Розстрiляний отець настоятель

Подвиг мучеництва завжди супроводжує історію Церкви Христової і своїм переможним вінцем возносить мучеників до справжнього звання святих мужів і дів. Ці святі люди завжди Церквою почитаються тому, що вони свїми стражданнями і смертю засвідчили правдивість віри в Господа Бога. Вони своєю смертю довели те, чого ми, проживаючи своє життя, зрозуміти не можемо, а часом свідомо не хочемо. Бог є і Він “поругаем” не буває - треба це пам’ятати. Минають тисячоліття, змінюються різні форми правління, безбожні і богоборчі режими, а Церква Христова є і примножується святими. "Если пшеничное зерно, пав на землю, не умрет, то останется одно; а если умрет, то принесет много плода" (Ин.12:24). А за словами Тертулліана: "Кров мучеників - насіння Християнства".

Для Зазимської церкви таким мучеником став настоятель храму священик Михайло Под’єльський, розстріляний в 1937 році безбожниками. Він ще не прославлений Церквою як святий, але молитовна його присутність в нашому храмі особливо відчувається.

Народився о. Михаїл 21 травня 1878р. в м.Ніжин Чернігівської губернії в сім’ї диякона. Закінчив три класи Чернігівської Духовної Семінарії. Одружився на Горгуль Серафимі Іванівні і був рукоположений в сан диякона. Спочатку проходив служіння в Чернігівській єпархії в якості диякона та псаломщика. В 1925 р. був рукоположений в сан ієрея і направлений в Прилуцьке благочиння. Отець Михаїл був активним молодим священиком, цього не могла не помітити нова влада. З особової справи ієрея Михаїла видно, що в 1930 р. вперше його затримало Прилуцьке НКВС. Невідомі мотиви затримання, але закінчилось все тим, що його перевели в тому ж році в с.Зазим’є.

Приїхавши на нове місце служіння, він побачив великий красивий трипрестольний храм. Навколо святині стояв напіврозвалений цегляний мур, а на стінах храму були ще свіжі рани від часу зазимського повстання 20-го року. Побачивши таку картину новий настоятель зрозумів, що тут йому доведеться стояти за віру і храм чи не на смерть. Сім’я священика складалася з 4-чоловік: о.Михаїл, матушка Серафима, син Феодосій і теща Марія Павлівна. Поселилися вони на квартирі у Литвиненків (біля бані).

Нового настоятеля одразу ж примітила місцева влада і дала йому зрозуміти, що перспективи у православної общини села і її храму немає. Але о.настоятель не збирався здаватись. Він активно продовжував свої обов’язки: служив у храмі, проповідував, хрестив, вінчав, відвідував і причащав хворих. Неﾾдноразові попередження влади не зупиняли «впертого» священнослужителя.

Комуністичним активом села в особах сільської ради і вчителів зазимської школи було ініційоване закриття храму в 1935 році. Головна мета такого заходу була - нейтралізувати життя приходу. Але відбулось протилежне – це ще більше згуртувало і мобілізувало церковну общину. Самовіддані і безстрашні жінки змушені були їхати до прокурора республіки і ЦВК.  В своєму доносі на настоятеля голова Зазимської сільської ради пише: «Згуртував міцний церковний актив, який ﾗздив до прокурора республіки та до ЦВК з наклепами на сільраду та учителів, які начебто обманом збирають підписи на клопотання про закриття церкви». Однак ця затія нічого не дала, оскільки храм всеодно закрили. Не дивлячись на це, настоятель і прихожани продовжували боротися за храм. Вони звернулися до інспектора культури, який порадив їм зібрати підписи селян з проханням відкрити храм. У крайньому випадку була б юридична підстава для його відкриття, хоча гарантій від Радянської влади не було. Для зазимців це була надія врятувати святиню від оскверніння і, можливо, від її знищення.

З благословіння настоятеля почався активний збір підписів. Серед активістів відоме ім’я Устинії Литвиненко. Побоючись, що храм можуть відкрити сільрада йде ще далі – позбавляє общину настоятеля. В той час достатньо було одного наклепу в антирадянській діяльності.

