Преподобний Єфрем Сирін
Преподобний Єфрем Сирін (306 - 378 рр.)
(день пам’яті: 28 січня/10 лютого за ст./нов. стилем)
Народився на початку IV століття в місті Нізібії (Месопотамія) і спочатку проводив неблагочестиве життя. Будучи несправедливо звинуваченим, віﾽ пішов у гори і став відлюдником. Після узяття Нізібії персами в 363 році преподобний покинув місця свого відлюдництва і поселився в монастирі поблизу міста Єдесси, де і залишався до кончини. Преподобний Єфрем Сирін поєднував з подвижницькими трудами безперестанне вивчення слова Божого, черпаючи в нім для своєї душі мудрість. Немало він потрудився і в тлумаченні Святого Письма.
На Сході високо цінувалися його екзегетичні і догматичні твори, а його знамениті гімни, що відрізняються містичною і поетичною красою, використовуються в сирійській ліﾂургійній практиці.
Преподобним написано багато піснеспівів і молитов, що збагатили Церковне Богослужіння. І нині по Статуту Церкви деякі його повчання належить читати в дні посту. Преподобний завжди вчив, що головний двигун християнського життя - покаяння. Його покаянна молитва “Господи и Владико живота моего” читається на богослужінні під час Великого посту.
Великий подвижник благочестя преподобний Серафим Вирицький багатьом духовним чадам радив якомога частіше читати молитву святого Єфрема Сиріна «Господи и Владико живота моего...»
«У цій молитві вся суть Православ’я, все Євангеліє. Нею ми просимо у Господа допомоги на набуття якостей нової людини», - казав батюшка.
«Ей, Господи, Царю, даруй ми зрети моя прегрешения и не осуждати брата моего...» Гріх осуду батюшка Серафим називав однією з найбільших духовних хвороб нашого часу!
«Ми маємо право судити тільки самих себе.
Навіть думаючи про яку-небудь людину, ми вже мимоволі засуджуємо її», - казав вирицький старець. Він особливо нагадував про неприпустимість засудження священства: «Особиста людська неміч не може відняти благодаті хиротонії. Під час здійснення Таїнств священик є лише знаряддям в руках Божих. Всі Таїнства невидимо здійснює Сам Христос. Яким би не був батюшка грішним, навіть якщо йому уготовано у вогні гієнському горіти, тільки через нього нам можуть відпускатися наші гріхи.»
Катехізація
Свідчення
Якоже блудницу...
Я догадывалась, что Киев — город чудес. Чудо меня постигло здесь, в первом моем паломничестве. Я купила журнал «Отрок.ua» с обложкой, синей, как море моей родной страны, с красивыми осенними листьями. А когда прочла весь журнал, была поражена: как это получилось у журналистов сделать номер специально для меня — про мои грехи, про мою родную Абхазию? Именно то, что я должна была прочесть, то, что я искала, — я нашла. Разве не чудо? Когда же я увидела приглашение писать истории о перешедших из иноверия в Православие, я поняла, с кем смогу наконец-то поделиться своей болью. У нас-то на Кавказе такая история может не найти понимания — потому что она, с одной стороны, типична, а с другой, наоборот, слишком уникальна.
Церковне сім’я: ...
Мирні часи є сприятливими для сатани, адже тоді Христос втрачає своїх мучеників,а Церква — свою славу.Павло Євдокимов Торжество православ'яУ православному календарі є дві особливі події, які підкреслюють особливу важливість мучеництва. Перша — це вшанування Торжества православ'я в першу неділю Великого посту як згадка про закінчення іконоборських спорів 842-843 років. Процесія несе ікони, на єретиків проголошують анафему, співають "Вічну славу" на честь тих, хто захищав віру. Це радісне й урочисте святкування різко відрізняється від смиренного духу служби під час Великого посту попереднього тижня. Але у цьому Торжестві православ'я особливо наголошується на стражданнях і боротьбі, пережитих святими, на переслідуваннях, тортурах і вигнанні, що їх вони зазнали заради Христа:
Історичні свідоцтва ...
Ім'я О. І. Белецького (1884–1961), видатного філолога-енциклопедиста, автора робіт з історії античної, західноєвропейської, російської та української літератури, віце-президента АН УРСР, сьогодні відоме лише обмеженому колу фахівців. Щоправда, про нього іноді згадують у православних колах у зв'язку з Доповідною запискою в ЦК Компартії України, яку він подав незадовго до своєї смерті. Цей документ поширювався у самвидаві ще в 1960-х роках, як свідчення нечесності антирелігійної пропаганди. Академік Белецький наочно показав, що творці наукового атеїзму були не ﾲченими, а невігласами. Серед бійців ідеологічного фронту, що боролися з релігією, не було жодного справжнього вченого.
