили коліна.

І тиша тіснилась. Струмки вигравали

Дзюрчанням веселим наокруж. Не знали,

Як діяти ﾴалі, дотепно, завчасно!?

Вже місяць уповні освічував ясно...

Десь сойка в неспокої пурхнула збоку

Імлу розпенехала розовощоку.

Отак до світання молились, як вміли,

Щоб вичистить душі гріхом осквернілі.

У новорожденній священній купелі

Омившись, смиренно пішли по оселях.

Уже споглядалися люди щасливо,

І кожний обожнював бачене диво:

Що Матінка Божа у край завітала

І силу Господню їм подарувала.

Вода хвилювалась навкруж невеличка

Та не утворились озерця ні ріки.

Земля сотувала води переливи

І знову до світла несла дивоспіви...

Невдовзі старанно і зруб спорудили,

І кожного літа хід хресний творили.

Возносили славу Всесильному Богу,

Ікону віднесли до храму святого.

Ці диво-джелельця «Кп’ячка» назвали,

З роками в народі – святинею стала.

Доземно вклоняючись, Бога хвалили

Бо в люті морози водичка «кипіла».

А в літо засушливе йшли до Кип’ячки

І дощик просили в молитві гарячій.

У купелях з діточок хворь виганяли,

Тутешні скотину поїли, бувало.

Вода лікувалﾰ: простуду, гарячку,

І линула слава про нашу Кип'ячку.

Віки нас єднають. Ми ходим молиться

Де б'є у ключах життєдайна водиця.

Вже зруб обновили. Вільха та берізки

Співають легенду від пра-праколиски.

Миж Богу вклоняємось, предкам в повазі

І просимо щиро: «Даждь дощ, землі жаждущій, Спасе!»

Ольга ЩИГОЛЬ, с.Зазим'є