Відповідні органи не примусили себе довго чекати. 19 листопада 1937 р. було прийнято постанову і виписано ордер на арешт громадянина Под’єльського М.С. В доносах він був звинувачений у злочинах, передбачених в ст. 54-10 УК УРСР. «Священик без парафії, в селі проживає без певних занять, бродяжить, групує навколо себе антирадянський елемент, з яким проводить к-р агітацію проти заходів компартії і радвлади» (із постанови про затримання).

В той же ж день ввечері до двору, де жив священик, прилетів, як чорний ворон, автомобіль НКВС. Під час обшуку і затриманні були присутні голова сільської ради Косой Роман Євсеєвич, Заєць Михайло Борисович, Тарковський Юрій Владиславович і Троценко Григорій Микитович.

О.Михаїл вже відчував, що його чекає повﾂорити подвиг Христа: зрадництво, арешт, наклепи, оплювання, бичування і, можливо навіть смерть – що не дуже в голові укладалося. На прощання батюшка благословив дружину, єдиного 16-річного сина Феодосія, маму і смиренно підкорився арешту.

Для інкримінування справи на Под’єльського було вже все готове: доноси, лжесвідки з односельчан. Залишилось тільки надати всьому цьому законну силу. Всі протоколи допитів Под’єльського і свідків проводились у Зазим’ї і датуються 19 листопада. Цікаво, що шаблоном для всіх протоколів служила довідкﾰ-характеристика Под’єльського, написана головою сільради Косим Р.Є.

У характеристиці «піп Под’єльський» названий «запеклим ворогом радянської влади», який «збирає нелегальні збори» в Зазим’ї, Пухівці, Погребах, де агітує проти колгоспу, податків, державних позик. Через своїх агентів погрожував активістам, які закривали храм. Також вимагав плату за церковні треби. «Загалом своєю антирадянською роботою Под’єльський деорганізує село, гальмуючи виконання всіх планів». Які ж це були плани у сільської ради і головне – якою ціною?

Згідно протоколів, на допиті о. Михаїл вів себе досить спокійно, не емоційно. Намагався бути об’єктивним у відповідях навіть на провокаційні питання.  Він заперечує свою участь в антирадянських к-р організаціях.

В допитах фігурує ще одне звинувачення, яке вагомо вплине на його подальшу участь. Це звинувачення в розповсюдженні неправдивих слухів «провокаційного характеру, про війну Німеччини  с  СРСР», а також агітування «проти підписки на позику оборони країни» Те, що о.Михаїл все заперечував не мало ніякого значення – його доля вже була вирішена. Залишилось тільки надати цьому всьому “законну” форму. Було допитано ще кількох свідків, які підтвердили шаблонні звинувачення.

До всіх небилиць була навіть приписана історія із сином Феодосієм, яку розповів директор неповної середньої школи Давиденко П.М. А саме, незадовго до затримання о.Михаїла у його сина було відібрано в школі киﾽжал (фінку), яким він погрожував розправою.

Можна собі уявити 16-ти річного юнака, сина священника, проти якого вороже настроєна вся школа. Це було не навчання а суцільне цькування з боку вчителів і дратування з боку учнів. Клеймо «син попа» висіло на ньому і його не можна було змити. Не дивно, що після арешту і загибелі батька юнак  зненавидів комуністів ще більше і шукав нагоди боротися з цим безбожним режимом. Відомо, що під час війни він воював на боці Німеччини. Під час війни, коли німці ввійшли в село, він приїздив навідати свою матіﾀ Серафиму, яка жила в селі до самої своєї смерті.

Трійки при Київському обласному управлінні НКВС  на основі звинувачень 20 листопада присудила священика Михаїла Под’єльського до розстрілу з конфіскацією майна.

Вирок батюшка чекав цілий тиждень. 27 листопада 1937 року рівно о 24.00 вирок був виконаний капітаном Шашковим. Тіло, як і більшість інших розстріляних відвезли в Биківнянський ліс і закопали десь під соснами.

Так просто і трагічно вирішилась доля отця настоятеля Свято-Воскресенського храму с.Зазим’є.

диякон Анатолій СЛИНЬКО